Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Тренч (дуже здивовано, але вдячно). Так, розумiється. Ви надто ласкавi. Я вам дуже вдячний. Я напишу до своїх, якщо ви бажаєте. Але, запевняю вас, ви переконаєтесь, що вони будуть дуже радi. Я їм напишу, щоб вони вiдповiли з наступною поштою.

Сарторiюс. Щиро вдячний. А тим часом я змушений просити вас не дивитися на цю справу як на влаштовану.

Тренч. А! не дивитися ще… я розумiю. Ви хочете сказати, межи Бланш i…

Сарторiюс. Я хочу сказати, мiж вами й панною Сарторiюс. Коли я урвав вам тут розмову кiлька часу тому, i ви, i вона, очевидно, вважали її за влаштовану. Якщо виникнуть труднощi i шлюб — як бачите, я зву це шлюбом — i шлюб розпадеться, я б не хотiв, щоб Бланш вважала, що вона дозволила, так би мовити, юнаковi… (Тренч спiвчутливо киває). Ось яка рiч. Чи можу ж я покластися на вас, що ви триматимете себе на пристойнiй вiдстанi i цим позбавите мене потреби утримутись вiд дальших зустрiчей, якi обiцяють багато приємности нам усiм?

Тренч. О, звичайно, якщо ви бажаєте цього. (Вони потискують один одному руки на знак згоди).

Сарторiюс (встаючи). Ви, здається, казали, що маєте написати сьогоднi?

Тренч (палко). Напишу, поки виїду звiдси, зараз же, негайно.

Сарторiюс. У такiм разi дозвольте менi залишити вас. (Вiн вагається, бо розмова схвилювала й збентежила його; потiм робить зусилля й, опанувавши себе, додає з гiднiстю, повертаючись, щоб одiйти). Я радий, що порозумiвся з вами. (Іде в готель; Кокен, що тинявся довкола, гнаний цiкавiстю, з’являється з кущiв ).

Тренч (пiднесено). Бiллi, ви саме вчасно, мiй старенький: зробiть менi ласку. Треба, щоб ви написали менi листа, а я перепишу.

Кокен. Я вирушив з вами в цю подорож як приятель, Тренчу, не як секретар.

Тренч. Ось i напишiть як приятель. Моїй тiтцi Марiї. Про мене й Бланш. Треба її повiдомити, розумiєте.

Кокен. Сказати їй про вас i про Бланш! Про ваше поводження! Донести на вас, мого друга! Забути, що я пишу ледi? Нiколи!

Тренч. Дурницi, Бiллi! Не вдавайте, наче ви не розумiєте. Ми — зарученi, зарученi, мiй любчику, що ви на це скажете? Я мушу написати сьогоднi ж, з вечiрньою поштою. Ви — єдина людина, що може мене навчити, як це зробити. Нумо ж, мiй старенький (пiддаючись, усаджує його при одному iз столiв); осьде й олiвець. Чи немає у вас клаптика… ага, ось хiба, пишiть на зворотi мапи. (Видирає з свого Бедекера мапу й розгортає її на столi, зворотом догори. Кокен бере олiвця й ладнається писати ). Оце чудово! Страшенно вдяний вам, старенький! А тепер — до роботи! (Стурбовано). Але ж ви знаєте, обережненько це все висловте, Кокене.

Кокен (одкладаючи олiвця). Якщо у вас є сумнiви щодо мого вмiння пiдiбрати пристойнi вирази для ледi Роксдейл…

Тренч (ублажаючи його). Гаразд, гаразд, старий друже, немає в свiтi людини, яка б зумiла зробити це бодай наполовину так добре, як ви. Я лише хтiв пояснити. Бачте, справа в тому, що Сарторiюс чогось забрав собi в голову, що мої родичi зневажатимуть Бланш; i вiн не хоче дати згоди, поки вони не пришлють листiв, запрошень, привiтань i ще чортзна-чого. Тож викладiть це таким способом, щоб тiтка Марiя у вiдповiдь написала, що вона в захопленнi й запрошує нас… ну, розумiєте, Бланш i мене до себе i подiбне. Ви ж розумiєте, що я хочу сказати. Ви їй розкажiть про це все докладно i…

Кокен (переможно). Якщо ви розповiсте менi про це все докладно, я, смiю вас запевнити, зможу викласти целедi Роксдейл з вiдповiдною делiкатнiстю. Що iз себе являє Сарторiюс?

Тренч (розгубився вiд несподiваного питання). Я не знаю; я не спитав. Це таке питання, яке не легко поставити людинi, — ну, такiй людинi, як вiн. Як вам здається, чи не змогли б ви написати листа в таких висловах, щоб це все якось обминути? Менi, справдi, не хтiлось би його питати про це.

Кокен. Я можу це обминути, якщо ви хочете. Нема нiчого легшого. Але якщо ви гадаєте, що ледi Роксдейл обмине це, то я гадаю iнакше. Я можу помилитись; так, немає сумнiву, я помиляюсь. Здається, я завжди помиляюсь; але така моя думка.

Тренч (зовсiм заплутався). А, кат його бери! Що ж його в чорта робити? Чи не можете ви просто сказати, що вiн джентльмен, — це ж не буде злочин. А якщо ви особливо натискуватиме на те, що вiн заможний, а Бланш — його єдина дитина, тiтка Мафiя буде цiлком задоволена.

Кокен. Гаррi Тренчу, коли ж ви, нарештi, хоч трохи порозумнiшаєте? Це ж серйозна справа. Будьте ж вiдповiдальнi за свої дiї, Гаррi!

Тренч. Що за дурницi! Не будьте такi моральнi!

Кокен. Я не моральний, Тренчу. Принаймнi, я не моралiст. Оцього виразу я й мусив ужити: моральний, але не моралiст. Якщо ви збираєтесь за своєю жiнкою одержати грошi, то хiба ж вашу родину не повинно цiкавити, яким способом здобуто цi грошi? А вас — вас, Гаррi, хiба це не повинно цiкавити? (Тренч дивиться на нього безпорадно, нервово стискаючи власнi пальцi. Кокен кидає олiвця й з демонстративною байдужiстю вiдхиляється до спинки стiльця). Звичайно, це не моя справа, але я вiдмовляюсь виконати ваше прохання. Звiдки менi знати: а може, Сарторiюс якийсь неспiйманий грабiжник? (Сарторiюс i Бланш, готовi до обiду, виходять з готелю).

Тренч. Ш-ш! Осьде вони йдуть. Будьте ж любi, старенький, скiнчiть листа до обiду; я буду вам страшенно вдячний.

Кокен (нетерпляче). Ідiть, iдiть, ви заважаєте менi. (Жене його геть i береться до писання).

Тренч (покiрливо й вдячно). Добре, старенький. Страшенна дяка (Тим часом Бланш залишає батька й подається до берега. Сарторiюс сходить у садок з Бедекером у руцi й, читаючи, сiдає поблизу Кокена. Тренч звертається до нього). Сподiваюсь, ви нiчого не маєте проти того, щоб я супроводив Бланш на обiд.

Сарторiюс. Безперечно, докторе Тренчу. Будь ласка. (Люб’язним рухом пропонує йому приєднатись до Бланш. Тренч кидається їй услiд крiзь браму. За Райном сiдає сонце; освiтлення набирає червоного забарвлення. Кокен у творчих муках корчить ґримаси i збентежується, вiдчувши на собi Сарторiюсiв погляд).

Сарторiюс. Сподiваюсь, я вам не заважаю, пане Кокене.

Кокен. У жодному разi. Наш друг Тренч доручив менi складне й делiкатне