Читати книгу - "Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі"

зробив, що ті люди так його ненавидять. От як воно буває! Аннет приїхала з Франції, літо минало поволі, на душі у всіх було тяжко, аж раптом Флер оголосила, що виходить заміж за молодого Монта. Повідомивши батька про це, вона почала ставитись до нього трохи ніжніше. І він дав свою згоду — чи ж варто було чинити опір. Бог свідок, він ніколи не бажав стати їй поперек дороги! А юнак явно кохав її до нестями. Певна річ, вона була у відчаї, до того ж молода, безглуздо молода. Але якби він почав заперечувати, то хтозна, що б вона вкоїла; чого доброго, їй би ще забаглося здобути освіту, стати лікарем, адвокатом або вчинити ще яку-небудь дурницю. У неї не було потягу до живопису, літератури, музики — тобто до тих справ, за які, на його думку, неодружені жінки могли законно братися, якщо вже їм треба що-небудь робити в наші часи. А взагалі, безпечніше було видати її заміж, бо він аж надто добре бачив, як вона гарячкує і непокоїться вдома. Аннет теж поставилася схвально до її наміру — Аннет, від якої Сомс відгороджувався своїм небажанням знати, що вона собі думає, якщо вона взагалі щось думала. Аннет сказала: «Нехай виходить заміж за цього юнака. Він непоганий хлопець, зовсім не такий гультяй, як здається». Бог її знає, де вона підхоплює такі вирази, але її згода заспокоїла його сумніви. Його дружина — як вона поводиться, то вже інша справа — вміє тверезо дивитися на речі і має стільки здорового глузду, що він аж пригнічує. Сомс дав у посаг Флер п'ятдесят тисяч фунтів, вживши застережних заходів, щоб вони залишилися за нею, якщо справа піде не гаразд. А чи може вона піти гаразд? Флер не викинула з думки того іншого хлопця — це він знав. Молоде подружжя мало провести медовий місяць у Іспанії. Він почуватиме себе ще самотнішим, коли вона поїде. Але згодом вона, може, все забуде й знову стане йому ніжною дочкою!

Голос Вініфред збудив його з задуми.

— Оце-то диво дивне — Джун!

І справді, вона з'явилася тут, його двоюрідна племінниця, в своєму балахоні — о боже, як вона одягається!— волосся вибилося з-під стрічки. Флер пішла їй назустріч, вони привіталися. Обидві рушили до сходів, і їх не стало видно.

— Ну, знаєш,— сказала Вініфред,— я аж ніяк не чекала від неї такого! Хто міг сподіватися, що вона прийде!

— Навіщо ти її запросила?— буркнув Сомс.

— Я була певна, що вона не прийде.

Вініфред забула, що поведінка людини залежить від характерних властивостей її вдачі; тобто, іншими словами, не взяла до уваги, що Флер тепер стала «бідолашкою».

Одержавши запрошення, Джун спочатку подумала: «І близько до них не підійду, нізащо в світі!» Але одного ранку вона прокинулась, побачивши уві сні Флер: дівчина у відчаї махала їй рукою з човна. І Джун передумала.

Коли Флер підійшла й сказала: «Ходімо нагору, я тим часом переодягнуся»,— Джун рушила слідом за нею сходами. Вони пройшли в колишню кімнату Імоджен, де Флер мала переодягтися.

Джун сіла на ліжко, худа й випростана, схожа на невеличкий пристаркуватий привид. Флер замкнула двері.

Дівчина стояла перед нею, скинувши весільне вбрання. Яка вона гарна!

— Ви, певно, вважаєте, що я дурна,— сказала Флер тремтячими губами,— коли виходжу не за Джона, а за іншого. Але що вдієш? Майкл кохає мене, а мені однаково. Принаймні піду з дому.

Застромивши руку в мереживо на грудях, вона дістала листа.

— Ось що написав мені Джон.

Джун прочитала: «Озеро Оканаген, Британська Колумбія. Я не повернуся до Англії. Хай тобі щастить. Джон».

— Як бачите, вона його надійно сховала,— сказала Флер.

Джун віддала їй листа.

— Ви несправедливі до Айріні,— мовила вона.— Адже Айріні завжди казала Джонові, що він може робити так, як йому захочеться.

Флер гірко посміхнулася.

— Скажіть, хіба вона не зіпсувала і вашого життя?

Джун підвела погляд.

— Ніхто не може зіпсувати життя іншому, серденько. Це дурниця. Бувають бурі, але ми пливемо і не потопаємо.

З жахом вона побачила, що дівчина впала навколішки і притислася обличчям до її балахона. Почулося здушене ридання.

— Ну годі, годі,— бурмотіла Джун.— Не треба! Ну заспокойтеся!

Але підборіддя дівчини дедалі дужче притискалося до її колін, і страшно було чути звуки її ридань.

Ну що ж. Так треба. Після цього їй полегшає. Джун гладила коротке волосся на цій гарненькій голівці; і всі її розпорошені материнські почуття зосередилися в руці й через кінчики пальців виливались на дівчину.

— Не згинайтесь, як лозина на вітрі, серденько,— сказала вона нарешті.— Ми не можемо керувати долею, але можемо з нею боротися. Вище голову. Мені випало те саме. Я теж, як і ви, не хотіла відступитися. І я плакала, як плачете ви. А подивіться на мене!

Флер підвела голову; ридання раптом перейшли в здушений сміх. Щоправда, привид перед нею був худенький, змарнілий і одягнений досить недоладно, але в очах у нього світилась хоробрість.

— Все гаразд,— сказала вона.— Даруйте мені. Сподіваюсь, я все-таки забуду його, якщо помчу швидко й далеко.

І, підвівшись, дівчина пішла до умивальника.

Джун стежила, як вона змиває холодною водою сліди бурхливого вибуху. Коли Флер підійшла до дзеркала, на її обличчі нічого не залишилося, крім легенького рум'янцю, що був їй до лиця. Джун устала з ліжка і взяла подушечку із шпильками. Своє співчуття до дівчини вона виявила тільки тим, що встромила дві шпильки не туди, куди треба.

— Поцілуйте мене,— сказала вона, коли Флер одяглася, і притисла своє підборіддя до теплої щоки