Читати книгу - "Українське письменство"

Він тікав і дививсь, і знову Зупинявся між тихих трав, Загубив золоту підкову І на обрії десь упав.

І у Кусикова:

Пробежал по небу черной тучей конь. Потерял подкову золотую он, Ляснула подкова, в небе дрогнул звон, Под копытом искрой выблеснул огонь.

Але радіти Загулові знов-таки рано. Обидва поети дають кожен одмінне застосування образу. У Филиповича — сонце на заході і вітряний день, у Кусикова — гроза. І потім, чи ж доведено, що Филипович писав свої рядки, уже знаючи Кусикова? А чому не припустити думку, що на нього в даному разі вплинув Куліш, у котрого теж єсть «тонкий полумесяц, стоящий в небесной высоте, как золотая подкова»?[163]

Але навіть коли б у Филиповича і справді була тут ремінісценція, то й тоді нема ще приводу тягти поета до криміналу. Мало хіба ремінісценцій у Пушкіна з Державіна, у Лєрмонтова з Пушкіна, у Шевченка з Лєрмонтова, нарешті, у Загула з Рільке? Див. вірш «Майбутнє»:

Чи ж не для тебе родяться співці, Що в холоді убогої кімнати Збирають вирази та образи багаті, Виносять їх на площі й вулиці? Вони самітні все своє життя… І малярі малюють без кінця Картини, краєвиди та портрети. А потім з рук голодного митця Оті ескізи, радісні сюжети Так ваблять і милують очі…

Хіба це не Рільке?

Für dich nur schliessen sich die Dichter ein und sammeln Bilder rauschende und reiche, und gehn hinaus und reifen durch Vergleiche, und sind ihr ganzes Leben so allein… Und Maler malen ihre Bilder nur, damit du undvergänglich die Natur, die du vergänglich schuffst zurückempfängst: alles vird ewig[164].