Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— А може, у приватному будинку є більш пристойна кімната? — вона наївно кліпнула віями.

— Якщо намагаєшся мене спокусити — дарма, — майже миттєво беземоційно відгукнувся Костянтин.

Ярина вирішила не наголошувати на його зарозумілості й спокійно пояснила:

— Взагалі-то я дійсно мала на увазі кімнату. Зізнаюсь, у підвалі було не дуже комфортно і я не відмовилась би від зручної кімнати. В ідеалі — з  ванною кімнатою і…

— Не наплавалась ще? Підвал поки ідеально відповідає опису кімнати мрії, — він невдоволено фиркнув й продовжив уважно спостерігати за її емоціями у світлі сонця, що вже зійшло за вікном.

Ярина принишкла, але знайшла у собі сили неголосно заперечити:

— Та ні. Може, я краще додому? А як Сергій повернеться, то ви мене знову викрадете і вирішите свої суперечності чи що воно там…

— Ходімо, — Костянтин зірвався з місця і потягнув її за собою. Варто було вийти із похмурого коридору через двері, до яких наполегливо намагалась дістатись Ярина, як її очам відкрився розкішний інтер’єр першого поверху будинку.

— Дуже гарний будинок. Тві… Ваш чи тимчасове пристановище?

— Звісно, тимчасове. Я не настільки дурний, аби тримати заручницю у власній квартирі. Особливо, якщо за нею потім прибіжить відомий юрист в компанії поліції нашого чудового міста, — Костянтин різко зупинився біля дерев’яних сходів, що вели на другий поверх приватного будинку. Ярина, яку він тягнув весь цей час за собою, не встигла пригальмувати та врізалась у його плече. Вона тихо зойкнула і перепросила. — Мені здавалося, ми вже на «ти», — Костянтин скосив на неї похмурий погляд.

— Та ми якось не обговорювали це, — Ярина несміливо посміхнулась і нервово закусила губу.

— Нагадай, будь ласка, скільки тобі років? — йому почало здаватись, що їх розділяє значно більша різниця у віці, ніж здалося на початку.

— Двадцять, — вільною рукою вона сором’язливо поправила волосся. Але за мить розгублено розплющила очі, ніби щось згадала, й швидко додала: — Один.

Він похитав головою і продовжив шлях сходами. Ярина покірно слідувала за ним та з цікавістю озиралась на розвішані по стінах будинку картини.

Вони піднялись на третій поверх, який був у домі останнім. Костянтин грубо заштовхнув Ярину до кімнати, що нагадувала кабінет. Він залишив її непевно стояти на килимку біля дверей, а сам пройшов до великого дубового стола і дістав з ящика стопку фотографій, які кинув на край стола.

— Подивись і скажи, що думаєш, — Костянтин зачекав, поки вона обережно наблизиться до столу, і розслаблено опустився у крісло.

Ярина схилилась над фотографіями й непевно взяла їх до рук. На перших фотокартках можна було побачити, як напівоголений Сергій обіймав її на балконі. Неважливо, що він це зробив через вибух, який пролунав буквально за кілька секунд після зображених на знімку подій. На наступних фотографіях Сергій виходив з моргу з Яриною на руках. Далі — Ярина лежала на Сергієві поруч із драбиною. Дорого йому тоді коштував дурний жарт. На останніх фотографіях Сергій і Ярина їли суші та весело сміялись з якоїсь комедії. Всі сцени були відзняті по кілька разів.

Вона подумки зауважила, що тепер зрозуміла природа дивних спалахів за вікном. Дарма Сергій намагався її переконати, що вона божевільна! Хоча, скоріше за все, він і сам все знав і розумів — лишень не хотів її тривожити зайвий раз. Але чого ж він такий турботливий досі не врятував її?