Читати книгу - "День триффідів"

практично в стані облоги. Звичайно, було багато речей, які нам хотілося б взяти поза списками, але вони мають почекати, доки медичний персонал (на цих словах дівчина в комітеті зайшлася краскою) не дійде висновку, що групам безпечно залишати ізоляцію і вирушати за ними. Що ж стосується місця нашої ізоляції, то комітет після серйозних роздумів, враховуючи потребу в компактності, самодостатності та відокремленості, вирішив, що найкраще нашим цілям відповідатиме якась школа-пансіон або великий особняк у сільській місцевості.

Не можу сказати, чи то комітет ще не прийняв остаточного рішення щодо конкретного місця, чи, керуючись військовими уявленнями, полковник вирішив, що краще зберігати таємницю. Але в мене немає жодного сумніву, що того вечора він зробив найсерйознішу помилку, не назвавши ані це місце, ані його ймовірне розташування. Але тоді його практична манера справила на аудиторію підбадьорливе враження.

Після того як він сів на місце, знову підвівся Майкл. Він підбадьорливо заговорив до якоїсь дівчини, а потім представив її залові. Однією з наших найбільших тривог, сказав він, було те, що серед нас немає людей з медичними знаннями, і він відчуває велике полегшення, вітаючи міс Берр. Щоправда, вона не отримала медичних дипломів з гарними літерами, але є висококваліфікованою медсестрою. Сам він вважає, що нещодавно набуті знання є набагато ціннішими за дипломи, отримані багато років тому.

Дівчина, знову зашарівшись, сказала кілька слів про те, що рішуче налаштована довести свою справу до кінця, і трохи різко закінчила повідомленням про те, що зробить нам щеплення проти різних хвороб, тільки-но ми вийдемо із зали.

Якийсь маленький чоловічок, схожий на горобця, підкреслив, що здоров’я кожного є турботою всіх, і про будь-які симптоми захворювання потрібно повідомляти негайно, доки вплив інфекції не став занадто серйозним.

Коли він завершив, Сандра підвелася і представила останнього промовця групи: доктор Е. Г. Ворлесс, доктор наук, професор соціології в Університеті Кінґстона.

Біловолосий чоловік підійшов до столу. Він стояв там кілька секунд, торкаючись його кінчиками пальців і схиливши голову, ніби щось вивчав. Ті, хто сидів за столом, дивилися на нього уважно, з якоюсь тривогою. Полковник нахилився до Майкла і щось прошепотів йому на вухо; той кивнув, не зводячи очей з доктора. Старий підняв голову і пригладив волосся.

— Любі друзі, — сказав він, — думаю, що я можу назвати себе найстаршою людиною серед вас. За свої майже сімдесят років я багато чого навчився і багато чого змушений був забути — хоча і не так багато, як хотілося б. Але якщо під час багаторічного вивчення людських інституцій і була якась річ, яка вражала мене більше за їхню негнучкість, це їхнє різноманіття.

Справді, французи кажуть autres temps, autres moeurs[13]. Якщо ми замислимося, то побачимо, що те, що в одній спільноті вважається чеснотою, в іншій може вважатися злочином; те, що змушує нас хмурити брови, в іншому місці викликало б схвалення; традиції, які засуджуються в одному столітті, підтримуються в іншому. Також ми маємо зрозуміти, що в кожному суспільстві й в кожний період є поширене переконання про моральну вузькість власних звичаїв.

Тепер, оскільки багато з цих переконань вступають у конфлікт, їх не можна вважати «правильними» в абсолютному сенсі. Найбільше, за що їх можна засуджувати — якщо їх можна засуджувати взагалі, — це за те, що вони були «правильними» у певний період для тих спільнот, які їх дотримувалися. Можливо, вони і досі є такими, але часто виявляється, що це не так, і ті спільноти, які продовжують сліпо дотримуватися їх, не беручи до уваги конкретних обставин, роблять це собі на шкоду — і можливо, прямують до остаточного знищення.

Публіка в залі не розуміла, до чого він хилить. Люди захвилювалися. Більшість з них звикла відразу ж вимикати радіо, коли чула подібні речі. І тепер вони почувалися немов у пастці. Промовець вирішив висловлюватися зрозуміліше.

— З цієї причини, — продовжував він, — ви не стали б сподіватися, що побачите в бідному індійському селі, яке живе на межі голоду, ті самі манери, звичаї та порядки, що, скажімо, панують на Мейфейр. Просто люди в теплій країні, де життя простіше, будуть відрізнятися від людей у перенаселеній, працелюбній країні за характером своїх чеснот. Інакше кажучи, інше середовище встановлює інші стандарти.

Я звертаю на це вашу увагу тому, що досі знаний нам світ зник, йому настав кінець.

Разом із цим світом зникли й умови, в яких ми жили і навчалися певних стандартів. Тепер ми маємо інші потреби, і наші цілі мають бути іншими. Якщо вам потрібні якісь приклади, я підкажу: сьогодні ми весь день легко дозволяли собі те, що ще два дні тому розглядалося як крадіжка зі зломом. Колишня модель більше не придатна, і тепер нам потрібно визначити, який спосіб життя найбільше пасує до нової. Ми повинні не просто почати будувати заново: ми повинні почати думати заново, а це набагато складніше та неприємніше.

Людина зберігає неймовірну здатність до фізичної адаптації. Але зазвичай кожна спільнота формує свідомість молоді за певним шаблоном, вводячи зв’язувальну речовину у вигляді упереджень. У результаті утворюється надзвичайно міцна субстанція, здатна успішно стримувати навіть тиск багатьох вроджених тенденцій та інстинктів. Таким чином можна створити людину, яка всупереч основному інстинкту самозбереження ризикуватиме життям заради ідеалу — але в такий самий спосіб утворюється і йолоп, який впевнений в усьому і знає, що є «правильним».

Зараз перед нами величезна кількість упереджень, яких ми навчилися і які мають або зникнути, або докорінно змінитися. Ми повинні прийняти та підтримувати одне головне упередження, а саме — те, що наша раса варта того, щоб зберегтися. Усе інше повинне певний час принаймні підпорядковуватися цій думці. Ми повинні дивитися на все, що робимо, запитуючи себе: «Це допоможе виживанню нашої раси чи перешкоджатиме нам?» Якщо допоможе, то ми мусимо це робити, навіть якщо ці дії суперечать тим ідеям, на яких нас виховували. Якщо ні, то ми мусимо уникати цих дій, навіть якщо така бездіяльність суперечитиме нашим попереднім уявленням про обов’язок і навіть про справедливість.

Це буде нелегка справа, бо давні упередження тримаються до останнього. Прості люди покладаються на підтримку правил поведінки та заповідей, те саме роблять невпевнені в собі й душевно ліниві — те саме робимо всі ми, більше ніж ми собі уявляємо. Тепер, коли ця організація зникла, наші арифметичні таблиці поведінки в ній вже не дають правильних відповідей. Ми повинні мати моральну мужність думати і планувати самостійно.

Він помовчав, задумливо оглядаючи аудиторію, а потім сказав:

— Є