Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Зібравшись із силами, я повернулася до будинку. Кассандр саме змішав трави з настійкою й обережно дав випити хлопчику. Ми сиділи мовчки, спостерігаючи, як Даймі намагався зробити перші вдихи.

— Це має подіяти, — прошепотів чаклун, але в його голосі не було впевненості. Вперше він виглядав не як всемогутній зіллєвар, а як звичайна людина, яка також боїться зробити помилку.

Кілька хвилин нічого не змінювалося, але потім дихання хлопчика вирівнялося і він нарешті заснув. Я раптом відчула, як напруга залишила мене. Ноги стали ватяними, і я ледь не впала на стілець. Уперше за весь цей час я змогла вдихнути на повні груди.

— Це… це спрацювало? — прошепотів Елендер, не вірячи своїм очам.

— Так, але йому потрібно більше тижня для повного відновлення, — відповів Касс. Його голос був уже спокійнішим, тон став рівним, але я помітила втомлені тіні в його очах.

Елендер схилився перед ним, повторюючи слова подяки, але Кассандр тільки кивнув і сказав:

— Наступного разу не роби дурниць.

Батько хлопчика вперше усміхнувся й ствердно закивав. Це була квола усмішка, більше схожа на полегшення, ніж радість, але я побачила в ній іскорку надії.

— Можеш іти спати, — сказав чаклун, звертаючись до мене. — Все буде добре.

Але я залишилася. Не могла піти, не знаючи, що буде далі. Я сиділа скрутившись калачиком у кріслі, до самого світанку. Ми більше не обмінялися з Кассандром жодним словом. Я лише кидала на нього погляди, намагаючись зрозуміти його настрій, але чаклун ігнорував мене.

Щойно Даймі сам сів, батько забрав його додому, не перестаючи дякувати зіллєвару.

— Це не повинно повторитися, Корделія, — сказав мені Кассандр, коли я невиспана попрямувала до своєї кімнати.

— Коли ти кидаєш мені в обличчя мою необізнаність, я неймовірно злюсь і мені хочеться зробити все навпаки, — буркнула я у відповідь. Моя втома вже перемогла страх перед його суворістю.

— Наступного разу твоя недбалість може коштувати комусь життя.

Його слова були жорстокими, але я не могла заперечити. Він мав рацію.

Пізніше, я довго сиділа у своїй кімнаті, а у голові крутилися думки про те, що сталося. Навіть якщо я не хочу бути частиною цього світу, більше не можу сидіти склавши руки. Поки я тут, спробую вивчити все, що зможу. І, можливо, одного дня я зможу використати ці знання, щоб знайти шлях додому.