Читати книгу - "Межа Фундації"

можу казати напевно. У будь-якому разі, це називається «антропний принцип». Спостерігач впливає на події, за якими спостерігає, уже тим, що він це робить, або вже самою своєю присутністю. Але питання полягає ось у чому. Де планета, що слугувала як модель? Яка планета обертається навколо своєї осі рівно за один стандартний галактичний день, що складається з двадцяти чотирьох стандартних галактичних годин?

Обличчя Тревіза набуло замисленого вигляду, він випнув нижню губу.

— Думаєте, що це може бути Земля? Але ж галактичний стандарт мав би ґрунтуватися на місцевих характеристиках будь-якого світу, хіба ні?

— Малоймовірно. Люди так не роблять. Трентор був столичною планетою Галактики протягом дванадцяти тисячоліть — це був найнаселеніший світ протягом дванадцяти тисяч років, — і все ж він не нав’язував свого періоду обертання в 1,08 стандартних галактичних днів усій Галактиці. А період обертання Термінуса становить 0,91 СГД, і ми не нав’язуємо його планетам, які контролюємо. Кожна планета використовує власні розрахунки в системі місцевого планетарного дня, і для справ міжпланетного значення за допомогою комп’ютерів конвертує їх між МПД та СГД. Стандартний галактичний день має походити із Землі!

— Чому це?

— Наприклад, тому, що Земля колись була єдиним населеним світом, тож логічно, що її день та рік стали стандартом і, найімовірніше, залишалися стандартом через соціальну інерцію, коли тривав процес заселення інших світів. Тоді й модель, яку я створив, є моделлю Землі, що оберталася навколо своєї осі рівно за двадцять чотири стандартні галактичні години, а навколо сонця — за один стандартний галактичний рік.

— А що, як це збіг?

Пелорат засміявся.

— Тепер про збіг заговорили ви. Ви готові закластися, що така річ сталася випадково?

— Добре, добре, — пробурмотів Тревіз.

— Насправді це ще не все. Є архаїчна одиниця часу, яка називається місяцем…

— Чув про неї.

— Очевидно, вона збігається з періодом обертання земного супутника навколо самої Землі. Однак…

— Так?

— Ну й один доволі приголомшливий чинник у цій моделі — це те, що супутник, про який я щойно згадав, величезний. Його діаметр становить більш як чверть діаметра самої Землі.

— Ніколи про таке не чув, Янове. У Галактиці немає населеної планети з таким супутником.

— Але ж це чудово, — з пожвавленням відповів Пелорат. — Якщо Земля унікальна у створенні видового різноманіття та еволюції розуму, тоді в ній має бути й певна фізична унікальність.

— Але як величезний супутник може стосуватися різноманіття видів, розуму та всього такого?

— Що ж, це складне запитання. Я справді не знаю. Але ж воно варте вивчення, як гадаєте?

Тревіз підвівся і схрестив руки на грудях.

— Але в чому проблема? Перегляньте статистичні дані по населених планетах і знайдіть ту, у якої періоди обертання навколо своєї осі й навколо сонця точно дорівнюють одному стандартному галактичному дню й стандартному галактичному року. І якщо в неї є ще й велетенський супутник, то це саме те, що ви хочете. З вашого твердження про «розкішну перспективу» я припускаю, що ви вже це зробили й маєте такий світ на прикметі.

Пелорат зніяковів.

— Ну, сталося не зовсім так. Я переглянув статистику — ну, тобто попросив про це астрономічний факультет, — і, відверто кажучи, такого світу немає.

Тревіз знову різко присів.

— Але ж це означає, що вся ваша аргументація втрачає силу.

— Думаю, що не зовсім.

— Як «не зовсім»? Ви створили модель з усіма детальними описами й не можете знайти нічого, що б їй відповідало. Тоді від вашої моделі ніякої користі. І ви мусите починати спочатку.

— Ні, це лише означає, що статистика щодо населених планет неповна. Зрештою, їх десятки мільйонів і про деякі відомо дуже мало. Наприклад, немає нормальних даних про населення майже половини планет. А про шістсот сорок тисяч населених світів немає майже ніякої інформації, окрім їхніх назв та іноді розташування. Деякі галактографи припускають, що до десяти тисяч населених планет могли не врахувати взагалі. Можливо, це було бажання самих планет. За імперських часів це могло допомогти їм уникнути оподаткування.

— І протягом наступних століть теж, — уїдливо зауважив Тревіз. — Можливо, це допомогло їм стати базами для піратів, а таке ремесло час від часу бувало вигіднішим за звичайну торгівлю.

— От чого не знаю, того не знаю, — із сумнівом зауважив Пелорат.

— І все ж таки мені здається, що Земля мала б бути в переліку населених планет незалежно від забаганок її населення. Вона за визначенням була б найстаріша з них усіх, і навряд чи хтось проігнорував би її в перші століття галактичної цивілізації. А опинившись у переліку, вона б залишилася там і надалі. У цьому разі ми, безперечно, можемо розраховувати на соціальну інерцію, — сказав Тревіз.

Пелорат завагався, і на його обличчі з’явилося страждання.

— Узагалі-то в переліку населених планет є планета під назвою Земля.

Тревіз витріщився на нього.

— Заждіть, та ви ж тільки-но сказали мені, що Землі в цьому списку немає.

— Так, її немає під назвою «Земля». Але є планета, яка називається Гея.

— І до чого вона тут, ця Гея?

— Це слово означає «Земля».

— Чому воно має означати Землю, Янове, а не щось інше? Ця назва ні про що мені не говорить.

Зазвичай безпристрасне обличчя Пелората стало схожим на гримасу.

— Не впевнений, чи ви в це повірите… але мій аналіз цих міфів засвідчує, що на Землі було кілька різних мов, носії яких не розуміли одне одного.

— Що?

— Так. Зрештою, по всій Галактиці тисячі різних говірок.

— У Галактиці справді є діалекти, але їх носії розуміють одне одного. І навіть якщо деякі з них важко зрозуміти, на те ми маємо галактичний стандарт.

— Звичайно, але нині міжпланетні подорожі відбуваються постійно. Що, якби якийсь світ перебував в ізоляції протягом тривалого періоду?

— Але ж ви говорите про Землю. Про одну планету. Де там ізоляція?

— Не забувайте, що Земля — це планета походження людей, де людство протягом певного часу вело таке примітивне життя, що важко й уявити. Без міжпланетних подорожей, комп’ютерів, узагалі без технологій, вони ще недалеко пішли від своїх нелюдських предків.

— Це звучить так безглуздо.

Пелорат присоромлено похилив голову.

— Мабуть, немає сенсу це обговорювати, друже. Мені ніколи не вдавалося переконливо висловити свої погляди. Безперечно, я сам у цьому винен.

Тревіз відразу ж пошкодував про свої слова.

— Перепрошую, Янове. Я сказав, не подумавши. Зрештою, це погляди, до яких я не звик. Ви розвивали свої теорії понад тридцять років, а я ознайомився з усім одразу. Маєте взяти це до уваги. Послухайте, я можу уявити, що на Землі були примітивні люди, які розмовляли