read-books.club » Сучасна проза » Буфонада, або Більше не самотні 📚 - Українською

Читати книгу - "Буфонада, або Більше не самотні"

220
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Буфонада, або Більше не самотні" автора Курт Воннегут. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 35
Перейти на сторінку:
прикро мені це казати. Ми знаходимо його. Ми його втрачаємо. Ми знаходимо його знову. Слава Богу, принаймні, що машини вирішили більше не воювати. Тепер воюють тільки люди.

І слава Богу, що тепер немає вже битв між чужинцями. Байдуже, хто з ким воює, — усі ми маємо рідних на другому боці.

• • •

Більшість присутніх на зборах були не лише Нарциси, а й шукачі Викраденого Ісуса. Виступати перед такою аудиторією було, як я відчув, спантеличливо. Хоч що б я говорив, вони смикали головами туди-сюди, сподіваючись побачити Ісуса.

Та начебто мені вдалося донести до них свою думку, бо вони аплодували і схвально мугикали у відповідних місцях, тож я продовжував.

• • •

— Оскільки ми тепер вже не держава, а тільки родинні клани, — говорив я, — тепер нам значно легше виказувати й отримувати милосердя на війні.

Я щойно був свідком битви на північ звідси, поблизу озера Максінкукі. Там були коні, списи, рушниці, ножі, пістолі, а також одна-дві гармати. Я бачив, як загинуло кілька людей. Я бачив, як багато людей обіймалося, і, здається, багато хто дезертирував або здавався у полон.

Отакі новини я привіз вам з битви при озері Максінкукі — це не бойня.

Розділ 48

Ще в Індіанаполісі я отримав по радіо запрошення від короля Мічиґа-ну. Воно було за тоном наполеонівське. У запрошенні говорилося, що король був би радий «надати аудієнцію президентові Сполучених Штатів Америки у своєму Літньому палаці на озері Максінкукі». Ще там вказувалося, що вартові дістали наказ надати мені безпечний прохід. І говорилося, що битва закінчилася: «Перемога за нами».

І ми з моїм пілотом полетіли туди.

Ми залишили мого вірного слугу Карлоса Нарциса-11 Вільявіченціо провести останні роки його життя серед численних родичів.

— Хай щастить, брате Карлосе, — побажав я йому.

— Вдома нарешті, ме-естере президент, майн брудер, — відповів він. — Д’якую вам і д’якую Богу за все. Більше не самотні!

• • •

Мою зустріч з королем Мічиґану в давні дні назвали б «історичною подією». Були б телекамери і мікрофони. Насправді ж там сиділи протоколісти, яких король називав «мої писарі».

І він мав рацію, називаючи отих людей з ручками й папером цим архаїчним словом. Більшість його солдатів ледь уміли читати й писати.

• • •

Ми з капітаном О’Гером приземлилися на доглянутому ґазоні перед Літнім палацом короля, який свого часу був приватною військовою академією. Солдати, які, гадаю, недостойно поводилися у недавній битві, стояли повсюди навколішки під наглядом військової поліції. Вони косили траву штиками, кишеньковими ножами і ножицями — на знак покарання.

• • •

Ми з капітаном О’Гером увійшли до палацу між двома шерегами солдатів. Мабуть, то була якась почесна ґвардія. Кожен високо тримав корогву з вишитим тотемом свого штучного родинного клану — яблуком, крокодилом, хімічним символом літію і все таке решта.

Яка комічно-банальна ситуація, подумав я. Окрім битв, історія держав, здається, не має нічого, тільки от таких немічних старих йолопів, як я, вщерть напханих медикаментами, яких колись трохи любили і які прибули лизати чоботи молодим психопатам.

І мені тільки й лишалося, що розсміятися про себе.

• • •

Мене провели самого в приватні спартанські покої короля. То була величезна зала, у якій, напевне, військова академія влаштовувала танці. Тепер там була лише розкладачка, довгий стіл, вкритий мапами, і безліч складених стільців, поставлених один на один уздовж стіни.

Сам король сидів біля столу з мапами, читаючи напоказ книжку, яка виявилася «Історією Пелопоннеських війн» Фукідіда.

За ним стояли троє писарів з олівцями й блокнотами. Ні мені, ні будь-кому не було де сісти.

Я обрав позицію перед ним, тримаючи в руках свій старомодний фетровий капелюх. Він не одразу відірвався від книжки, хоча дворецький, безумовно, оголосив моє ім’я достатньо голосно.

— Ваша величносте, — промовив дворецький. — Доктор Вілбур Нарцис-11 Свейн, президент Сполучених Штатів!

• • •

Він, нарешті, підвів на мене очі, і я був приємно вражений, що він — достоту такий, як його дід, д-р Стюарт Ролінґс Мотт, лікар, що доглядав нас із сестрою у Вермонті багато років тому.

• • •

Я його ані крапельки не боявся. Трибензоманераміл, ясна річ, зробив мене випещеним і пересиченим. Крім того, я вже довгенько грав оцю буфонну комедію життя. Я б уважав за вишукану пригоду, якби король наказав розстріляти мене.

— Ми гадали, що ви померли, — мовив він.

— Ні, ваша величносте, — відповів я.

— Давно ми не мали про вас ніяких звісток, — провадив він.

— Вашинґтон, округ Колумбія, час до часу потерпає від дефіциту ідей, — сказав я.

• • •

Писарі все те занотували як історію, що творилася на очах. Король підняв корінець книжки, щоб я міг прочитати назву.

— Фукідід, — сказав він.

— Угу, — сказав я.

— Історія — єдине, що я читаю, — пояснив він.

— Дуже мудро для людини у вашому становищі, ваша величносте, — озвався я.

— Хто не вчиться уроків історії, приречений їх повторити, — сказав він. Писарі писали.

— Так, — сказав я. — Якщо ваші нащадки не вивчать як слід наших часів, вони побачать, що знову виснажили всі природні ресурси, що вони знову вмирали мільйонами від ґрипу й Зеленої смерті, що небо знову пожовтіло від фріону дезодорантів, що вони знову обрали президентом маразматика двометрового зросту і що вони знову поступаються як інтелектуально, так і духовно крихітним китайцям.

Він не засміявся разом зі мною.

Я звернувся безпосередньо до писарів, через його голову: «Історія — це просто перелік сюрпризів. Вона може тільки підготувати нас до нових сюрпризів. Запишіть це, будь ласка».

Розділ 49

З’ясувалося, що молодий король підготував один історичний документ і хотів, щоб я його підписав. Документ був короткий. У ньому я визнавав, що я, президент Сполучених Штатів Америки, вже не здійснюю контролю над тією частиною Північноамериканського континенту, яку продав моїй країні Наполеон Бонапарт 1803 року і яка відома під назвою «Луїзіанська покупка».

Я згідно з цим документом продав її за один долар Стюартові Іволзі-2 Мотту, королеві Мічиґану. Я підписав це дуже дрібними, ледь читабельними літерами. Підпис скидався на мурашку-дитинча.

— Володійте на здоров’я, — сказав я.

Після цього ми трохи потеревенили про його діда.

Потім ми з капітаном О’Гером полетіли до Урбани, штат Іллінойс, задля

1 ... 31 32 33 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буфонада, або Більше не самотні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Буфонада, або Більше не самотні"