Читати книгу - "Пояснюючи світ"

Замолоду я сподівався, що зумію успішно завершити це дослідження [з астрономії]. Тепер, на схилі літ, я вже втратив надію, бо на моєму шляху постали кілька перепон. Але мої слова про це, можливо, привернуть увагу майбутніх дослідників. Астрономічна наука наших днів, безумовно, не пропонує нічого, з чого можна вивести наявну реальність. Модель, розроблена в часи, у які ми живемо, узгоджується з розрахунками, а не з існуванням6.

Як ми знаємо, сподівання Ібн Рушда на майбутніх дослідників не справдилися; ніхто вже не зумів змусити Арістотелеву теорію планет запрацювати.

Серйозно вивчали в мусульманській Іспанії також астрономію. У XI столітті в місті Толедо аз-Заркалі (Арзахель) вперше виміряв прецесію видимої орбіти Сонця навколо Землі (насправді, звісно ж, прецесію орбіти Землі навколо Сонця), що, як сьогодні відомо, здебільшого є наслідком гравітаційної взаємодії між Землею та іншими планетами. Він вивів значення цієї прецесії у 12,9ʺ (секунд дуги) на рік, що доволі близько до сучасного значення 11,6ʺ на рік7. Група астрономів, до якої входив і аз-Заркалі, скористалася попередніми роботами аль-Хорезмі та аль-Баттані, щоб побудувати «Толедські таблиці», які прийшли на зміну «Підручним таблицям» Птолемея. Ці астрономічні таблиці, як і наступні за ними, докладно описували видимі рухи Сонця, Місяця та планет зодіаком і стали знаковими в історії астрономії.

За правління халіфату Омейядів та його наступника берберської династії Альморавідів Іспанія була космополітичним центром освіти, гостинним для євреїв та мусульман. У цей благословенний час у Кордові в 1135 році народився єврей Моше бен Маймон (Маймонід). І хоча на ісламських територіях євреї та християни завжди були не більше ніж громадяни другого сорту, за часів Середньовіччя становище євреїв в арабському світі було загалом значно краще, ніж у християнській Європі. На жаль, за часів юності бен Маймона Іспанія потрапила під владу фанатичного ісламістського Альмогадського халіфату, і йому довелося тікати, намагаючись знайти притулок в Альмейрі, Марракеші, Кесарії та Каїрі. Зрештою, він осів у Фустаті, передмісті Каїра, де і працював до самої своєї смерті в 1204 році як рабин, впливаючи на середньовічних євреїв у всьому світі й заслуживши велику шану як лікар серед арабів та євреїв. Найвідомішою його роботою є «Путівник розгублених», що має форму листів до розгубленого юнака. У ньому автор висловлює своє заперечення Птолемеєвої астрономії як такої, що суперечить ідеям Арістотеля8:

Ти знаєш про Астрономію стільки, скільки навчився в мене й дізнався із книги «Альмаґест»; ми не мали достатньо часу, щоб просунутися далі. Теорія, що сфери рухаються регулярно і що імовірні курси зірок гармонують зі спостереженнями, залежить, як ти знаєш, від двох гіпотез: ми мусимо припустити або епіцикли, або ексцентричні сфери, або комбінацію їх обох. Тепер я покажу, що кожна з цих двох гіпотез не регулярна й цілковито суперечить результатам Природничої науки.

Далі бен Маймон визнає, що Птолемеєва схема узгоджується зі спостереженнями, тоді як Арістотелева ні, і, як і Прокл до нього, впадає у відчай через складність розуміння небес:

Але про те, що в небесах, людина не знає нічого, крім кількох математичних розрахунків, а ти бачиш, як далеко вони заходять. Я скажу словами поета9: «Небо, небо для Господа, а землю Він віддав синам людським!» Це означає, що лише Бог має ідеальне та правдиве знання небес, їхньої природи, їхньої суті, їхньої форми, їхнього руху та їхніх причин, але Він дав людині силу пізнати те, що під небесами.

Насправді виявилося, що все зовсім навпаки – у перші дні появи сучасної науки люди зрозуміли саме рух небесних тіл.

Про вплив арабської науки на Європу свідчить довгий перелік слів, що мають арабське походження. Це не лише «алгебра» й «алгоритм», а й назви зірок, як-от Альдебаран, Алголь, Альфекка, Альтаїр, Бетельгейзе, Міцар, Ригель, Вега та інші, а також хімічні терміни, наприклад, алкаль (луг), алембік (перегонний куб), алкоголь, алізарин і, звісно ж, алхімія.

Цей короткий огляд залишає нам одне запитання: чому саме ті арабські вчені, що практикували медицину, як-от Ібн Баджа, Ібн Туфайль, Ібн Рушд та бен Маймон, так міцно трималися вчення Арістотеля? Гадаю, це було з трьох можливих причин. По-перше, лікарі природно найбільше цікавилися роботами Арістотеля з біології, а в цьому Арістотель був майстром. Крім того, на арабських лікарів істотно впливали роботи Ґалена, який дуже захоплювався Арістотелем. Нарешті, медицина – це галузь, у якій чітке протиставлення теорії та спостереження було (та й досі є) дуже складним, тому неможливість докладно узгодити Арістотелеву фізику й астрономію зі спостереженням могла не здаватися лікарям такою вже важливою. Натомість роботи астрономів використовували для завдань, де необхідні правильні чіткі результати, як-от складання календарів, вимірювання відстаней на Землі, розпізнавання правильного часу для щоденних молитов та визначення кібли – напрямку до Мекки, до якої потрібно повертатись обличчям під час молитви. Навіть ті астрономи, що застосовували свою науку до астрології, мали вміти точно сказати, у якому знаку зодіаку Сонце та планети перебували в будь-яку конкретну дату, і вони навряд чи терпіли б Арістотелеву теорію, що давала неправильні відповіді.

У 1258 році, коли монголи, яких очолював Гулаґу-хан, розграбували Багдад і вбили халіфа, Аббасидському халіфату настав кінець. Щоправда, правління Аббасидів почало занепадати ще задовго до того. Політична та військова влада перейшла від халіфів до турецьких султанів, і навіть релігійна влада халіфа була ослаблена заснуванням незалежних ісламських урядів: оновленого Омейядського халіфату в Іспанії, Фатімідського халіфату в Єгипті, династії Альморавідів у Марокко та Іспанії, на зміну якій прийшов Альмогадський халіфат у Північній Африці та Іспанії. Частини Сирії та Палестини тимчасово знову завоювали християни – спочатку візантійці, а потім франкські хрестоносці.

Натомість арабська наука почала занепадати ще до кінця Аббасидського халіфату, імовірно, десь із 1100 року. З того часу там більше не з’являлося вчених масштабу аль-Баттані, аль-Біруні, Ібн Сіни та аль-Гайсама. Однак це доволі суперечливий погляд, і гіркота суперечності посилюється сучасною політикою. Деякі вчені навіть не погоджуються, що там взагалі був якийсь занепад10.

Безумовно, якась наукова діяльність тривала й після кінця Аббасидської епохи під владою монголів у Персії, потім в Індії, а пізніше й під оттоманськими турками. Наприклад, Гулаґу-хан наказав побудувати Марагінську обсерваторію в Персії в 1259 році, лише за рік після розграбування ним Багдада – як вдячність за допомогу, яку, на його думку, надали йому астрологи в завоюваннях. Засновник і керівник цієї обсерваторії астроном ат-Тусі писав про сферичну геометрію (геометрію великих кіл на сферичній поверхні на кшталт