read-books.club » Фантастика » Едем, Станіслав Лем 📚 - Українською

Читати книгу - "Едем, Станіслав Лем"

258
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Едем" автора Станіслав Лем. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 74
Перейти на сторінку:
за плямами розкопаної глини, блищала похила площина, що звужувалася догори й була наче відлита з пористого металу землистого кольору. До її основи збігалися зубчасті смуги, далеко, між хмарами випарів, які ліниво пропливали вгорі, виднілося щось прямовисне, чорне, схоже на стінку величезного казана, але це враження було мінливе й непевне, бо крізь рідкі розриви туману чи пари проглядалися лише фрагменти чогось цілісного й відчувалося тільки, що там стоїть щось велетенське, немовби висічене з монолітної скелі.

Координатор уже сідав у машину, коли до них долинуло глибоке, наче звідкись аж із надр планети, зітхання, білястий туман ліворуч розійшовся під могутнім поривом вітру, який одразу ж приніс гіркуватий, пронизливий запах. Тієї ж миті вони побачили, як до хмар здійнявся химерної форми димар, з нього перевернутим водоспадом бив коричневий стовп стометрової, мабуть, товщини, розпліскував молоко хмар, що неспокійно хвилювалося, і зникав. Це тривало, може, хвилину, потім настала тиша, знову пролунав здавлений стогін, порив вітру, який куйовдив їм волосся, змінив напрямок, хмари опустилися нижче, від них відділилися довгі плюмажі й почали затягувати чорний димар; незабаром він майже зовсім сховався за ними.

Координатор подав знак Лікареві та Хімікові, вони зайняли свої місця, всюдихід незграбно загойдався на брилах глини й під’їхав до наступної ями. Усі троє зазирнули на її дно. Вона була порожня — в ній стояла тільки чорна вода. Знову почувся далекий, приглушений шум, хмари видулися, з вулканічного димаря вдарив коричневий гейзер і знову всмоктався назад; заполонені їздою й безперервними зупинками, люди звертали щоразу менше уваги на ці рівномірні зміни й на кипіння хмар та димів усередині улоговини; забрьохані вище колін, вони стрибали в тістоподібні насипи, дерлися по слизьких схилах і зазирали до ям; іноді в котрійсь із них під грудою глини, зачепленою чиєюсь ногою, хлюпала вода, вони спускалися, сідали у всюдихід і їхали далі.

Із вісімнадцяти оглянутих ям мертві тіла виявили у сімох. І дивна річ — у міру того, як прибульці знаходили нові трупи, жах, огида, обурення людей, здавалося, спадали й поверталася здатність спостерігати. Вони помітили, що чим ближче під’їжджали по болотистому ґрунту до завіси туману, яка то затуляла, то відкривала чорного колоса, тим меншало води в ямах. Нахилившись над черговим квадратним колодязем, усе дно якого закривало зігнуте вдвоє тіло, екіпажники побачили, що воно трохи відрізняється від інших. Тіло видалося їм блідішим і трохи іншої форми, але вони не змогли перевірити, чи так насправді, й поїхали далі; наступні дві ями виявилися порожніми, та в третій, уже зовсім сухій, лише за кількасот кроків від лопатистої похилої площини, побачили мертве тіло, яке лежало на боці: ручки його маленького торса були розкидані, й одна з них біля самісінького кінця розплющена на два товстих відростки.

— Що це? — не своїм голосом пробелькотав Хімік, стискаючи Лікареве плече. — Тобі видно?

— Видно.

— Він якийсь інший — у нього нема пальців?

— Може, каліцтво, — буркнув Координатор.

Це прозвучало непереконливо.

Біля останньої ями перед похилою площиною вони затрималися ще раз. Яма видалася зовсім свіжою — грудочки глини повільно відривалися від стінок, які, здригаючись, осідали, немовби хтось щойно вийняв гігантську лопату з чотирикутної заглибини.

— О Боже... — прохрипів Хімік і, блідий, як стіна, трохи не впавши в яму, зіскочив з насипу.

Лікар зблизька зазирнув у вічі Координаторові й запитав:

— Ти допоможеш мені вилізти?

— Гаразд. А що хочеш робити?

Лікар став навколішки, сперся руками на краї ями і обережно спустився на її дно, намагаючись не торкнутися ногами величезної туші, яка лежала там. Він нахилився над нею, інстинктивно затримавши віддих. Згори здавалося, що нижче грудних м’язів, одразу ж під тим місцем, де зі складок шкіри великого м’ясистого торса висовувався другий — у безпорадне тіло було забито металевий стержень.

Зблизька Лікар побачив, що вони помилялися.

Із-під складок шкіри виступав схожий на пупок синюватий тонкостінний відросток, а металеву трубку, загнутий кінець якої губився під спиною трупа, було введено у цей відросток. Лікар поворушив її, спершу обережно, потім потягнув сильніше, нахилився ще нижче й побачив, що кінчик трубки, який просвічував крізь натягнуту на нього шкіру, з’єднаний з нею маленькими блискучими перлинками, наче неперервним швом. Якусь хвилину він розмірковував, чи не відрізати трубку разом з відростком, поволі сягнув рукою в кишеню за ножем, усе ще не вирішивши, що робити, але, випростуючись, глянув прямо в сплющене личко, яке неприродно відкинулося на стінку ями, й остовпів.

Там, де в створіння, яке він секціонував у ракеті, були ніздрі, це мало одне, широко розплющене блакитне око, котре, здавалося, дивилося на нього з мовчазним напруженням. Лікар відвів погляд. «Що там?» — долинув до нього Координаторів голос. Лікар побачив його голову, чорну на тлі хмар, і зрозумів, чому вони не помітили цього згори: голівка трупа спиралася на стінку і, щоб глянути на неї прямо, треба було опинитися тут, де він зараз стояв.

— Подай мені руку, — сказав Лікар і, звівшись навшпиньки, міцно схопився за простягнену Координаторову правицю.

Той потягнув його, Хімік допоміг, вони підхопили його за комір комбінезона, і він опинився нагорі, вимащений глиною. Глянув на товаришів примруженими очима.

— Ми нічого не розуміємо, — сказав Лікар. — Чуєте? Нічого. Анічогісінько!!! — І вже тихіше додав: — Я взагалі не уявляю ситуації, в якій людина не могла б нічого, нічогісінько зрозуміти!

— Що ти там знайшов? — запитав Хімік.

— Вони справді відрізняються між собою, — повідомив Лікар, вертаючись з товаришами до всюдихода. — В одних є пальці, а в інших нема. В одних є ніс і нема ока, а в інших є око, але нема носа. Одні великі й темні, а інші блідіші та з дещо коротшим тулубом. Одні...

— Ну то й що з цього? — нетерпляче урвав його Хімік. — Люди теж бувають різних рас, мають різні риси обличчя, колір шкіри, що ж тут незрозуміле? Йдеться про інше — хто, чому й навіщо влаштовує ці жахливі різанини?

— Я не зовсім упевнений, що це різанина, — тихо відповів Лікар.

Він стояв, похиливши голову. Хімік приголомшено дивився на нього.

— Що це має... що ти...

— Я нічого не знаю... — насилу вимовив Лікар. Він механічно, зовсім не усвідомлюючи цього, намагався витерти хустинкою вимащені глиною руки. — Але знаю одне, — додав, раптом випростуючись. — Я не можу цього пояснити, проте така відмінність між ними не

1 ... 31 32 33 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Едем, Станіслав Лем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Едем, Станіслав Лем"