read-books.club » Сучасна проза » Його прощальний уклін, Артур Конан Дойль 📚 - Українською

Читати книгу - "Його прощальний уклін, Артур Конан Дойль"

222
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Його прощальний уклін" автора Артур Конан Дойль. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34
Перейти на сторінку:
у темряву, я розрізнив нечіткий чоловічий силует, чорну постать, трохи темнішу, ніж чорний прямокутник відчинених дверей. Хвильку він постояв там, потім пригнувся і крадучись рушив уперед. У всіх його рухах таїлася загроза. Ця зловісна постать була за три кроки від нас, і я вже напружив м’язи, готуючись відбити напад незнайомого, аж раптом мені спало на думку, що він і не підозрює про нашу присутність. Ледь не торкнувшись нас, він прокрався до вікна й дуже обережно, цілком без шуму, підняв раму майже на півфута. Коли він нахилився до рівня отвору, світло з вулиці, вже не заслонене брудною шибою, впало на його вкрай збуджене обличчя. Очі палали, риси страшенно спотворилися. Незнайомець був уже немолодим чоловіком із тонким яструбиним носом, високим лисіючим чолом і довгими сивими вусами. Циліндр зсунув на потилицю, плащ розчахнув, показавши білосніжну манишку від смокінга. Смагляве похмуре обличчя було помережане глибокими зморшками. У руці він тримав щось на кшталт палиці, але, коли поклав її на підлогу, то вона металево брязнула. Потім чоловік вийняв із кишені плаща якийсь доволі великий предмет і кілька хвилин вовтузився з ним, поки не клацнула якась пружина чи засувка. Стоячи на колінах, він нахилився вперед і всією своєю вагою наліг на якийсь важіль, у результаті чого ми почули довгий, скреготливий, різкий звук. Тоді незнайомець випростався, і я побачив, що в його руці було щось подібне на рушницю з якимось дивним, незграбним прикладом. Він відсунув затвор, вклав щось усередину та знову заклацнув його. Потім, сівши навпочіпки, поклав дуло на підвіконня, і його довгі вуса повисли над стволом, а очі блиснули, вдивляючись у цятку прицілу. Нарешті стрілець приклав рушницю до плеча й із полегшенням зітхнув: мішень опинилася перед ним — дивовижна мішень, чорний силует, що чітко виділявся на світлому фоні. На мить він застиг, потім його палець смикнув за гачок, і пролунало дивне дзижчання, а слідом за ним сріблястий дзвенькіт розбитого скла. Тієї ж миті Голмс, як тигр, стрибнув на спину стрільця й звалив його на підлогу. Але за секунду той схопився на ноги й із неймовірною силою схопив Голмса за горло. Тоді я руків’ям мого револьвера зацідив зловмиснику по голові, і той знову впав. Я накинувся на нього, і тієї ж миті Голмс різко засвистів. З вулиці почувся тупіт ніг, і незабаром два полісмени в одностроях, а з ними й детектив у цивільному увірвалися в кімнату крізь вхідні двері.

— Це ви, Лестрейде? — спитав Голмс.

— Атож, містере Голмс. Я вирішив особисто зайнятися цією справою. Радий бачити вас знову в Лондоні, сер.

— Мені здавалося, що вам не завадить наша скромна неофіційна допомога. Три нерозкритих убивства за один рік — це забагато, Лестрейде. Але справу про таємницю Молея ви вели не так уже... тобто я хотів сказати, що ви провели її непогано...

Усі вже стояли на ногах, а бранець важко дихав у руках двох дужих констеблів, котрі міцно тримали його з двох боків. На вулиці почав збиратися натовп роззяв. Голмс підійшов до вікна, зачинив його та опустив фіранку. Лестрейд запалив дві принесені з собою свічки, а полісмени відслонили свої потаємні ліхтарі. Нарешті я міг розглянути нашого полоненого.

У нього було надзвичайно мужнє та водночас відразливе обличчя. Чоло філософа та щелепа розбійника свідчили про те, що в цьому чоловікові була закладена здатність як до добра, так і до зла. Але жорстокі, зі сталевим відтінком очі з навислими повіками та цинічним поглядом, хижий, яструбиний ніс і глибокі зморшки, що проорали чоло, вказували, що сама природа потурбувалася наділити його ознаками, що свідчили про небезпеку цього індивіда для суспільства. Ні на кого з нас він не звертав жодної уваги, погляд був прикутий до обличчя Голмса, на котрого він дивився з подивом і ненавистю.

— Нечистий... — шепотів він. — Хитрий чортяка!

— Отже, полковнику, — зауважив Голмс, поправляючи свій зім’ятий комір, — усі шляхи ведуть до побачення, як співають у старовинній пісеньці. Мені здається, що я ще не мав задоволення бачити вас після того, як ви удостоїли мене своєю пильною увагою. Пригадуєте, коли я лежав у тій розщелині над Рейхенбахським водоспадом?

Полковник, немов загіпнотизований, не міг відірвати очей від мого приятеля.

— Чорт, справжній диявол! — знову й знову повторював він.

— Я ще не представив вас, — сказав Голмс. — Джентльмени, це полковник Себастьян Моран, колишній офіцер Індійської армії Її величності та найкращий мисливець на великого звіра, який будь-коли існував у наших східних володіннях. Гадаю, що не помилюся, полковнику, якщо скажу, що за кількістю вбитих вами тигрів ви все ще залишаєтеся на першому місці?

Бранець насилу стримував лють, але продовжував мовчати. Він і сам був схожий на тигра, його очі зловісно виблискували, а вуса наїжачилися.

— Мене дивує, що моя невибаглива вигадка могла одурити такого досвідченого мисливця, — продовжував Голмс. — Для вас вона не може бути новинкою. Хіба вам не доводилося прив’язувати під деревом козеня і, причаївшись у гілках із карабіном, чекати, поки тигр прийде на приманку? Цей порожній будинок — моє дерево, а ви — мій тигр. Гадаю, що іноді вам траплялося мати в резерві інших стрільців на випадок, якби раптом з’явилося кілька тигрів, або ж на той малоймовірний випадок, якби ви схибили. Ці джентльмени, — він вказав на нас, — мої запасні стрільці. Моє порівняння відповідне, чи не так?

Раптом полковник Моран із лютим лементом рвонувся уперед, але констеблі відтягли його. На обличчя полоненого, сповнене такої ненависті, було страшно дивитися.

— Зізнаюся, ви влаштували мені невеличкий сюрприз, — продовжував Голмс. — Я не припускав, що ви самі захочете скористатися цим порожнім будинком і цим вікном, справді дуже зручним. Мені здавалося, що ви будете на вулиці, де на вас чекав мій колега Лестрейд із своїми помічниками. За винятком цієї деталі, все сталося так, як я й очікував.

Полковник Моран звернувся до Лестрейда.

— Незалежно від того, є у вас підстави для мого арешту чи ні, — заявив він, — я не бажаю терпіти знущання цього містера! Якщо я в руках закону, нехай усе відбувається згідно з ним.

— Це, мабуть, справедливо, — зауважив Лест­рейд. — Маєте ще що сказати, перед тим, як ми заберемося звідси, містере Голмс?

Той підняв із підлоги величезну духову рушницю й почав розглядати її механізм.

— Чудова й унікальна зброя! — зронив він. — Стріляє безшумно та діє з нищівною силою. Я знав німця фон Хердера, сліпого механіка, котрий сконструював її на замовлення покійного професора Моріарті. Ось уже багато років, як мені відомо про існування цієї зброї, але ніколи ще не доводилося тримати її в руках. Я особливо рекомендую звернути на неї увагу, Лестрейде, а також на набої до неї.

— Не турбуйтеся, містере Голмс, ми нею займемося, — зазначив Лестрейд, коли всі присутні рушили до дверей. — Це все?

— Усе. Втім, я хотів би спитати, яке звинувачення ви збираєтеся пред’явити злочинцеві?

— Як

1 ... 33 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Його прощальний уклін, Артур Конан Дойль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Його прощальний уклін, Артур Конан Дойль"