Читати книгу - "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

уже ноненський міст, а вкупі з Ґарґантюа і Понократ, Евдемон та Гімнаст, що осідлали, аби не пасти задніх, поштових коней. Хура його з книгами та філософськими приладами, як завжди, посувалася звичними переходами.

У Парильє Ґарґантюа від хуторянина Ґуґе довідався, як Пикрохол, у Ларош-Клермо отаборившись, послав із чималим загоном отамана Тріпе захопити ведський та вогодрійський ліси, як ті вояки потоптом пройшли аж до винотоки Більяр і як після їхньої навали лишилися самі димучі руїни та криваві сліди. Переляканий на смерть Ґарґантюа не знав, на яку ступити і що придумати. Аж це Понократ нараяв йому піти до сеньйора де Лавогюйона, щирого приятеля і спільника, і там усе докладніше розвідати, отож вони як стій рушили туди; Лавогюйон залюбки зголосився їм підсобити і сказав, що непогано було б когось на розвідки послати, аби місцевість обстежити і з'ясувати, де ж саме нині ворог, а вже потім, як до обставин, і виступати. Піти на розвідки зголосився і Гімнаст, і зараз же надумали, щоб він для більшого успіху прихопив когось із місцевих, хто добре знав усі шляхи та манівці, річки та урочища.

Отож Гімнаст подався у парі з Мартоплясом, Лавогюйоновим стаєнним, і вдвох вони успішно обнишпорили всі околиці. Тим часом Ґарґантюа зі своїми людьми перепочив і перекусив, а своїй кобиляці звелів дати шаньку оброку, в ту шаньку влізло сімдесят чотири мюїди і три буасо.[94]

А Гімнаст зі своїм товаришем трюхикали і трюхикали, аж поки наскочили на воріженьків, — порозлазившись хто куди, вони шарпали і цупили що попадя. Угледівши здалеку Гімнаста, вони цілою зграєю кинулися його грабувати.

Тоді він гукнув їм:

— Панове, я бідний, як біс батька зна хто. Згляньтеся на моє убозтво. Кілька екю в мене ще нашкребеться — і нам буде за що випити, бо це aurum potabile[95], а щоб заплатити вам шляхове, я свого коня продам. Вважайте мене за свого, бо нема такого мужа, щоб він ліпше, ніж я, умів злапати, обідрати, обскубти, вичинити, а потім поласувати. На честь мого щасливого приїзду і в'їзду п'ю до моїх добрих друзяк!

Тут він відкубрив пляшку, перехилив і випив півплесканки. Здобичники торопіли на нього, роззявивши пельки і по-хортячому висолопивши язики в очікуванні, коли можна буде допити послідки, аж це пригнався цікавий отаман Тріпе. Гімнаст подав йому пляшку, кажучи:

— Пийте, пане отамане, пийте, не бійтеся, я вже скуштував: це лафе-монжо.

— Що? (гукнув Тріпе). Цей смішко ще з нас і кепкує! Хто ти єси?

— Я (відповів Гімнаст) бідний чоловік, бідний, як біс батька зна що.

— Ага! (промовив Тріпе). Як біс тебе зна, я пропущу тебе. Бо все бісове кодло ні шляхового, ні мита не платить. Ось тільки я ще зроду не видів, щоб бідні родичі роз'їжджали на таких огирях. Нумо, пане бісе, спішуйся, а я на вашу шкапу сяду, і як не гарцюватиму на ній, то гарцюватиму на вас, пане бісе, бо я страх як люблю, як біс мене носить!

Розділ XXXV
Як Гімнаст поклав трупом отамана Тріпе та інших пикрохолців

Чуючи цю розмову, деякі здобичники затремтіли і з ляку захрестилися обіруч — а що як це біс у перевдязі. А один, на прізвисько Жан Добряга, отаман сільського рушення, витягнув з матні Часослов і гукнув великим голосом:

— Agios ho Theos[96]. Як ти від Бога посланий, тоді речи! А як від Лукавого, то забирайся геть!

Проте Гімнаст забиратися і гадки не мав; прислухаючись до балачок цього вже не дружного гурту, він брав усе на розум.

І, звісно, діяв.

Удав, ніби злазить із коня, до путлиці похилився і спритно, як був, при шпаді, перекинувся у стремені, потім пірнув під коня, злетів угору й обоніж, задом наперед, став на сідло. Відтак сказав:

— Щось не дуже вийшло!

Тож-бо одноніж, із поворотом зліва направо, він зробив пірует, після чого точно прибрав, як улип, своєї попередньої посадки. Тоді Тріпе сказав:

— Гм! Я не збираюся зараз цього проробляти. У мене своя причина.

— От гадство! (гукнув Гімнаст). Дав маху. Спробуймо ще раз.

Тут він, показавши неябияку силу і сприт, зробив такий самий, тільки правий, пірует на нозі. Відтак, ухопившись палюхом правиці за сідельний облук, виважився всім тілом угору, тримаючись силою м'язів та тужня палюха, і тричі перевернувся. Учетверте, вже ні за що не держачись, він пішов кумелем і між кінських вух опинився, потім, усією вагою на палюх лівої руки спираючись, зробив мулінет і, нарешті, ляпнувши долонею правиці по середині сідла, приземлився на крижах, сівши по-дамському.

Потім завиграшки задер праву ногу над сідлом і сів охляп на крупі.

— Ні (сказав він), сяду-но я між двома луками.

Упершись двома бецманами у кінські крижі, він перекицьнувся і сів міцною посадкою між луками. Потім одним ривком підхопився і став двома зсунутими ногами між луками. Згорнувши руки на грудях, перекинувся сотні разів поспіль, зичним голосом гукаючи:

— Я біснуюся, біснуюся, біснуюся, бісе! Держіть мене, біси, держіть, держіть!

Поки цей вольтаж відбувався, опришки, нічого не тямлячи, перемовлялися між собою:

— Тьху, тьху! Та це ж перевертень або куць перебраний! Боже, одрятуй нас від Лукавого!

Зрештою порозницею кинулися вони куди-зря тікати та ще й на бігу озираючись, як ото пес, коли гусяче крилятко ухопить.

Аж це Гімнаст, свій верх бачачи, спішився, вихопив шпалу і нумо з одного маху класти