read-books.club » Сучасна проза » Прощайте, мої п'ятнадцять літ... 📚 - Українською

Читати книгу - "Прощайте, мої п'ятнадцять літ..."

286
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Прощайте, мої п'ятнадцять літ..." автора Клод Кампань. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 61
Перейти на сторінку:
узяти на себе — на деякий час — продовження цієї битви й пошуків, як ти гадаєш?

Я мовчки кивнула головою й рушила до дверей майстерні. Тоді Гійом поклав на верстат свій інструмент, струсив тирсу з рукава светра й підійшов до мене.

— Ти не дуже побивайся, мала, — лагідно мовив. — І постарайся заснути.


Але тої ночі нам не судилося заснути.

Тільки-но я прочинила двері майстерні, як в лице мені знадвору війнуло крижане повітря. Я одразу відчула: щось скоїлося. Двері, що вели з кухні на подвір'я, були розчинені навстіж і грюкали під поривами вітру. Я добре пам'ятала, що старанно зачинила їх. Отже, хтось, ховаючись у кухні, підслухував нас, а тепер утік.

— Гійоме! — стиха гукнула я.

Він побачив одчинені двері, глянув на мене.

— Безперечно, це була Інгвільд! — мить подумавши, буркнув він. — Хто ж іще…

Я дивилася на брата, зовсім приголомшена.

— Ходімо! — сказав Гійом, тягнучи мене до чорного отвору дверей.

Перед кімнатою Інгвільд ми спинилися, прислухались. Ні звуку. Може, вона спить?

— Піди подивися, — прошепотів Гійом. — Тільки тихенько.

Та за мить ми вже ввімкнули електрику: Інгвільд у кімнаті не було, і її недбало кинута нічна піжама валялася на підлозі.

Я відчула страх, — такий страх почуває дитина, вчинивши непоправну шкоду.

Ми швиденько піднялися в кухню. Гійом узяв великий електричний ліхтарик, і ми обійшли весь садок, освітлюючи кожен куточок. Потім спустилися аж до річки, що тихо котила свої води.

— Інгвільд!.. Агов! Інгвільд, де ти? — півголосом гукали. Та ми вже знали, що вона не відгукнеться. Невже ж ми боялися глянути правді в очі?

— Вона подалася до Яна, ця божевільна! — скипів Гійом. — Що ж, треба її догнати, поки вона туди не добігла.

— О Гійоме! — мало не плачучи, вигукнула я.—

Що ж буде, коли вона розкаже Янові? А вона неодмінно все йому розповість!

— Візьми себе в руки, — мовив Гійом як людина, готова зустріти небезпеку віч-на-віч. — Не дурій, Фан. Що буде, те й буде. Ми не вчинили нічого поганого. Все одно Інгвільд колись дізналася б, що у неї, можливо, є брат. То спробуймо хоч пом'якшити те, що має статися.

— Але ж мій велосипед з позавчорашнього дня несправний, ти ж добре знаєш, — зауважила я, побачивши, що Гійом рушив до сараю.

— Нічого, сядеш на раму. Ти ж їздила так зо мною.

Справді, він мав слушність. То була наша давня звичка. Я одразу зручно вмостилася на рамі велосипеда: ліва нога звисає трохи нижче ніж права, руки тримаються за кермо посередині, корпус ледь повернуто вбік. Скільки разів ми прогулювалися так з Гійомом по сільських дорогах ще в ті часи, коли одного велосипеда нам цілком вистачало на двох!..

Поволі, важко Гійом виїхав з двору. Я тримала в руці електричний ліхтарик. Крутячи педалі. Гійом щоразу коліном підштовхував його, і ліхтарик стукав об кермо.



Я глянула на свій ручний годинник.

— Чверть на дванадцяту. Інгвільд вийшла хвилин на двадцять раніше за нас, але ж вона йде пішки.

Більше ми ні про що не говорили. Чути було тільки, як постукує об кермо ліхтарик.

Я напружено вдивлялася в нічну темряву: фара велосипеда прорізала її, кидаючи перед нас яскравий сніп світла.

— Хай йому біс! Холодно стає! — бурчав Гійом крізь зуби. — Певно, мороз буде! Фан, ти не застудишся?

— Не турбуйся, — байдуже кинула я.

Справді, почало приморожувати. На небі, безхмарному, холодному і ясному, як величезна брила криги, густо висипали зорі… Коли Гійом відхилявся до узбіччя, я помічала блискучі колії на дорозі й суху траву, що рипіла під колесами. Камінець вилетів з-під колеса, покотився в канаву, і сухий, ясний звук його довго відлунював у чистому зимовому повітрі.

Ставало дедалі холодніше. Але ми не думали про це. Були речі значно важливіші, і про них ми мали поміркувати. І все-таки… Все-таки за інших обставин я, либонь, відчувала б насолоду від такої довгої прогулянки вночі удвох із Гійомом.

Гійом щосили натискав на педалі, і мені доводилося нахилятись уперед, щоб не заважати йому, бо його підборіддя часом торкалося моєї потилиці. Від його прискореного дихання інколи розвівалося волосся, і тоді він, махаючи головою, скидав його з себе. Час від часу брат глибоко втягував повітря, щоб звести дух.

Я чула Гійомів подих над собою, і раптом мене залила гаряча хвиля ніжності до нього. Завжди так було й буде: трапляються хвилини, хоч можливо й рідко, у дружбі між братом і сестрою, коли молодша, «маленька» сестра, — навіть, якщо їй минає п'ятнадцять років, — почуває до свого великого, солідного старшого брата якусь ніби материнську любов. І саме в той час, коли він щосили налягав на педалі, я зненацька відчула, що Гійом зараз такий близький мені, як ніколи, — мабуть, такою близькою і рідною може бути тільки власна дитина. Я не була певна, що й він почуває щось подібне, але, видно, він теж задумався про щось, бо здригнувся, ніби раптово прокинувся від сну, коли я зненацька закричала:

— Спинись, Гійоме! Бачиш: он там, ліворуч, проти схилу!

Гійом тихо загальмував, я стрибнула на землю, і вся моя тривога враз повернулася до мене. Ну, що ми можемо їй сказати?

Але Гійом уже питав її:

— Що ти робиш, Інгвільд?

Я здивувалася з його тону, різкого, вимогливого, майже грубого. Можна було б сказати, що він пережив великий страх і тепер, позбувшись його, нараз вибухнув гнівом.

— Що ти тут робиш? — повторив він. Що це за манера — чкурнути з дому серед глупої ночі, нікого не попередивши?

Кілька секунд дівчина стояла розгублена, приголомшена нашою появою, а потім сама спалахнула й вигукнула обурено:

— А ви? Що

1 ... 31 32 33 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прощайте, мої п'ятнадцять літ...», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прощайте, мої п'ятнадцять літ..."