Читати книгу - "Лабіринт біля моря"

Простішу й більш імовірну відповідь на запитання, чому Акрополь не є цілісним комплексом, дає сама хронологія поставання окремих споруд. Ми не знаємо планів Перикла, бо вони так і не були ніколи втілені до кінця. Роботу обірвали спалах війни і смерть вождя. Його творінням є Парфенон і Пропілеї.

Обидві будівлі зродились одним духом. Монументальні, чіткі у плані, вони виражають тріумф демократії, сповненої гордості та віри в майбутнє.

Коли Перикл проголошує (відому завдяки переказові Фукідіда) поховальну промову на честь афінян, загиблих у перший рік пелопоннеської війни, можна би сподіватися довгої літанії богів, під опіку яких він віддає долю громадян. Тим часом це похвала місту. Ім’я Афін звучить не лише у піднесеному, але мало не в релігійному чи містичному тоні.

Пелопоннеська війна поклала край могутності Афін. Її тінь можна виразно спостерегти на спорудах Акрополя. Парфенон є на двадцять років старшим від Ерехтейону (різниця заледве в одне покоління), але храми ці виглядають так, наче походять із різних епох. Перший — потужний, присвячений одному божеству чи обожненню міста. Другий — із примхливим планом (зали у двох рівнях, три входи, оздоблені наче завеликими, нефункціональними каріатидами), він громадить під своїм дахом багатьох героїв і богів. Можна дошукатись у цьому характерної для епох занепаду втечі в минуле, повернення до давнини, ґвалтовного шукання традиції. Колони Парфенону — мов скам’янілий хор Антігони[31]. Ерехтейон, подібно до драм Еврипіда, є провісником елліністичного світу, світу посварених імперій і сум’яття.

Упродовж майже двох із половиною тисячоліть Акрополь заливали хвилі воєн, облог, грабунків і профанувань. Здається неймовірним, що вдалося частково відтворити творіння Перикла. Кілька готичних написів, турецькі надмогильні камені, венеціанські леви — це єдине матеріальне свідчення, яке розповідає про бурхливу історію святого пагорба.

Олександр Великий знав, що Афіни є і ще довго залишатимуться центром антимакедонської іреденти. Однак престиж колишньої столиці Греції був таким значним, що після битви під Граніком, яка відчинила йому ворота до Азії, він присилає двадцять здобутих щитів, котрі повісили на колонах Парфенону.

Син одного з його генералів, такий собі Деметріос, якого звали Здобувачем Міст, вчинив профанацію, якої ні раніше, ні пізніше не нотує історія Акрополя. Він просто оселився у Парфеноні, тобто частину храму переробив на свою приватну резиденцію, пояснивши афінянам, що сама богиня запросила його до свого дому. При цьому він поводився надто вільно: влаштовував багаті учти в товаристві відомих куртизанок, а коли скандал переходив усі межі, відбувалися театральні примирення з богинею. Плутарх розповідає про це з похвальною стриманістю: «З огляду на славу міста немає потреби оповідати ясно та з усіма деталями про всю ту мерзоту й підлоту, вчинені тут». Епізод із Деметріосом виглядає живцем запозиченим із Життєписів цезарів Светонія.

Зруйнування Коринфа римлянами в 146 році до Р.Х. (промовистий опис Полібія: «Образи повержені у прах і на них розляглися вояки, які грають у кості») мало б стати жахливим memento[32] для афінян. Проте у цьому місті, де кожен ритор був невтішним коханцем втраченої свободи, тільки й чекали на добру нагоду для реваншу.

Внутрішні труднощі Риму схилили короля Понту Мітрідата шукати ворогів Риму на Сході та в Греції. На чолі антиримського руху в Афінах стає ритор Арістіон, якого натовп проголосив стратегом. Римський сенат посилає проти Мітрідата Суллу. Його військові сили були слабкі, але жорстокість, із якою він узявся до того, щоб поставити греків на коліна, — незмірна. Скарбниці Олімпії, Епідавра та Дельфів були пограбовані, священні гаї вирубані. «Ми — солдати богів, позаяк боги нам платять».

Облога Афін тривала довгих десять місяців. Найстійкіше боронився Акрополь. Коли Арістіон, який надміру довіряв промовам, послав двох риторів, щоб ті переконали римського вождя у потребі припинити облогу, Сулла відповів коротко: «Сенат і римський народ прислали мене сюди не для того, щоб я брав уроки красномовства, а щоби покарати бунтівників». У травні 86 року до Р.Х. Акрополь упав. Різанина захисників, самогубство кращих громадян, і кораблі, навантажені творами мистецтва й рукописами, пливуть у напрямку нової столиці світу.

Важко бодай приблизно встановити баланс жертв і втрат, яких зазнала Греція, щоб стати школою Риму. Адже, до військових грабунків, тобто майже «офіційних», варто додати значну кількість творів, вивезених приватними колекціонерами.

За кілька років до Першої світової війни археологічною сенсацією стало відкриття на морському дні поблизу узбережжя Тунісу, на широті місцевості Махдія, корабля, навантаженого творами мистецтва, меблями, ба навіть готовими архітектурними елементами, як от чотириметрові колони, блоки мармуру, капітелі. Ці об’єкти мали високу мистецьку вартість, і вчені без проблем дізналися на підставі інскрипцій на надгробних стелах, що вони походять із Афін. Кораблетроща, мабуть, трапилася на початку І століття до Р.Х. То був, безумовно, один із кораблів, який віз здобич Сулли з Пірея до Рима. Гнаний бурею, надміру перевантажений, він розбився біля узбережжя Тунісу. З інших джерел відомо, що Сулла вивозив із Афін колони, які були використані на відбудову Капітолію, спаленого під час громадянської війни.

Славетний процес Верреса у 70 році до Р.Х., який обезсмертила звинувачувальна промова Цицерона, дає нам цінні аналогії та поняття,