Читати книгу - "Бріда"

Маг підвівся з того каменя, на якому сидів, і підійшов до єдиної стіни, що досі не впала. Посеред тієї стіни були двері, й він прихилився до одвірка. Промені призахідного сонця освітлювали його збоку. Бріда не бачила його обличчя.

— Існує одна річ, якої Вікка тебе не навчила, — сказав Маг. — Можливо, просто забула. А може, хотіла, щоб ти прийшла до цього сама.

— Тому я й тут. Я прийшла до цього сама.

І запитала себе, а чи не таким був у своїй глибині план її Наставниці: зробити так, щоб вона зустрілася з цим чоловіком.

— Я тебе навчу, — сказав він нарешті. — Ходімо зі мною.

Вони прийшли в таке місце, де дерева були вищими й могутнішими. Бріда побачила, що до кількох були приставлені грубі драбини, прив’язані до стовбурів. Нагорі кожної драбини було щось подібне до куреня.

«Певно, тут живуть відлюдники Традиції Сонця», — подумала вона.

Маг окинув уважним поглядом кожен курінь, нарешті обрав один і попросив Бріду піднятися туди разом із ним.

Вона почала підійматися. Десь на середині драбини її опанував страх, бо падіння могло стати фатальним. Проте вона не захотіла відступати; адже вона була у священному місці, яке захищали лісові духи. Щоправда, Маг не попросив у них дозволу, але, можливо, Традиція Сонця такої необхідності не передбачала.

Коли вони опинилися нагорі, вона глибоко зітхнула; адже їй пощастило подолати ще один зі своїх страхів.

— Тут дуже добре місце для того, щоб показати тобі дорогу, — сказав Маг. — Місце засідки.

— Місце засідки?

— Це курені мисливців. Їх доводиться ставити високо, щоб звірі не відчули людського запаху. Протягом цілого року мисливці залишають тут їжу. Приманюють сюди дичину, а потім, одного чудового дня, вбивають її.

Бріда побачила на землі кілька стріляних гільз. Вона була прикро вражена.

— Подивися вниз, — сказав він.

Тут було мало простору для двох людей, і їхні тіла майже торкалися. Вона підвелася й подивилася вниз. Певно, це дерево було тут найвищим, і вона могла бачити вершини інших дерев, долину, вершини гір, накриті снігом на обрії. Це було дуже гарне місце; даремно він їй сказав, що ним користувалися для засідки на диких тварин.

Маг відхилив парусиновий дах куреня, і зненацька їх затопило проміння сонця. Було холодно, й Бріді здавалося, що вони перебувають у магічному місці, на самій вершині світу. Її емоції хотіли знову зірватися учвал, але вона повинна була зберігати цілковите самовладання.

— Не було необхідності затягувати тебе сюди, щоб пояснити тобі те, що ти хочеш знати, — сказав Маг. — Але я хотів, щоб ти трохи ближче познайомилася з цим лісом. Узимку, коли мисливці та дичина перебувають далеко звідси, я маю звичай підійматися на ці дерева і споглядати Землю.

Йому хотілося розділити з нею свій світ. Кров у жилах Бріди запульсувала швидше. Вона відчула, як глибокий спокій опанував її — вона переживала один із тих моментів життя, альтернатива якому — цілковита втрата самовладання.

— Увесь зв’язок людини зі світом відбувається через п’ять чуттів. Зануритися у світ магії означає відкрити чуття, нам невідомі — і секс відкриває перед нами деякі з цих дверей.

Він несподівано змінив тон. Тепер він здавався професором, який читає своєму учневі лекцію з біології. «Можливо, так і краще», — подумала вона, але без особливої переконаності.

— Не має значення, чого ти шукаєш у силі сексу — мудрості чи втіхи; він завжди буде тотальним досвідом. Бо це єдиний спосіб людської діяльності, в якому беруть участь — або мають брати участь — усі п’ять чуттів водночас. Відкриваються всі канали нашого зв’язку з ближнім.

У хвилину оргазму всі п’ять чуттів зливаються, і ти проникаєш у світ магії; ти більше неспроможна бачити, чути, відчувати смак, доторк чи запах. Протягом тих тривалих секунд усе зникає, й екстаз заповнює порожнечу. Екстаз, який нічим не відрізняється від того, до якого містики приходять через роки самозречення й дисципліни.

Бріді хотілося запитати, чому містики не приходять до екстазу через оргазм. Але вона згадала про нащадків янголів.

— До такого екстазу людину підштовхують її п’ять чуттів. Чим більше вони будуть стимульовані, тим сильніше вони її підштовхують. Тобі зрозуміло?

Зрозуміло. Вона все розуміла і ствердно кивнула головою. Проте його запитання віддалило його від неї. А вона хотіла, щоб він був поруч, як тоді, коли вони йшли через ліс.

— От і все, — сказав він.

— Але я знаю це, а проте нічого в мене не виходить! — Бріда не могла заговорити про Лоренса. Відчувала, що це небезпечно. — А ви ж мені сказали, що існує спосіб цього досягти.

Вона була знервована. Емоції прагнули знову вирватися від неї, і вона починала втрачати самовладання.

Маг знову подивився вниз, на ліс. Бріда подумала, що, може, й він намагається приборкати свої емоції. Але їй не хотілося і не слід було вірити в те, що вона подумала.

Вона знала, що таке Традиція Сонця. Знала, що її Наставники навчають у просторі, безпосередньо. Вона думала про це, перед тим як прийти сюди. Уявляла собі, що вони будуть удвох, і нікого більше поблизу не буде. Бо такими були Вчителі Традиції Сонця — вони завжди навчали через практику, і теорія ніколи не була для них важливішою. Вона думала про все це, перш ніж прийти сюди, в ліс. І все одно вона сюди прийшла, бо її