Читати книгу - "Лук Нічної Громовиці"

Хмарний кошик завис над Гуфіною лоджією. Майстер Хмарник дмухнув зі своєї люльки на лоджію п’ятого поверху, відгороджуючи себе та Інгу від випадкових поглядів мешканців квартири на п’ятому поверсі.

— Зараз ми все владнаємо, — весело пообіцяв старий майстер і натоптав люльку чимось дуже незвичним, бо воно майже не пахло. — Коксагизове листя і дрібка кори з гевеї.

Інга зачудовано стежила за рухами Хмарника, який випустив зі своєї люльки довгу-предовгу хмаринку, що, немов змія, поповзла крізь щілину у кватирці, прослизнула під фіранкою і зникла у темряві неосвітленої кімнати.

— Дивись сюди, — Хмарник торкнувся Інжиної руки і показав на дзеркальце у лівій руці. — То мій винахід, називається хмаросвітловод.

Дівчинка довго придивлялася, бо у напівтемряві важко було розібрати всі деталі, доки нарешті побачила внутрішній простір однієї з кімнат Гуфіної квартири. Хмаринка обережно рухалася вперед, немовби знаючи, де саме лежить стріла. Проте у квартирі ще не всі спали. У сусідній кімнаті працював телевізор, і перед ним куняли у м’яких кріслах Галина Тарасівна та її синочок. Хмаринка непомітно прослизнула повз них далі і поповзла вгору по стіні. Інзі здалося, що зараз увесь кришталь і фарфор, виставлений у стінці, задзвенить, як пожежна сигналізація, але хмарка рухалася бездоганно. Серед кришталевих вазочок і келихів стрілу важко помітити, та тільки не для хмаринки. Ось вона огорнула собою петлі дверцят і відчинила їх без найменшого шуму, потім обережно потяглася до стріли…

Несподівано в кімнаті з телевізором скрипнуло крісло, і за мить пролунали кроки. Стривожений Гуфі увімкнув світло і зайшов до кімнати, уважно роззираючись довкола, проте хмаринка встигла зачаїтися, просочившись у найдрібніші щілини. Гуфі невдоволено скривився, зауваживши відчинені дверцята, і гукнув:

— Мамо, ти хочеш, щоб я у темряві лоба розбив?

— Що, синку? — стрепенулася зі сну Галина Тарасівна. — Ти щось казав?

— Дверцята стінки зачиняти треба, — буркнув Гуфі і пішов до своєї кімнати.

Хмарка за п’ять хвилин повторила спробу дістати стрілу. На щастя, цього разу їй це вдалося без перешкод. І хоч Інга була у повній безпеці, вона хвилювалася так, ніби сама скрадалася Гуфіною квартирою. Серце калатало несамовито, немовби вона щойно пробігла стометрівку.

— Ось так, — мовив Хмарник, тримаючи стрілу в руках.

Кошик піднімався угору. Інга була щаслива. Ідея залізти до чужої квартири тепер видавалась їй просто божевільною.

— Приїхали, — усміхнувся майстер Хмарник до Інги, коли кошик м’яко вдарився об кут хати, а потім зачепився за сливове гілляччя.

— Це просто диво якесь! — ще й досі не могла повірити Інга в чудесне повернення стріли.

— Диво буде, коли ти Космотуменового суперагента тією стрілою знешкодиш… Обережно, не розбуди своїх. Ну, бувай. Забігай у гості!

Інга тихенько залізла до кімнати і зачинила за собою вікно.

Уранці, коли Іра забігла до Інги перед школою, то в її очах змішалося стільки страху, захоплення і радості, що вони стали неймовірно круглими, сяючими і великими.

— Ти таки лазила у квартиру, — чомусь прошепотіла Іра, зачудовано розглядаючи Хмарникову стрілу. — Ти божевільна. Я б померла на підвіконні… До речі, як тобі вдалося?.. Хоча про що я питаю!

— Не лазила я нікуди, — поспішила заспокоїти подружку Інга. — Мені майстер Хмарник допоміг.

— Він сам лазив? — ще більше здивувалася Іра. — Ні, ти це серйозно?

— І сам не лазив, а випустив спеціальну хмарку… Ходімо, дорогою розповім.

Іра, слухаючи подружчину розповідь, була щасливішою, аніж коли дивилася свій улюблений серіал «Круті пістолети».

У школі все було як завжди: метушня в передчутті закінчення навчального року досягла апогею і загрожувала перерости у справжню революцію, вчителі ходили заклопотані, а часом навіть неуважні. І тільки команда Гуфі на цьому тлі вирізнялася своїм надміру вираженим невдоволенням.

Інга пояснила Ірі, що треба робити, і та помчала у 6-А по нову інформацію. У цьому класі навчалася Ірина сусідка Таня Андибер, яка завжди була в курсі усіх шкільних подій. Невдовзі симптоми хвороби решти членів команди Гуфі були з’ясовані. Вітька Агафонов на ймення Пончик нездужав на заздрість. І, судячи з усього, хвороба прогресувала. Славко Жиляк, він же Квазімодо, страждав надмірною пихатістю. Таня розповіла Ірі, як Пончик учора відібрав мобільник у якогось малого з четвертого класу і був ледь не битий батьками пограбованого у себе вдома. Вчора ж таки і Квазімодо відзначився не найкращим чином, обізвавши півсотні дівчаток образливими словами.

— Уявляєш, він обзиває усіх селом, рогулями, вихваляється своїм комп’ютером. Чіпляється геть до всіх. Навіть Олені Станіславівні нахамив, — не могла заспокоїтися Іра.

— І вона йому нічого не зробила?

— Обіцяла з батьками поговорити. З класною керівничкою Квазімодовою в учительській сперечалися про щось.

Після короткої наради першим вирішили лікувати Хляпу, оскільки його хвороба могла завдати шкоди найбільше. На щастя, 9-Б цього тижня чергував у їдальні. Інга знала, що чергові часто сидять без діла з самого ранку, п’ють чай, гризуть сухарики і теревенять, тому підсипати Хляпі пилку в сухарики чи в чай не становило особливої проблеми. Треба було лише вибрати зручний момент.

Іра пішла у розвідку, вдаючи, що хоче купити рогалик. Вона запам’ятала розміщення чергових за крайнім столом у кутку. Решта було справою техніки. Як тільки чергові почнуть накривати на столи, пилок можна буде підсипати у Хляпине горнятко.

Та не так сталося, як гадалося: Хляпа вперто сидів на своєму місці і бавився мобільником. Уся його агресія була спрямована на віртуальних ворогів, що виражалося у неймовірній жестикуляції і балаканині.

Інга ніби ненароком зайшла до їдальні, краєм ока глянувши, з якого пакетика вигрібає свої сухарики Хляпа. Підійшовши до кухарок, дівчинка невимушено сказала:

— Тьотю Сашо, там у вас хлопчик безробітний сидить, він що, з уроків сачкує?

— Та