Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"

білий «БМВ» з номером «СЄРИЙ» збив постового і тепер мчить Набережним шосе у південному напрямку. Через півхвилини чергові бійці у повній амуніції двома джипами виїхали на операцію «Перехват». Буквально за декілька метрів перед тупими мордами їхніх «Тойот» білий «БМВ» майнув набережною і понісся геть. Джипи теж заревли двигунами і кинулися навздогін. Хлопці передавали по рації, щоб біля мосту Патону ставили заслін. «Владімірскій Централ — ветер северный, Етапом із Твєрі — зла нємєряно. Лежит на серце тяжкій груз. Владімірскій Централ — ветер северный, Когда я банковал — жизнь разменяна. Но не очко обычно губіт, А к одіннадцаті — туз!»

Бригада біля мосту Патона зреагувала миттєво і тільки-но збиралася розтягти проїжджою частиною колючу стрічку, як повз них на шаленій швидкості пронеслася машина злочинця. На хвості у неї за добрий кілометр висіли два «титанівські» джипи. «Шістка» загубилася зовсім. Постові пропустили джипи, і необхідність розстеляти колючу стрічку відпала. Тепер у декілька рацій вони сповіщали південні, західні і східні пости про те, щоб ті лаштували загати на всіх виїздах з міста і брали до рук зброю.

«Там под окном зека, проталіна тонка І всьо ж ти нєдолга, моя весна. Я радуюсь, что здєсь хоть єто-то, но єсть, Как мне твоя любовь нужна!»

Відкинувшись навзнак у м'якому, глибокому кріслі й поклавши руки на кермо, чоловік увесь злився з музикою. Раптом йому здалося, що він у авто не сам. Він повернув голову і побачив її. ВОНА сиділа поруч і усміхалася.

— Куди ми їдемо? — запитала стиха.

— Уперед, — сказав він і теж усміхнувся.

Можливо, вперше за все своє життя чоловік почувався абсолютно щасливим. Ніколи він не сидів у машині поруч із коханою людиною і навіть уявити не міг, яке то щастя — мчати на повній швидкості і мовчати, дихаючи у такт з тим, кого любиш понад життя. Від того почуття, що повністю заполонило його, він тихо усміхався.

— Ти не ображаєшся на мене? — запитав тихо.

— Ні. Коли б образилася, то мене б тут не було.

— Пробач мені. Я кохаю тебе...

— Я тебе пробачила вже давно... Ти — такий, який ти є, і я — така, яка я є... І ми не можемо бути однаковими... Ми — такі...

Вони знову замовкли і сиділи тихо усміхаючись, зрідка дивлячись один на одного.

— Хочеш, зараз злетимо? — запитав її чоловік.

— Хочу.

«Владімірскій Централ — ветер северный. Етапом із Твєрі —