Читати книгу - "Посмертні записки Браса Кубаса"

Він намагався з’ясувати справу. Віржилія, здавалось, мліла, насолоджуючись моїм вчинком, і кожен з присутніх намагався розповісти щось подібне. Я ж усе те слухав з нетерплячістю істеричної жінки.

Увечері, наступного дня, весь наступний тиждень я намагався не думати про той пакунок з п’ятьма мільйонами рейсів, і навіть можу зізнатися, що лишив їх спокійненько лежати в шухляді свого письмового столу. Мені подобалось говорити про будь-що, окрім грошей, особливо про знайдені гроші. Знайти гроші — це ж не злочин, це просто щастя, щасливий випадок або, може, сама рука Провидіння. Не могло бути інакше. Просто так не гублять п’ять мільйонів рейсів, як можна загубити носову хустинку. П’ять мільйонів рейсів несуть так, що всі тридцять тисяч відчуттів їх контролюють, їх щоразу мацають, чи не пропали, з них не зводять очей, не випускають з рук, так само, як і з думок, а для того, щоб геть їх загубити прямо на березі, то необхідно щоб... Злочин — це просто не знайти їх, не злочин і не безчестя отримати їх так, нічого такого, що затьмарило б характер людини. То була знахідка, щасливий випадок, як виграш в лотерею, як ставка на іподромі, як виграш у карти в чесній грі, і навіть можу сказати, що я заслужив на таке щастя, бо я не почувався погано, не вважав, що я не вартую на дари Провидіння.

— Цих п’ять мільйонів рейсів, — говорив я сам собі, — через три тижні я використаю на якусь доброчинність, можливо, на посаг якій-небудь бідній дівчині або ж на щось таке інше... Треба подивитися...

Того дня я відніс їх у Банк Бразилії. Там мене зустріли, увесь час дуже делікатно згадуючи випадок з половиною золотого дублона, новина, яка вже розлетілась посеред моїх знайомих. Я відповідав доволі сердито, що сам вчинок не вартий був такої гучної реакції, тож мене похвалили за скромність. Тоді я взагалі вийшов з себе, а мені відповіли, що я велика людина.

Розділ LIII. ......

Віржилія вже не згадувала мені про півдублона, вона вся зосередилась на мені, на моїх очах, на моєму житті, на моїх думках — саме про це вона говорила, і говорила вона щиро.

Деякі рослини проростають і ростуть швидко, інші доволі пізно сходять і швидко марніють. Наше кохання було, як у першому випадку: воно проросло з такою швидкістю і такою силою, що невдовзі стало найкрислатішою, найгустішою і найквітучішою рослиною в лісі. Я не можу вам сказати точно, скільки днів росло таке почуття. Згадується мені, що одного вечора квітка розкрилася, або ж то можна назвати поцілунком, — його мені подарувала Віржилія, вона дрижала, бідолашна, дрижала від страху, бо сталося це на порозі її садиби. Нас з’єднав той поцілунок — швидкий, як нагода, палкий, як кохання, пролог до насолоди життя, жахів, гризот сумління, задоволення, котре доповнювалось болем, смутком, що виливався в радість; лицемірство терпляче і систематичне, яке стало єдиним гальмом для пристрасті без гальм; життя сповнене хвилювань, гніву, відчаю, ревнощів, котрих було через край протягом однієї години; проте вже інша година наступала і поглинала оту попередню, як і все інше, аби з’явились на поверхні хвилювання; і врешті-решт наступав стан, що його характеризують ситість і відраза: таким було продовження книги з прологом.

Розділ LIV. Маятник

Я пішов, відчуваючи на собі той поцілунок. Я не міг заснути, ліг у ліжко, проте все одно що й не лягав. Я чув, як годинник бив кожну годину тієї ночі. Зазвичай, коли мені не спалося, стукіт годинника мені заважав, оцей «тік-так» вночі, здавалося, сухе і повільне цокання з кожним ударом відраховувало скорочення дистанції до моєї смерті. Я уявляв собі такого старого чорта, який сидів між двома мішками — один з життям, а другий зі смертю — і кидав монети життя в мішок зі смертю і приказував при цьому:

— Ще на одну менше...

— Ще на одну менше...

— Ще на одну менше...

— Ще на одну менше...

Найцікавішим було те, що я, коли годинник зупинявся, заводив його, щоб він не переставав відбивати години і хвилини, а я міг порахувати всі свої втрачені миті. Бувають винаходи, котрі щось змінюють або ж так і не знаходять застосування, навіть сама інституція зникає, а годинник є вічним і остаточним. Остання людина на землі, прощаючись з холодним згасаючим сонцем, повинна тримати в кишені годинника, щоб знати точно годину, коли вона померла.

Тієї ночі у мене не було того журливого відчуття досади, а було інше — насолоди. Фантазії переповнювали мою голову, одна наштовхувалась на іншу, подібно до того, як богомолки тиснуться під час процесії аби побачити одягненого янголом півчого. Я вже не рахував втрачених моментів, а радше відвойовані хвилини. З певного часу я вже нічого не чув, бо мої думки, хитрі та пустотливі, вистрибнули через вікно на вулицю, змахнули крилами в напрямку будинку Віржилії. Там на підвіконні її вікна вони знаходили думки Віржилії, віталися і починали свою бесіду. Ми переверталися у своїх ліжках, можливо тому, що було нам зимно, нам потрібен був відпочинок і дні, вільні від роботи, ми присвятили тому, щоб повторити давній діалог Адама та Єви.

Розділ LV. Давній діалог Адама та Єви

Брас Кубас

............................................................................?

Віржилія

...............................

Брас Кубас

..................................................................................................

Віржилія

.................................................................................................................? ……...............................................................................

………………………………………………………

Брас Кубас

............................................................

Віржилія

........................................?

Брас Кубас

...................................................................................................

........................................................!.........................................................................................................................!........................................................................................................!

Віржилія

.......................................................................?

Брас Кубас

....................................................................!

Віржилія

..........................................................................!

Розділ LVI. Вдала нагода

Хай тобі грець! Хто