Читати книгу - "Богдан Хмельницький"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Богдан дуже любив старшого сина і бачив у ньому свого наступника на гетьманській посаді. Та Тиміш виростав дуже гордим, буйним і незалежним. У джерелах збереглась інформація, що Богдан з початку дорослішання сина вирішив «запрограмувати» того на правильне виховання. Тому якось «наказав прив’язати його до гармати і міцно бити, поки той не поклявся йому, що буде добрим, статечним, і тільки потім наказав відкувати його. Часто Хмельницький за шаблю хапався, так що (Тиміш) не хоче потрапляти йому на очі». Але згодом старший Хмельниченко став досвідченим, хоробрим воїном, хоч був «високий на зріст і огрядний, але дуже добре їздив верхи, повертався на сідлі, як блискавка, стріляв з лука правою і лівою рукою, рубав шаблею, стріляв з рушниці і з-під черева свого коня».
Хмельницький ще юнаком брав Тимоша із собою в походи та битви, у Галичину і під Зборів зокрема. У 1650 р. Богдан відправив сина під керівництвом генерального осавула Дем’яна Лисівця у похід на Дон «лише для того, щоб привчити до ратної справи, щоб знав служити».
Та не тільки військові навички мав здобути Тиміш. Батько Богдан вважав, що мало лише навчитись захоплювати території силою зброї — треба ще вміти відстоювати їх у дипломатичних переговорах та навчитись мудро ними керувати. Тому посилав Тимоша до Києва вписувати документи до гродських книг, велів бути присутнім на аудієнціях іноземних послів, планував вислати його до Семигорода для набуття досвіду при дворі семигородського князя Юрія Ракоці.
Саме із Тимошем Богдан планував встановити в Україні спадкову монархію і започаткувати в країні та за її межами династію Хмельницьких. Для цього гетьман посприяв шлюбу Тимоша з Розандою Лупул, дочкою молдавського господаря Василя Лупула, у Яссах у 1652 p. У цій родині було на той час двоє правителів — сам Василь Лупул, очільник Молдавського князівства, і Януш Радзивілл, великий литовський гетьман, фактичний правитель Литви, котрий 1645 р. був одружений зі старшою сестрою Розанди, Оленою. Оскільки Молдавія була під владою Османської Порти, цим шлюбом Хмельницький хотів вийти через Лупула просто до султана і здобути турецьку протекцію. Історики вважають, якби це вдалось, то не було би потреби в Переяславському договорі.
Шлюб Тимоша та Розанди, той факт, що Василь Лупул та Богдан Хмельницький стали сватами, міг означати, що Хмельницькі з часом можуть утвердитись на молдавському престолі. Проти цього були правителі сусідніх країн, Юрій ІІ Ракоці (Трансільванія) та Матвій Бесараб (Валахія). У квітні 1653 р. трансільвансько-валаські війська ввійшли в столицю Молдавії Ясси і посадовили на трон Стефана Георгіцу. Лупулу вдалося втекти з Ясс до Рашкова, де стояв з військом його зять Тиміш. Він почав просити в гетьманича та самого гетьмана Богдана військової допомоги.
У похід на підмогу Лупулові Тиміш вирушив разом з козацькими старшинами Іваном Богуном і Тимофієм Носачем. Ворожі війська було розбито. Лупул повернув собі трон, але, вочевидь, цього йому стало мало, і він підмовив Тимоша поквитатись із Валахією. Вирішальна битва під Яловицею принесла поразку Лупулові, і той знову втік в Україну, сховавши дружину з донькою в Сучавській фортеці. Об’єднані трансільвансько-валахські війська облягли фортецю. Тиміш зі своїми козацькими загонами повів бій із ворогом, очікуючи підмоги від батька. Але раніше від неї прийшла польська армія, що почала обстріл укріплень. Під час нього Тимоша було смертельно поранено.
Дев’ятого жовтня 1653 р. козаки здали фортецю, повернулись додому, везучи тіло покійного гетьманича. Богдан важко пережив смерть улюбленого сина, навіть підупав на здоров’ї. Але, як свідчать джерела, радів, що його син не дістався живим у руки ворогові, а помер лицарською смертю. До Чигирина із Сучави повернулась і Розанда. Тут у кінці грудня 1653 p. вона народила двох хлопчиків-близнюків, онуків Богдана. На жаль, їхня подальша доля невідома.
Після смерті Тимоша Хмельницький покладав всі свої батьківські надії на молодшого сина Юрія. По-перше, дав йому добру освіту вдома, потім послав учитись в Києво-Могилянський колегіум. Там через погане здоров’я Юрій пробув недовго й повернувся до Чигирина. Старший Хмельницький запросив на домашню науку для Юрка монаха Києво-Печерської лаври Іларіона Добродіяшка.
Незадовго до смерті Хмельницький пропонував козацькій раді обрати свого наступника. Називав багато імен славних полковників, та нікого не хотіли козаки бачити на престолі Війська Запорозького, крім «рідної крові», сина Юрія. Хмельницький відповідав, що Юрась іще малий і не має досвіду правління. Тоді порадили, що генеральний писар Виговський стане регентом і правитиме державою, поки Юрась не змужніє.
Виговський правив два роки і був усунений за свою пропольську орієнтацію. Юрась Хмельницький, як його всі називали через молодечий вік, був блідою копією свого батька і, як майже одноголосно визнають історики, став іграшкою в руках правителів Московії, Речі Посполитої та Османської імперії. Він тричі обирався гетьманом (у 1659—1662, 1677—1681, 1685 рр.) за сприяння відповідних держав і потім ними ж ув’язнювався. За найпоширенішою версією, Юрко був убитий турками 1685 р.
У Богдана був ще й третій син. Історики припускають, що звали його Остап. Він помер неповнолітнім приблизно в 1651 р., побитий найманцями Чаплинського під час нападу на хутір у Суботові в 1647 р.
Крім синів, Хмельницький мав і доньок. Зазвичай сходяться на думці, що їх було чотири. Звісно, всі вони були завидними нареченими, оскільки їхні майбутні чоловіки ставали приналежними до клану Хмельницьких. Найстарша донька, Олена, перший шлюб взяла з полковником і наказним гетьманом Данилом Виговським. Удруге Олена вийшла заміж за переяславського полковника Павла Тетерю, згодом гетьмана Правобережної України (1662—1665 рр.). Олена з Данилом мали двох синів — Юрія та Василя.
Портрет Юрія Хмельницького. XVII ст.
Друга донька Богдана, Степанида, побралась із полковником Іваном Нечаєм.
Імена ще двох дочок Богдана невідомі. Одна з них точно була дружиною Лук’яна Мовчана. Їхній син Федір був прилуцьким і стародубським полковником у 1675—1678 pp. Ще одна донька була дружиною корсунського сотника Блиська, що загинув 1654 р.
Дослідник І. Коляда припускає, що в Богдана було не чотири малолітні доньки, а принаймні шість. Зокрема, п’ятою була Катерина, за допомогою якої Богдан хотів стати «тестем Європи» і утвердити міжнародну жіночу гілку династії Хмельницьких. У березні 1654 р. Богдан сватав Катерину за племінника російської цариці Марії Милославської. У червні—жовтні 1654 р. Хмельницький вже віддавав її за Мігая, сина Ніколя Петрашку, онука волоського господаря Мігая Хороброго. Цього через якісь обставини не вдалось
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Богдан Хмельницький», після закриття браузера.