Читати книгу - "Щоденник війни зі свиньми"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Як незручно. Виходить, ми з тобою два панікери, — відповів Аревало.
— Але якщо з ним якась біда…
— Ніякої біди. Він просто спить. Старий хитрий лис.
— Ти впевнений?
— Так. Ходімо, щоб нас не вважали за панікерів.
Удалині палало багаття. Відаль пригадав картинку, бачену в дитинстві: Орфей, чи то якийсь невідомий демон, грає на скрипці, охоплений пекельним вогнем.
— Яка дурниця, — промовив він.
— Що?
— Нічого. Багаття. Усе.
XXIIУдома в Нестора їхні друзі тривожилися.
— Тут щось було, — прошепотів Аревало.
— Оцей об’явився, — кивнув Відаль на небожа Больйоло.
«Кожен новоприбулий оновлює смуток, — подумав він. — Я це знаю напевне. Ті, хто досі вже чував, коряться ходу речей: життя триває, лишається хіба що звернути увагу на інші події, проте нові люди вертають наші думки до небіжчика».
— Кажуть, що Джимі викрали, — наче крізь сон, почув він голос Данте.
— Хто каже? — запитав Аревало.
— Ця чутка ходить у молодіжних колах, — мовив небіж Больйоло.
Рей глухо гарикнув, розчервонівся і засопів. «Розлючений, він, мабуть, перетворюється на звіра, на справдешнього бика», — подумки припустив Відаль і одразу ж пошкодував, що вони з Аревало виявили таку нерішучість і повернулися, не з’ясувавши, чи вдома Джимі.
— Ми зарано пішли, — сказав він. — Тільки двічі подзвонили.
— А якби не пішли, — заперечив Данте, — і Джимі вдома не було, то перелякали б собі на лихо жінок.
— Справи треба доводити до кінця, — відповів Відаль.
— Той бідолаха сказав, що йде по тебе, — пояснив Рей. — Вийшов через ці двері. Більше ми його не бачили.
Відвівши небожа Больйоло в протилежний кінець кімнати, Відаль звелів:
— Поговорімо конфіденційно. Якщо це правда, що Джимі викрали — спробуйте зустрітися з нападниками й попросіть його відпустити. Якщо відмовляться, скажіть, нехай владнають справу зі мною.
— Сеньйоре, як же я з ними зустрінуся? — плаксиво промовив той.
«Я вчинив не подумавши, — вирішив Відаль, — але мусив же щось робити, заради Джимі. Стояв, як дурень, заглядав у те вікно й накликав на нього біду. А тепер його викрали, поки я хизувався своєю відвагою».
Він повернувся до друзів. Рей, імпозантний у гніві, буркнув щось про небожа Больйоло та Несторового сина.
— Га? — перепитав усміхнений Данте. — Що ти кажеш?
— По правді, це підозріло, — мовив Аревало. — Надто вже швидко йому про це повідомили з молодіжних кіл.
Відаль пригадав, як Нестор пишався сином. Подумав про Ісідоріто: чи знає він про останні події? Чи стане йому сміливості осудити їх?
— Наша пасивність, — заявив тим часом Рей, — відгонить негідністю. — Якщо я мушу померти, то хочу бодай потішити себе тим, що закатруплю трьох-чотирьох із них. Скажіть отому, що його кличуть надвір. Мовляв, є справа.
— І що тоді буде? — запитав гість із велетенськими руками.
— Нічого. В’язи йому скручу, — відповів Рей.
— Хіба це не варварство? — озвався гостролиций.
— Це наче неофіційна домовленість, — завважив Аревало. — Одна частина суспільства має право розперізуватись, а інша — ні. Так було завжди.
— Я не згоден, — заперечив Рей. — Слава Богу, мені не бракує ні сил, ні охоти, і я залюбки провчу котрогось із цих самовпевнених мазунчиків. Шкода тільки, — хрипко простогнав він, — що пташечка спурхнула!
Усі поглянули на двері. Небіж Больйоло прощався з молодиками й збирався йти. Відаль подумав, чи варто йому радіти. Знову ввійшла сусідка з кавою на таці.
— Сеньйоро, — звернувся до неї Данте, — поясніть нам, коли ваша ласка, з чого ви взяли, буцімто Нестора зрадив рідний син?
— Не вигадуйте, — обурилася та. — Я нікого не звинувачую і не люблю, коли винуватять мене.
— Хто боїться — той не такий уже й дурень, — астматично вимовив Аревало, протираючи скельця окулярів. — Мабуть, котрийсь із цих молодиків пообіцяв із неї душу вибити, якщо плескатиме язиком.
— Залякують, убивають, — озвався Рей, — а ми сидимо склавши руки.
Знадвору Відаль почув гуркіт автомобільного двигуна та скрегіт гальм.
— Можливо, — припустив Аревало, — хитра баба вже пронюхала, що йде на гірше.
— Або на ваше пряме запитання в неї, як то кажуть, розум потьмарився, — припустив гість із велетенськими руками. — Таке трапляється на іспитах.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник війни зі свиньми», після закриття браузера.