Читати книгу - "Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана"

На другий день спека стала ще більша; шведи, як люди півночі, що мало звикли до такого підсоння, душились і йшли вперед з великим зусиллям. Уполудне зупинились. Харчів більш не було. Козаки позабивали непотрібних або втомлених коней і почали сушити на сонці їх м'ясо. Для шведів напівсире м'ясо було осоружною стравою і хоча голод їм дошкулював, вони не хотіли його і торкнутись. Відпочивши три години, пішли далі і так ішли до півночі.

На третій день цієї мандрівки, 14 липня, коли довше зупинились на відпочинок, могли дещо полювати. Дичини було багато: зайців, диких кіз, дрохв, дроздів і перепелиць. Хронікарі з того часу оповідають, що трава була там така висока, що дикі кози блукали немовби в лісі і така густа, що козаки могли ловити їх руками. Шведи теж почали полювати, але не мали набоїв і не знали, як пекти застрілену дичину. Наші помагали їм і вчили їх розкладати вогонь із навозу і сухого сіна.

На другий день щаслива зустріч трохи розважила втікачів. Вони надибали в дорозі чумацьку валку, що везла сіль з Брацлавщини. Козаки зареквізували сіль і коні, щоб не полишити їх москалям.

Російської армії все ще не було видко, вона не знала степових доріг і серед невідомої території посувалась дуже поволі, лякаючись засідок.

Мазепа, якого здоров'я трохи поправилось, розглянувся поважно по околиці і на підставі зібраних познак рішив, скільки вони пройшли вже дороги. Це була половина віддалі між Дніпром і Бугом, що був тодішнім кордоном із Туреччиною.

Оба володарі послали вперед генерала Понятовського, посла Станіслава Лєщинського при Карлі XII, королівського секретаря Клінковстрема і одного козацького старшину. Цим делегатам доручили вони доїхати до очаківського паші, про якого гетьман казав: «Це один з моїх давніх приятелів, він зробить усе для мене»; вони мали просити його, щоб приготовив човни, якими можна би переправитися через Бог.

Понятовський під проводом одного старого козака, що добре знав усі степові дороги, швидко доїхав до Богу, через який переправився човном. Один турецький невільник, що розумів французьку мову, подбав за коня для нього і генерал приїхав цього ж вечора до Очакова. Була вже ніч, і хоча він дуже настоював, паша не прийняв його, аж на другий день уранці.

Як справжній урядовець, обережний по вдачі і звичці, він виявив для переможеного Мазепи багато менше дружби, ніж для колишнього могутнього гетьмана, якого боявся, коли ще той гетьман у Батурині казав не раз днями ждати його висланцям, заки прийняв їх у себе. Паша домагався 5000 дукатів за 5 човнів, що забезпечили б союзникам перехід через Бог. Понятовський іще раз переїхав ту саму дорогу, вернувшись до Карпа й Мазепи.

Тим часом очаківський паша вислав до Бендер до головного коменданта своєї армії вістуна з нечуваною звісткою: непереможний король, «лев півночі», великий гетьман, страховище окраїн Оттоманської імперії — переможені!

З Бендер виїхали негайно до Константинополя вибрані кур'єри, і п'ять днів пізніше маркіз де Ферріоль, амбасадор Його Християнської Величності на турецькім дворі, повідомляв Людовика XIV, що шведський король, побитий на Україні, прибув з гетьманом Мазепою і його козаками до Очакова. Його справоздання кінчилось такими словами: «Ось, ваша величносте, велика подія, за якою прийдуть ще більші».

Шведи й українці йшли далі вперед. Вони минули Інгул і 17 липня вранці дійшли до Богу. Ріка на кілька миль від свого гирла широка приблизно на півтреті кілометра. Появились турецькі човни. На них були всілякого роду харчі: барани, курки, хліб, коріння, грецькі і кримські вина. Шведи й українці, що гинули з голоду, побивались за цими харчами і платили турецьким і грецьким купцям, привабленим сюди такою нагодою, казкові суми.

Становище стало небавком ще критичніше. Очаківський паша, пригадавши собі, що його «добрий і дорогий друг Мазепа» під час воєн з Україною побив його кілька разів болюче у бою, не хотів пропустити нагоди до помсти.

Він вислав тільки один човен для шведського короля і для Мазепи, заявляючи, що без офіціального дозволу султана війська перевести не може. За той час наближалася російська кіннота. Володарі висилали до паші вістуна за вістуном, але турок лишився непохитним. Уже тоді казали, що москалі його підкупили.

19 липня шведи покористувалися човнами, які привезли їм харчі; вони заплатили їх власникам більшу частину того золота, що везли із собою. Карло XII, Мазепа, їхня дружина і шведські генерали зайняли місця на великім човні, де керманичами були запорожці. Козаки переходили ріку вплав, тримаючися кінських хвостів.

Паша своєю зрадою спричинив смерть якої тисячки шведів, які, залишившись на лівім березі Богу, попали в московські руки; багато із тих лицарів потонуло, коли пробувало з кіньми переплисти ріку. Полонених відіслали до Переволочної. Козаки, що не могли йти за Мазепою, заховались у степу, де москалі не мали сміливості їх здоганяти і приєднались до гетьмана в іншому місці, переправившись через Бог.

Карло XII і Мазепа розташувались головною квартирою у двох милях від Очакова, бо король, обурений нелояльністю паші, не хотів ввійти до міста. Гетьман вибрав на табір вигідне місце недалеко озерця Аджіголь, де колись козаки під час своїх нападів ховали свої човни перед турецькими стежами, які перепливали Чорне море близько Дніпрового гирла.

Карло XII і Мазепа вислали до султана амбасадора Найгебавера та козацького старшину з проханням захистити їх у своїй державі і зі скаргою на очаківського пашу. Султан майже негайно звільнив пашу з його становища.

Цього самого дня Клінковстрем і один козацький старшина виїхали до кримського хана: шведсько-український союз можна було ще зміцнити порозумінням із турками та татарами.

Невеличка армія вибралась у похід через дніпровський лиман під пекучим сонцем серед степу, висушеного спекою. Час минав: 26 липня шведи зупинилися в місці, де нині знаходиться Одеса і завернули на північ. 31 липня розташувались табором у Кучургані, і 1 серпня побачили на овиді оборонні вали Бендер. Втікаючи витратили тиждень на тих сто кілометрів, що відділяли Очаків від Бендер, і ветерани шведських воєн казали, що від 15 літ не знали такого важкого переходу.

У Бендерах ждав на Карла XII посол від царя. Він пропонував йому мир, але домагався голови Мазепи. Дуже погано знали цього короля ті, що вважали його здібним