Читати книгу - "Далекий простір"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Не знаю, – промовив Габр. – Мені здається, батько – він…
– Навіщо про нього говорити… – Істота тепер лежала біля дверей, не рухалася. – Його вже немає. А тоді… тоді я не пішла до нього, сама не знаю чому. Народилася Оел, і Пінч поруч. І було так добре втрьох. Це жахливо, але я… я боялася, що щось зруйнується. Я хотіла, щоб ти був поруч, але…
Істота біля ніг ледве помітно здригалася.
– Що з тобою? Тобі холодно?
– Нічого. Ти не думай, що я зовсім забула про тебе.
– Мам… – Габр нахилився, потім присів поруч. – Я…
– Все так нерозумно вийшло, – звідкись із глибини звучав здавлений голос. – Все життя дурне.
– Не треба. Все добре.
Він говорив якісь потрібні слова, але відчував їх не до кінця. Він навіть не розумів, навіщо він прийшов сюди, в цей бункер.
– Хочеш, я наллю тобі оргнапою?
І, не чекаючи відповіді, істота поповзла вглиб печери.
– Ні, ні! Не треба, чуєш?
Він злякався темряви, страшної темряви, в яку треба було зануритися. Там, на кухні, панував абсолютний морок.
Істота застигла в нерішучості.
– Що з тобою? – запитала вона співчутливо. – Ти такий нервовий. Щось сталося?
– Так, мам.
– Щось погане?
– Так, дуже.
– Ти захворів?
– Ні, це гірше. Ти просто не зрозумієш.
Гора ганчірок розвернулася і поповзла до нього.
– Я хочу знати.
– Я не знаю, що мені робити. – Габр сидів, опершись спиною об холодну стіну. – Я зовсім розгублений.
– Що сталося? Говори. Хто-хто, а я тобі зумію порадити.
– Ні, мам, ні, – похитав головою Габр. Він раптом уперше за багато днів відчув себе слабким. І на мить йому здалося, що мати знову всесильна, як у дитинстві, і все само собою вирішиться, варто їй тільки розповісти. Вона мати, і вона повірить йому, а це вже багато. Якщо повірить, то зможе і щось порадити, зможе. – Я почав бачити, мам. "Бачити" – це майже як чути, тільки очима.
Істота мовчала і не рухалася.
– Ти чуєш мене?
– Так, – відповіла істота.
– Я от зараз сиджу поряд із тобою і бачу тебе. Тебе і твою квартиру, і бачу всі вулиці, весь мегаполіс. І це так страшно… Страшно, бо все правда.
– Яка правда?
– Що ти… що ти вся в ганчірках і… повзаєш навкарачки.
– Звід… звідки ти знаєш? – В її голосі звучали і подив, і страх.
– Я бачу, мам. Я впізнаю тебе тільки з голосу, а сама ти… – Він перевів подих. – Ти мені чужа. Я знаю твій голос, але не твій вигляд.
– Ну так, я чужа, я тобі чужа, я завжди була чужа.
– Ні, ти не зрозуміла…
– Я все зрозуміла. І ти зневажаєш, що я дозволяю собі повзати. Але я… я втомлююся ходити. Зранку я ходила в експлуатаційний комітет, потім на групу активістів Наради квадрату, потім я готувалася до завтрашнього об’єднання в бібліотеці. Якби ти знав, як я втомилася.
– А навіщо тобі це?
– Я не можу без цього. Для мене це важливо. Ти читаєш газети? Там…
– Ні, – перебив її Габр. – Я не читаю тепер газет.
– Чому?
– Там живуть світом, який… Я теж раніше ним жив. Він дуже вузький, розумієш? Є ще інший світ, поза газетами – море, ліси, далекий простір. Зовсім інший світ. Я його бачу.
– Але треба щось читати. Я читаю переважно тільки "Новини квадрату" і "Кур’єр п’ятсот десятої вулиці". Але вже прочитую все від і до.
– Мам, ми відволіклися, – сказав Габр. – І мені треба скоро йти.
– Так, так.
Така спочатку вольова, зла, вона, здавалося, розгубилася.
– Мам, – сказав Габр, – можливо, я бачу тебе востаннє.
– Як це?
– Я хочу, щоби ти вислухала, зрозумієш чи ні, але вислухай. Мені дали завдання, страшне завдання: зупинити мегаполіс. Державне Об’єднання зникне, розумієш? І ти, і всі зникнуть – всі. Я відчуваю, за мною стежать із обох боків: одні мене прагнуть осліпити, позбавити істини, а інші хочуть штовхнути на цей крок.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Далекий простір», після закриття браузера.