Читати книгу - "Золотий фараон"

— Хай би аллах покарав тих людей, котрі понасипали стільки щебеню, і хай би спини в них так само боліли, як оце в мене.

— Ти до них несправедливий, — озвався Гасан. — То були такі самі вчені люди, як наш шеф. Вони всі сподівалися тут щось знайти.

— Наш шеф знає напевне, то ми відкопаємо гробницю, я ті люди нічого не знали, — сказав Гургар.

Абделад похитав головою:

— Хтозна, чи він і тепер певний, як два місяці тому, коли Хад Гасан знайшов грифелі. Відтоді ми весь час копаємо самі, аби наші недосвідчені люди не пошкодили чогось коштовного. А що з того? Ми не знайшли навіть малесенького глиняного черепка.

Хад Гасан вбив у себе на щоці муху, тоді взяв її на долоню і обдивився, наче якусь дивину.

— Ця муха несе з собою весну, — мурмотів він. — За кілька тижнів почнеться спека, тоді ми знову відпочиватимемо до наступної зими. Та мені кортить до того чимось потішити нашого шефа. Хоча б знищити пагорб щебеню біля Рамсесової гробниці, для цього я ладен працювати тут щодня до самісінької ночі.

— Авжеж, — погодився Гургар. — Останнім часом шеф став неговіркий. Його засмутив лист із Англії. Лорд Карнарвон питає, чи справді ще варто витрачати на розкопки гроші.

— А що будемо робити, як лорд не надсилатиме грошей? — спитав Абделад. — Мабуть, тоді доведеться нам вертати до війська, еге ж?

Гургар байдуже махнув рукою:

— Війна в Європі наближається до кінця. Нікому ми там не потрібні. А я вже збив собі трохи грошенят. Якщо шеф схоче сам провадити далі розкопки в Долині царів, скажу йому: «Я працюватиму для тебе задарма, аж поки ми зробимо велике відкриття». А тоді лорд із Англії знову надішле гроші, за це я вам ручуся.

— А я кажу, що ми тут більше нічого не знайдемо, — заперечив Абделад. — Землю під нашими ногами, мабуть, уже тричі перерито.

Хад Гасан глузливо засміявся:

— А як же я знайшов у купі щебеню грифелі, що лежали принаймні на два метри вище, ніж ми тепер стоїмо? Якби тут було вже тричі перекопано, то один грифель лежав би тут, а інший десь там. Однак усі вони лежали вкупі, і, звісно, не дух якогось давнього єгиптянина поскладав їх знову.

— Якби тебе почув хтось чужий, Гасане, то подумав би, що ти — вчений, — похвалив його Гургар і знову схопив лопату. — Але годі балачок. Сонце вже хилиться до обрію.

Гургар із силою встромив лопату в щебінь. Залізо враз задзвеніло. Метал ударився об щось тверде.

— Якби аллах розтрощив це кляте каміння на порох, — гнівно мурмотів Гургар, обережно обкопуючи твердий предмет. Невдовзі він побачив кулястий, дивно темний камінь. А поруч іще один.

Гургар нахилився, розгрібаючи далі руками. Раптом він випростався. Збуджено гукнув робітникові:

— Біжи до містера Картера і скажи, хай би негайно ішов сюди!

Робітник глянув мляво, наче не був певен, чи здатні йото ноги бігати.

— Чого ти ждеш? — крикнув Гургар. — Чи мені просити аллаха, аби надіслав піщану бурю, яка тебе здула б звідси? — І коли нарешті млявий чоловік задріботів своїми худющими кривими ногами, Гургар крикнув йому наздогін. — Лети, голубе, лети. Будь прудкіший за газель, і тоді я подарую тобі останні дві свої сигарети!

— Чи ти здурів, Ахмеде? — пробубонів Абделад. — Хочеш подарувати коштовні дві сигарети цьому кривоногому сину черепахи? Та я за одну сигарету пробіг би удвічі більше і з швидкістю дикого буйвола.

— Чого ти зняв такий галас через нічого не варте каміння? — дивувався Гасан.

Гургар звів руки над головою.

— «Нічого не варте каміння», — каже цей найтемніший з усіх копачів-початківців! Гасане, обдивись-но пильно ці грубі брили і скажи, що ти про них думаєш. Авжеж, авжеж, ти очам своїм не віриш? Мудрість допомогла тобі відразу вгадати, що всемогутній аллах ласкаво дозволив мені зробити найбільше відкриття з усіх, які коли-небудь щастило зробити вірному слузі науки. А тепер, голубе, скажи мені, що ти про це думаєш? Скажи!

— Мені здається, це кремені, — відказав Гасан трохи непевно. Тоді глянув угору. — Стривай, хіба кілька років тому ми не знайшли таке саме каміння, що на ньому колись стояли робітничі хатини?..

— Так, так, ти наймудріший з усіх мудрих! — зрадів Гургар. — У тебе пам'ять краща, ніж у Гарун-аль-Рашіда. Ще тоді містер Картер пояснив нам: у давнину єгипетські робітники, що будували гробниці, жили в халупах поблизу самої будови. А це каміння, напевне, правило підмурком для такої халупи. Тож поблизу неодмінно має бути гробниця.

— Щоб це збагнути, мені не треба твого великого розуму, — буркнув Гасан. — Розплющ ширше очі, то й побачиш перед собою гробницю Рамсеса Шостого.

— О, який же ти справді мудрий, — глузував Гургар. — У тебе розум такий великий, що за ним очі не можуть побачити речей, які помітило б навіть щойно народжене телятко. Тож дозволь мені пояснити, що моя знахідка нежить глибше, ніж вхід до Рамсесової гробниці. Отже, ті робітники будували гробницю, значно давнішу за цю.

— А де ж та гробниця?

Розгніваний Гургар замахав руками.

— Ми шукатимемо її, ти, головний шейху всіх дурнів! Може, вона під нашими ногами чи по той бік дороги, хіба я знаю?

АХМЕДІВ СОН

Яма була вже два метри завглибшки. Картер ще раз оглянув рештки колишнього муру в попередній частині розкопок і уламки підмурку насподі ями. Ахмед Гургар напрочуд дбайливо виконав свою роботу. Жодний важливий камінчик не уникнув його чуйних рук. Усе, що за давніх часів використовувалося для будови хатини, він поскладав окремо і з повним знанням справи.

Але тепер доводилося знову засипати виям. Департамент охорони старожитностей у Каїрі вимагав, аби ніщо не перешкоджало туристам вільно проходити до гробниці Рамсеса Шостого.

Гургар щиро обурився.

— Пане! — гукнув він із ями. — Ти ж казав, що ми напевне щось знайдемо, коли розкопаємо глибше. А тепер ти хочеш усе знову позасипати щебенем?

— Ахмеде, я повинен робити те, що подобається Департаментові. До того ж із кожним днем спека посилюється. Незабаром нам доведеться припинити роботу в долині. Наступної осені ми почнемо раніше, може, тоді нам більше пощастить.

— «Може», кажеш ти, пане? Коли торік починали копати, ти був певен, що ми знайдемо гробницю.

— Так, а ти й тоді сумнівався, пам'ятаєш?

Єгиптянин спритно видряпався з ями і відтягнув Картера вбік, аби їх не почули фелахи, що працювали внизу. Тоді швидко зашепотів:

— Ти не знаєш причини, чому тоді я не поділяв твоїх сподівань. Тепер поясню