Читати книгу - "Знамення Долі"

class="p1">Першим моїм бажанням було покликати Білла, але я тут же зрозумів, що прямо зараз зробити він нічого не зможе, але зате навряд чи буде добре спати сьогодні вночі, а йому сон був потрібний, по-моєму, набагато більше, ніж мені. Тому я склав записку і сунув її в кишеню сорочки. Сорочку я повісив у шафу.

Сон мій не був розбавлений хоч яким-небудь завалящим кошмаром. Я спав глибоко і міцно, знаючи, що Фракір розбудить мене в разі небезпеки.

Мабуть, я проспав навіть більше, ніж потрібно, і відчував себе просто прекрасно. Ранок був сонячний, голосно виспівували птахи.

Я спустився на нижній поверх після того, як вмився і причесався, привів себе в порядок і зробив невеликий наліт в Відображення за новими вільними штанами і свіжою сорочкою.

На столі в кухні я виявив записку.

Мені вже дещо набридло виявляти записки, але ця була усього лише від Білла, де він вибачався за те, що йому необхідно на деякий час з'їздити в місто, в контору, і ще він писав, що я можу пригощатися всім, що мені сподобається в холодильнику.

Я заглянув в холодильник, витягнув звідти кілька пляшечок, шматок мускатної дині, а ще стакан апельсинового соку. Кофе, який я поставив варитися в першу чергу, був готовий до того часу, коли я завершив основну частину сніданку. З чашкою в руках я вийшов на ганок.

Сидячи на ганку, я почав роздумувати над тим, чи не варто і мені залишити свою власну записку і рухатися далі. Мій загадковий кореспондент, імовірно П, вже один раз дзвонив мені сюди, а наступного разу проник в будинок. Яким чином П провідав про моє місцезнаходження, було зовсім не найістотнішим. Це був будинок друга, і хоча я не такий егоїст, щоб зовсім не ділитися з друзями частиною своїх проблем, але піддавати друзів небезпеці я не люблю і не хочу. От тільки часу мало… День уже почався, а зустріч призначена на сьогоднішній вечір.

Незабаром я досяг необхідної для прийняття рішення переконаності. Нерозумно було б повертати біля цієї точки. Ймовірно, навіть краще буде, якщо я залишусь тут до моменту зустрічі. Я зможу контролювати хід подій і охороняти Білла, якщо виникне небезпека для нього сьогодні.

Раптово мені прийшло в голову, що хтось змусив Білла написати записку під дулом пістолета, потім викрав його в якості заручника, розраховуючи створити на мене тиск і змусити відповідати на запитання.

Я кинувся на кухню і подзвонив в контору Білла. Після другого гудка мені відповів Горацій Уайлдер, його секретар.

— Привіт, це Мерль Корі. Містер Рот у себе?

— Так, але зараз у нього клієнт. Передати йому, щоб він подзвонив, коли звільниться?

— Ні, це не так вже терміново, — відповів я. — Ми з ним побачимося пізніше. Не турбуйте його. Дякую.

Я налив собі нову чашку кави і повернувся на ганок. Щось нерви в мене стали ні к чорту… Я твердо вирішив, що якщо сьогодні ввечері справа не проясниться, я тут же виїду.

Із-за рогу будинку з'явився чоловік.

— Привіт, Мерль.

Це був Джордж Хансен.

Фракір найтоншим потиском просигналив на моє зап'ястя, немов збирався попередити мене, а потім передумав. Це було двозначно і абсолютно незвично.

— Привіт, Джордж, — кивнув я. — Як справи?

— Чудово. Містер Рот будинку?

— Ні. На жаль. Йому знадобилося навіщось в місто. Думаю, що він повернеться до ленчу чи трохи пізніше.

— А-а-а… Він кілька днів тому просив зайти переговорити щодо якоїсь роботи, яку йому потрібно зробити.

Він підійшов ближче, поставив одну ногу на східці.

Я похитав головою.

— На жаль, нічим не можу допомогти. Він ні про що таке не попереджав. Вам доведеться спробувати спіймати його пізніше.

Він кивнув, витягнув з кишені майки пачку сигарет, витрусив одну і запалив. Потім сунув пачку назад. Майка на цей раз у нього була з написом і картинкою «Пінк Флойд».

— Як вам тут подобається? — Запитав він.

— Відмінно. Справді. Чи не хочете чашечку кави?

— Не відмовлюся.

Я піднявся, прямуючи в кухню.

— Трохи цукру і вершків, якщо можна, — сказав він мені навздогін.

Я приготував чашку, а коли повернувся, то побачив, що Джордж вже зайняв другий стілець.

— Спасибі.

Відпивши трохи кави, він знову заговорив.

— Я знаю, що вашого батька звали Карл, хоча містер Рот в минулий раз сказав, що Сем. Пам'ять у нього, як видно, дала осічку.

— Або язик, — посміхнувся я, очікуючи продовження.

Він посміхнувся у відповідь.

Щось дуже дивне було в його манері говорити. Голос у нього був майже в точності той, що я чув по телефону минулого вечора, хоча той явно був спеціально змінений уповільненим темпом мови, щоб нейтралізувати особливості вимови.

Мене хвилювала ця схожість.

— Адже він був офіцером, відставним військовим, так? І ще — він працював кимось на кшталт урядового консультанта?

— Так.

— А де він зараз?

— Він багато подорожує — за океаном.

— Ви збираєтеся з ним зустрітися?

— Сподіваюся.

— Було б здорово, — сказав він. — О, непогано!

Він затягнувся сигаретою і зробив ще ковток.

— Але вас я щось не можу пригадати, — раптом сказав він. — Ви жили з батьком, так?

— Ні, я виріс у матері та інших родичів.

— Напевно, досить далеко звідси, так?

Я кивнув.

— За морем.

— А як її звали?

Я ледь не проговорився йому — не знаю, чому — але змінив ім'я на Дороті, перш ніж слово зірвалося з губ.

Я вчасно глянув на нього, щоб встигнути помітити, як він підібгав губи. Він вивчав моє обличчя.

— А чому ви запитуєте? — Запитав я.

— Просто так, без особливої причини. Мабуть, генетична запрограмованість. Моя мамуля була першою міською пліткаркою.

Він розсміявся і зробив ще ковток кави.

— Ви надовго до нас? — Запитав він, помовчавши.

— Важко сказати… Ймовірно, не дуже.

— Ну, сподіваюся, що вам у нас сподобається.

Він допив свою каву, поставив свою чашку на перила, потім встав, потягнувся і додав:

— Приємно було з вами поговорити.

На половині дороги, вже спускаючись сходами він зупинився і повернувся.

— Мені думається, у вас попереду довгий шлях, — сказав він. — Бажаю удачі.

— І у вас теж, напевно, — сказав я. — У вас є дар слова.

— Дякую за каву. Ще побачимося.

— Так.

Він повернув за ріг і пропав.

Як же все це слід було розуміти? Після кількох безуспішних спроб проаналізувати ситуацію, я здався.

Коли мовчить натхнення, розум швидко втрачає сили.

Я зробив собі сендвіч якраз в той момент, коли повернувся Білл. Тому довелося зробити два. Він тим часом переодягнувся.

— У цьому місяці у мене передбачається полегшений розклад, — сказав він.