read-books.club » Фантастика » Фантастика Всесвіту. Випуск 4 📚 - Українською

Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"

187
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Фантастика Всесвіту. Випуск 4" автора Жоржі Амаду. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 224
Перейти на сторінку:
кахляній підлозі, куди впала Кетрін. Він дуже стомився, але напруження не полишало його, і єдине, чого йому хотілося, — це заснути, аби бодай на якийсь час забути про ту трагедію, що сталася тут уранці. Й далі не вмикаючи світла, він звів погляд угору, на поруччя сходової площадки, і спробував уявити собі, як Кетрін стояла там, збираючись з духом перед фатальним стрибком. Чому ж вона, коли вже серйозно надумала вкоротити собі віку, не стрибнула з даху? До того ж у домі було вдосталь усіляких таблеток, бритовних лез та інших речей, придатних до самогубства. Чому саме в такий спосіб? Чому на очах у Деміена та місіс Бейлок?..

У пам’яті знову зринуло священикове застереження: «Він уб’є ненароджену дитину, і дружину вашу теж уб’є! А коли допевниться, що все ваше багатство відписане йому…» Торн заплющив очі, намагаючись затерти в пам’яті ці слова. Подумав про Тассоне, прохромленого жердиною, про Дженнінгсів телефонний дзвінок, про нестямну паніку, що охопила його самого під час перегонів з катафалком. Лікар мав рацію: в нього справді негаразд із нервами, і його сьогоднішня поведінка цілком підтверджує цей висновок. Страхи Кетрін поширились і на нього, оті її фантазії передались йому, наче заразна хвороба. Але він такого більш не допустить! Тепер йому, як ніколи, потрібно зберігати здоровий глузд і ясний розум.

Знеможений до краю, Торн поволі рушив нагору, потемки намацуючи ногами сходинки. Дарма, ось він виспиться й прокинеться вранці відсвіжений, сповнений снаги, готовий діяти.

Ідучи коридором до своєї кімнати, він зупинився й поглянув на двері Деміенової спальні. З-під дверей просотувалося тьмяне світло нічника. Торн уявив собі невинне личко хлопчика, що мирно спав у своєму ліжечку. Йому раптом захотілося кинути оком на малого, і він тихенько ступив до дверей, певний того, що вже де-де, а там йому остерігатися нічого. Та, зазирнувши до кімнати, побачив таке, що аж сахнувся назад. Хлопчик і справді спав, але він був у спальні не сам: з одного боку ліжка сиділа місіс Бейлок, згорнувши руки на грудях і втупивши погляд у простір перед себе, а з другого бовванів у сутіні силует величезного чорного собаки. Того самого, що його Торн звелів прогнати геть. І ось тепер цей звірюка сидів тут, охороняючи сон його сина. Затамувавши віддих, Торн причинив двері й пішов коридором до своєї кімнати. Там він спробував звести дух і раптом помітив, що його всього трусить.

Зненацька тишу розітнув телефонний дзвінок, і Торн притьмом кинувся до апарата.

— Слухаю!

— Це Дженнінгс говорить, — озвався в трубці голос. — Пригадуєте, той, котрому ви розбили фотокамеру…

— Так-так.

— Я мешкаю в Челсі, на розі Гросверном і П’ятої. Гадаю, вам слід би приїхати до мене, просто зараз.

— А в чому річ?

— Щось діється, містере Торн. Щось таке, про що вам доконче треба знати…

Будинок, де мешкав Дженнінгс, стояв у занедбаних, безладних міських кварталах, і Торн довго не міг знайти його. Надворі дощило, видно було погано, і він уже втратив був надію, коли нарешті вгледів червонясте світло в горішньому наріжному вікні. А потім побачив і Дженнінгса: той помахав йому з вікна й повернувся до кімнати. Подумавши, що задля такого високого гостя не завадило б трохи прибрати, він сяк-так запхав до шафи розкиданий одяг, поправив на ліжку покривало, а тоді відчинив двері на сходи й став чекати посла. Невдовзі той вибрався нагору, засапаний після п’яти крутих сходових маршів.

— Я маю бренді, — запропонував Дженнінгс.

— Зробіть ласку.

— Звісно, не таке, до якого ви звикли…

Дженнінгс зачинив за гостем двері й подавсь за переділку, де в нього було щось ніби кухня. Тим часом Торн побіжно роззирнувся по кімнаті, ледь освітленій червонястим світлом, що йшло з відчинених дверей невеличкої комірчини, де господар влаштував фотолабораторію. Стіни кімнати були завішані фотографіями.

— Ну ось, — сказав Дженнінгс, — повернувшись із пляшкою та склянками. — Хильнемо трохи, та й до діла.

Торн узяв простягнену склянку, і Дженнінгс налив йому бренді, а потім і собі. Сам він сів на ліжко й показав гостеві на купу подушок на підлозі. Одначе той лишився стояти.

— Може, закурите? — спитав Дженнінгс.

Торн похитав головою; його вже починав дратувати цей недбалий, домашній тон господаря.

— Ви сказали, щось діється…

— А так.

— Я хотів би знати, що ви мали на увазі.

Дженнінгс допитливо поглянув на нього.

— Ви ще не зрозуміли?

— Ні.

— То чому ж приїхали сюди?

— Тому що ви не захотіли пояснити по телефону.

Дженнінгс кивнув головою і поставив свою склянку.

— Я й не міг пояснити, бо ви маєте дещо побачити.

— Що саме?

— Деякі фотографії… — Дженнінгс устав і пішов до комірчини, жестом запросивши Торна за собою. — Я думав, може, ми спершу познайомимося трохи ближче.

— Я дуже втомився.

— Гаразд, зараз ви забудете про втому.

Він увімкнув невеличку лампу, що висвітлила рядок фотографій на столі. Торн увійшов і сів на табуретку поряд з господарем.

— Упізнаєте?

То були знімки з дитячого свята в день народження Деміена. Дітлахи на гойдалках… Кетрін — стоїть осторонь, спостерігає…

— Так, — відповів Торн.

— А тепер погляньте сюди.

Дженнінгс забрав верхні знімки й відкрив фото Чесси, першої Деміенової няні. Вона стояла сама в клоунському вбранні на тлі будинку Торнів.

— Бачите що-небудь незвичайне? — спитав Дженнінгс.

— Ні.

Дженнінгс доторкнувся до знімка і обвів пальцем ледь помітну довгасту пляму над головою та шиєю дівчини.

— Спершу я подумав, що це якийсь ґандж на плівці, — сказав він. — Але дивіться далі. — І відкрив фотографію Чесси, що вже висіла нежива на линві.

— Не розумію, — сказав Торн.

— Візьміть це до уваги й дивіться далі. — Дженнінгс відсунув убік стосик фотографій і виклав на стіл ще один. Зверху лежало фото невеличкого священика, Тассоне, що виходив з посольства. — А як вам оце?

Торн із жахом глипнув на нього.

— Де ви взяли цей знімок?

— Зробив сам.

— Я думав, ви розшукуєте цього чоловіка. Ви ж казали, що він — ваш родич.

— Я сказав неправду. Придивіться до знімка.

Дженнінгс знову доторкнувся до фото, показуючи на вузьку прямовисну пляму над священиковою головою.

— Оця тінь над головою? — спитав Торн.

— Еге ж. А тепер погляньте сюди. Цей знімок зроблено через десять днів після того.

Він відкрив нову фотографію і присунув її до світла. Це був загальний план групи людей, що стояли в задніх рядах зали. Обличчя Тассоне не було видно, тільки верхня частина священицького вбрання, але саме над тим місцем, де мала б бути голова, стриміла така сама довгаста туманна пляма.

— Вам

1 ... 31 32 33 ... 224
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантастика Всесвіту. Випуск 4», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"