Читати книгу - "Комедії"

Дон Жуан. Цитьте, пане дурню! Я ж казав вам уже не раз, і ви добре знаєте, що я не люблю, коли мені читають моралістичні нотації.

Сганарель. Та я й не про вас усе це кажу, боже мене борони! Ви ж самі знаєте, що робите, і коли ні в що не вірите, то маєте на те свої підстави, але на світі трапляються такі собі зухвалі жевжики, що живуть розпусно невідомо чому, що вдають із себе вільнодумців, бо вбгали собі в голову, що це їм до лиця; і коли б у мене був такий господар, я сказав би йому напрямки, простісінько в вічі: «Та як ви смієте так жартувати з небом, чи ви не боїтеся глузувати з найсвятіших речей?! Це ви ото, нікчемний хробак, мізерна комашка (так я кажу до того мого господаря), це ви ото наважилися глузувати з усього того, що інші люди шанують? Чи ж не гадаєте ви, що коли ви вельможний пан, коли на вашій голові сидить білява, добре закучерявлена перука, ще й капелюх, оздоблений перами, коли на вас пишне, вбрання, гаптоване золотом, та стрічки вогненного кольору (це я не до вас кажу, а до того іншого), чи ж не гадаєте ви, кажу я, що від цього ви зробилися розумнішим, що геть-чисто все вам дозволено і що ніхто не насмілиться сказати вам у вічі щиру правду? Ну, то хай же вам буде відомо, — це кажу вам я, ваш слуга, — що рано чи пізно небо таки карає всіх безбожників, що негідне життя призводить до негідної смерті і що…»

Дон Жуан. Тихо!..

Сганарель. То про що ж ми з вами розмовляли?

Дон Жуан. Про те, що одна чарівна красуня заполонила моє серце і, зваблений її принадами, я поїхав слідом за нею аж до цього міста.

Сганарель. І вас не лякає, пане, згадка про смерть командора, якого ви вбили саме тут шість місяців-тому?

Дон Жуан. А чого ж мені боятися? Хіба ж я не вбив його як годиться?

Станарель. Аякже, додержуючи всіх правил, пане, як годиться! Йому немає за що нарікати на вас.

Дон Жуан. До того ж за вироком суду мене помилувано.

Сганарель., Та вже ж, але це помилування, може, й не погасило ненависті до вас його родичів та друзів, і…

Дон Жуан. Ах! Не думаймо про лихі пригоди, що можуть нас спіткати, думаймо тільки про те, що може дати нам втіху. Особа, про яку я тобі розповідаю, — молоденька наречена, найчарівніша в світі, ну, просто розкіш!.. Привіз її сюди той самий юнак, що за нього вона має тут вийти заміж; а я зустрів цю пару закоханих цілком випадково — днів за три чи за чотири до їхньої подорожі. Ніколи ще не бачив я двох людей, що були б такі задоволені одне з одного, так палко виявляли б своє кохання. Ніжні прояви. взаємної пристрасті схвилювали мене, вразили в саме серце, і кохання моє почалося з ревнощів. Так, для мене було нестерпною мукою бачити, як їм хороше удвох; досада розпалила в мені жагу, і я уявив собі, якою насолодою було б для мене збаламутити їхнє раювання і розірвати той зв’язок, що так тяжко ображав моє чутливе серце; але дотепер усі зусилля мої були даремні, і я вдаюся вже до останнього засобу. Той майбутній муж улаштовує сьогодні для своєї коханої нареченої прогулянку по морю. Я, поки що нічого тобі не казав, але все вже напоготові, аби задовольнити моє кохання; я найняв невеличкого човна та кількох хлопців, і за їхньою допомогою мені пощастить, гадаю я, викрасти красуню.

Сганарель. Ах, пане…

Дон Жуан. Що таке?

Станарель. Все це складається дуже щасливо для вас, і ви добряче беретеся до справи. Нічого немає кращого, як тішитися життям!

Дон Жуан. Отже, готуйся вирушити разом зі мною та захопи всю мою зброю, щоб… (Помічаючи донью Ельвіру). Ах, яка прикра зустріч!.. Пройдисвіте, і ти мені не сказав, що вона тут!

Сганарель. Паночку, ви ж мене про те не питали.

Дон Жуан. Що це вона, збожеволіла, чи що? Навіть не перемінила вбрання і з’явилася сюди в дорожньому костюмі!

ЯВА 3

Донья Ельвіра, Дон Жуан, Сганарель.

Донья Ельвіра. Може, ви зробите мені ласку, Дон Жуане, і впізнаєте мене? Чи можу я принаймні сподіватися, що ви вшануєте мене й повернете, ваше обличчя в мій бік?

Дон Жуан. Мушу признатися, пані, що я вельми здивований: я не сподівався вас тут зустріти.

Донья Ельвіра. Так, я добре бачу, що ви на мене не чекали, ви й справді здивовані, але зовсім не так, як я сподівалася, ваш подив остаточно Переконує мене в тому, у що я відмовлялася вірити до цього часу. Дивом дивуюсь я з власної наївності та слабкості мого серця, — воно ще й досі сумнівалося, ще й досі не пересвідчилась я у вашій зраді, хоч було стільки незаперечних доказів! Я була така добра, мушу признатися, чи, вірніше, така дурна, що хотіла одурити сама себе, одурити мої власні очі, моє власне серце. Я шукала підстав, щоб виправдати, те збайдужіння, яке відчуло в вас моє кохання; я навмисне вигадувала сотні зовні, пристойних причин для вашого квапливого від’їзду, намагаючись очистити вас від злої провини, що в ній обвинувачував вас мій здоровий розум. Надаремне мої справедливі підозри щодня твердили мені все те ж саме, — я приглушувала їхній голос, що взивав вас злочинцем, і залюбки прислухалася до химерних мрій, що змальовували вас моєму серцю зовсім не винним. Але тепер — кінець! Ваше вітання й шана переконали мене остаточно, а в погляді, яким ви мене зустріли, прочитала я багато такого, чого воліла б не знати. Проте я була б дуже рада почути з ваших уст, яка причина вашого від’їзду. Кажіть же, Дон Жуане, прошу вас! Побачимо, як ви будете виправдуватися.

Дон Жуан. Пані, ось перед вами Сганарель, запитайте в нього: він знає, чому я виїхав.

Сганарель (нишком до Дон Жуана). Я, пане? Та я ж анічогісінько не знаю, коли ласка ваша.

Донья Ельвіра. Ну, що ж! Кажіть хоч ви, Сганарелю. Мені однаково, від кого я про це почую.

Дон Жуан (подаючи знак Сганарелеві, щоб той наблизився). Іди сюди і розкажи все пані.

Сганарель (нишком до Дон Жуана). Та що ж я маю казати?

Донья Ельвіра. Підійдіть же, коли вам наказують, і скажіть мені,