Читати книгу - "Ілон Маск"

Команда Маска пізніше поповниться Майком Ґриффином і зустрінеться з росіянами три рази протягом чотирьох місяців[24]. Група домовилася про декілька зустрічей із компаніями на кшталт НПО ім. Лавочкіна, яка розробляла зонди для дослідження Марса і Венери на замовлення Федерального космічного агентства Росії, і «Космотрас», яка займається комерційними запусками ракет. Усі зустрічі розвивалися за одним і тим же сценарієм, згідно з російським етикетом. Росіяни, які часто пропускають сніданок, призначали зустріч приблизно на 11 ранку у своїх офісах для раннього обіду. Відтак година або більше йшла на легкі розмови ні про що, поки учасники зустрічі пригощалися розкладеними на столі бутербродами, ковбасною нарізкою та, звичайно, горілкою. На якомусь етапі цього процесу Ґриффину зазвичай починав уриватися терпець. «Він дуже погано зносить дурнів, — розповідає Кентрелл. — Він озирається навколо і починає запитувати себе, коли, трясця його матері, вже дійде до справи». Відповідь була — не скоро. Після обіду переходили до тривалого ритуалу куріння та пиття кави. Коли зі столів уже все прибирали, головний із росіян повертався до Маска і питав: «Що ви бажаєте купити?» Такий довгий розігрів не бентежив би Маска аж так сильно, якби росіяни сприймали його серйозніше. «Вони дивилися на нас так, ніби ми несерйозні люди, — каже Кентрелл. — Один із їхніх головних проектувальників якось плюнув у мій та Ілонів бік, бо вирішив, що ми все брешемо».

Найнапруженіша зустріч відбулася у помпезному, трохи занепалому дореволюційному будинку недалеко від центру Москви. Почали з горілки — «За космос!», «За Америку!», — у той час як Маск розмірковував, чи вистачить йому його 20 мільйонів доларів на, як він сподівався, три МБР, які можна було переробити для виконання космічних польотів. Розігрітий горілкою, Маск прямо запитав, скільки коштуватиме ракета. Відповідь: вісім мільйонів доларів за кожну. Маск зробив контрпропозицію: вісім мільйонів за дві. «Вони сиділи і дивилися на нього,— розповідає Кентрелл. — І сказали щось на кшталт: "Юначе, ні". Вони також натякнули, що в нього просто нема цих грошей». У цю мить Маск вирішив, що росіяни або не мають серйозних намірів щодо бізнесу, або замірилися розлучити мільйонера, розбагатілого на доткомах, з якнайбільшою кількістю його грошей. Він рвонувся геть із тієї зустрічі.

Настрій команди Маска був жахливим. Був майже кінець лютого 2002 року, і вони вийшли на вулицю, зупинили таксі та крізь сніг і багнюку московської зими поїхали прямо до аеропорту. У машині ніхто не розмовляв. Маск прибув до Росії, сповнений оптимізму влаштувати величне шоу для людства, а тепер їхав звідти роздратований і розчарований людською натурою. Лише у росіян були ракети, які потенційно могли вписатися у Масків бюджет. «Це була довга поїздка, — розповідає Кентрелл. — Ми сиділи мовчки і дивилися на російських селян, які під снігом скуповувалися». Похмурий настрій не розвіювався аж до посадки в літак, доки між рядами не з'явився возик із напоями. «Це відчуття завжди особливо приємне — коли колеса відриваються від злітної смуги у Москві, — каже Кентрелл. — Це щось на зразок: "О Господи! Я вижив!" Тож Ґриффин і я взяли по келиху і цокнулися». Маск сидів перед ними, друкуючи щось на комп'ютері. «Ми думаємо: довбаний ботан, ну що він може зараз робити?» У цей момент Маск розвернувся і продемонстрував таблицю, яку щойно склав. «Ей, чуваки, — сказав він. — Я думаю, ми можемо побудувати цю ракету самі».

Ґриффин і Кентрелл уже перехилили по парі чарок і почувалися занадто спустошеними, щоб займати мозок фантазіями. Вони занадто добре були знайомі з історіями завзятих мільйонерів, які вважали, що можуть завоювати космос, а натомість втрачали всі свої статки. Лише рік перед тим такий собі Ендрю Біл, професіонал у сфері нерухомості і фінансів із Техасу, закрив свою аерокосмічну компанію після того, як витратив мільйони на створення величезного тестового майданчика. «Ми думаємо, ага, ще одне теля зібралося з'їсти вовка, — розповідає Кентрелл. — Але Ілон каже: "Ні, я серйозно. У мене є ця таблиця" ». Маск передав свій ноутбук Ґриффинові і Кентреллові, які були приголомшені. У документі було по пунктах розписано вартість матеріалів, потрібних на те, щоб збудувати, зібрати і запустити ракету. Згідно з Масковими підрахунками, він міг створити пропозицію, дешевшу за пропозиції компаній-гравців, і збудувати ракету помірних розмірів, призначену для тієї частини ринку, що спеціалізувалася на доставці малих супутників та дослідницьких вантажів. У таблиці також із приголомшливою ретельністю було викладено гіпотетичні технічні характеристики ракети. «Я спитав: "Ілоне, де ти це взяв?" » — розповідає Кентрелл.

Маск уже не один місяць вивчав аерокосмічну галузь та фізику, що лежала в її основі. У Кентрелла та інших він позичив «Елементи реактивних двигунів», «Основи астродинаміки», «Аеротермодинаміку газових турбін і реактивні двигуни» та декілька інших визначних книжок. Маск повернувся у той стан поглинача інформації, в якому часто перебував у дитинстві, і виринув із цього медитативного процесу з усвідомленням того, що ракети можна і треба робити за значно менші кошти, ніж пропонована росіянами ціна. Про мишей було забуто. Було забуто про рослину з відеотрансляцією Й росту — або вмирання— на Марсі. Маск зібрався надихати людей знову замислитися над освоєнням космосу тим, що зробить це освоєння дешевшим.

Спільнотою ентузіастів космосу розповзлися чутки про плани Маска, і у відповідь залунали вигуки розчарування. Люди на кшталт Зубрина вже неодноразово бачили це шоу. «Була ціла низка мільярдерів, яких захопив гарною історією якийсь інженер, — каже Зубрин. — Мій мозок плюс твої гроші — і ми збудуємо космічний корабель, який принесе прибуток і відкриє нові горизонти у космосі. У результаті технарі, як правило, кілька років витрачали гроші багатія, після чого багатію ставало нудно і він прикривав ці розваги. Тоді з Ілоном усі зітхнули і сказали: "Ну от. Він міг за десять мільйонів доларів запустити в космос мишей, а натомість він витратить сотні мільйонів і, ймовірно, зазнає такої самої невдачі, як і всі до нього”».

І хоча Маск добре усвідомлював, які ризики тягне за собою створення компанії — виробника ракет, він мав принаймні одну причину вважати, що досягне успіху там, де інші програли. Звали цю причину Том Мюллер.

Мюллер, син лісоруба,