read-books.club » Сучасна проза » Номер нуль 📚 - Українською

Читати книгу - "Номер нуль"

280
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Номер нуль" автора Умберто Еко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 45
Перейти на сторінку:
хто збагнув правду, це може звести з розуму. А сюди майже ніхто ніколи не заходить, окрім якогось туриста-іноземця, який ні греця не розуміє. Справа в тім, що я нарешті дійшов до stay-behind[140].

— Стей — що?

— Пригадуєш, я мав дізнатись, що вчинив би дуче, справжній дуче, щоб не зогнити в Аргентині чи Ватикані й не зійти на тліні як його двійник. То що ми зробимо з дуче?

— А що ми зробимо?

— Отже, союзники (чи хто там ще замість них) прагнули зберегти йому життя, щоб згодом витягти для боротьби проти комунізму чи радянського нападу. Під час Другої світової війни англійці керували рухами опору у країнах, окупованих Італією, Німеччиною та Японією за допомогою розгалуженої мережі, якою керувало відгалуження інформаційного бюро Об’єднаного Королівства — «Спешл Оперейшнс Екзек’ютив», котре розпустили після війни. Але знову зібрали на початку п’ятдесятих, як ядро нової організації, яка мала протидіяти у різних країнах вторгненню Червоної армії чи місцевим комуністам, які замірятимуться учинити державний переворот. Командування здійснювало вище керівництво сил союзників у Європі, створивши таким чином stay-behind («стояти за», «стояти з цього боку межі») у Бельгії, Англії, Франції, Західній Німеччині, Голландії, Люксембурзі, Данії та Норвегії. Це була таємна провійськова організація. В Італії були передумови до створення такої організації ще у 1949-му. У 1959 році таємні італійські служби входять до складу Комітету планування та координації, й нарешті 1964-го офіційно з’являється організація «Гладіо»[141], яку фінансує ЦРУ. «Гладіо» — ця назва має тобі дещо нагадати, адже це назва меча римських легіонерів, а отже, це була ніби лікторська фасція абощо. Назва, можливо, привабить власне військових, або військових — шукачів пригод, або фашистів, що сповнені ностальгії. Війна давно скінчилася, та чимало людей досі вариться у спогадах про героїчні часи, наступи, тримаючи в обох руках бомби, а у роті — квітку, кулеметний дощ. Це були колишні республіканці аби шістдесятирічні ідеалісти-католики, які холонули від жаху, уявляючи, як російські козаки напуватимуть коней у їхніх чашах зі святою водою у базиліці Святого Петра у Римі. А ще фанатичні прибічники вже зниклої монархії пліткували, що до їхньої когорти входив навіть Едгардо Соньйо, котрий навіть був командувачем партизанських загонів у П’ємонті. Одне слово — герой, утім, монархіст до кісток, а тому мав стосунок до культу зниклого світу. Рекрутів відправляли у тренувальний табір на Сардинії, де їх навчали (чи вони пригадували з досвіду) мінувати мости, користуватися кулеметом, нападати вночі на загони ворога з кинджалом у зубах[142], чинити саботаж та розбій.

— Та, мабуть, ідеться про відставних полковників, хворих лейтенантів, кульгавих бухгалтерів: щось я не уявляю, щоб вони дерлися угору по підпорах та канатах, як на Мосту на річці Квай[143].

— Так, але повсюдно було ще й безліч неофашистської молоді, спраглої до того, щоб дати волю рукам, та аполітичних боягузів.

— Я наче читав щось про це років зо два тому.

— Певна річ, «Гладіо» була надзвичайно засекречена з часів завершення війни й аж дотепер. Про неї знали лише спецслужби та військова верхівка, а доповідали лише прем’єр-міністру, представникам міністерства оборони та президентові республіки. А після того, як упала радянська імперія, організація практично втратила доцільність, а може, забагато коштувала. Тож саме президент Косіга розбовкав деяку таємну інформацію на початку дев’яностих. Того ж року прем’єр Андреотті[144] зізнався, мовляв, дійсно існувала така організація «Гладіо», але не слід плодити вигадки, бо колись її існування було необхідністю, а зараз такої потреби немає, тому годі розпускати чутки. Й ніхто не робив з того великої таємниці, усі майже забули про цю організацію. Утім, лише в Італії, Бельгії, Швейцарії розпочали сякі-такі розслідування з цього приводу, а Джордж Буш відмовився коментувати ситуацію, адже саме готувався до війни у Перській затоці й не хотів осоромити Північноатлантичний альянс. Цю історію почали замовчувати у всіх країнах, що брали участь в організації stay-behind, утім, не без певних прикрощів через недбалість. У Франції вже давно знали, що уславлену ОАС[145] складають колишні французькі члени stay-behind. Одначе після провалу державного перевороту в Алжирі де Голль[146] повідомив, що в організації — розкол. У Німеччині всі знали, що бомбу на Октоберфесті у 1980 році у Мюнхені зробили з вибухівки, яка походила зі складів німецької stay-behind. У Греції було військо stay-behind, еллінська атакувальна сила, яка здійснила державний переворот на чолі з полковниками. У Португалії загадкова «Аджинтер Прес» замовила убивство Едуардо Мондлана[147], голови «Фронту визволення Мозамбіку». В Іспанії за рік по смерті Франко крайніми правими терористами було убито двох карлістів[148], а за рік stay-behind влаштовує різанину в Мадриді в офісі, пов’язаному з комуністичною партією. А у Швейцарії два роки тому полковник Ебот, колишній керівник місцевої stay-behind, заявляє у конфіденційному листі до міністерства оборони, що має намір відкрити «цілковиту правду». Згодом його знайшли у власній оселі, заколотого власним списом. У Туреччині stay-behind має стосунок до «Сірих Вовків», які брали участь у замахові на Іоанна Павла II. Я б міг продовжувати перелік, адже прочитав лише частину зі своїх нотаток, але, як бачиш, ці дрібнички — убивство тут, убивство там — про все розповідали в новинах і про все зрештою забували. Справа в тім, що газети існують не для того, щоб поширювати, а щоб приховувати новини. Трапляється подія X, про неї не можна не розповісти, адже вона хвилює чимало людей. Тому в тому ж таки номері друкують сюжети, від яких волосся стає дибки. Приміром, задушено чотирьох дітей, наші заощадження можуть обернутися на попіл, знайшли обурливий лист від Гарібальді до Ніно Біксіо тощо, й та подія потонула у морі іншої інформації. Утім, мені цікаво те, що зробила «Гладіо» в Італії починаючи із 60-х до 1990-го. Заподіяла, мабуть, чимало усякого, може, мала стосунок до крайніх правих терористів або до замаху на майдані Фонтана у 69-му, а відтоді, у часи студентських повстань 68-го, масові виступи за оновлення трудових договорів 69-го. Хтось збагнув, що може сприяти терористичним нападам і покладати за них відповідальність на лівих. Навіть пліткують, що вони увіпхали свого носа в славетну ложу Р2 Лічо Джеллі[149]. Але чому організація, яка мала боротися проти совєтів, бралася лише за терористичні напади? Тут я мусив знову переглянути історію принца Джуніо Валеріо Боргезе.

Браггадочо переповів мені чимало історій, про які я читав у газетах, адже у шістдесятих довгенько обговорювали

1 ... 31 32 33 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Номер нуль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Номер нуль"