read-books.club » Наука, Освіта » Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

164
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга" автора Володимир Броніславович Бєлінський. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 114
Перейти на сторінку:
(Ногай) сообщил ему, кто он такой и сказал ему: «… не убивай меня, я Ногай, а отведи меня к Токте; мне нужно с ним сойтись и переговорить с ним». Но Русский (русич-українець. — В.Б.) не поддался его словам, а тот час тут же отрубил ему голову, принес ее к царю Токте и сказал ему: «вот голова Ногая» [3, с. 114].

Автор не описує оповідь єгипетського історика Рукнеддіна Бейбарса далі, де той розповідає, як хан Тохта стратив руського (українського) воїна. Арабський історик з великим пієтетом описав обидві татарські сторони конфлікту, але до русичів з війська Тохти поставився неадекватно. Взагалі, вся розповідь єгипетського історика є надзвичайно упередженою. Та головне, що ми вперше знаходимо, хоча й ущемлене, повідомлення про русичів (українців), як рівноправних партнерів Золотої Орди та її ханів. Що мені дозволяє робити такий сміливий висновок? Фундаментальне знання поведінки сучасних казахів — нащадків далеких так званих татаро-монголів.

Рукнеддін Бейбарс в нашому наведеному описі подав цілковито вигадану картину. Такого в будь-якому разі трапитися не могло: не міг хан Ногай опинитися в голому стелу один, всіма покинутий, Це суперечить казахській психології, моралі та поведінці. Я вже говорив про те у попередній праці. Дещо повторюся. У кожного хана-Чингісида рівня Ногая у XIII столітті (і пізніше) була особиста охорона — гвардія, кількість якої сягала тисячі осіб. Вона участі в битві не брала. Її головним завданням було оберігати життя самого хана. Гвардія не відходила від Ногая ні на крок. Залишити хана в бою — це кинути навічно на весь рід презирство. Отож, Рукнеддін Бейбарс фантазує, коли пише про самого Ногая в степу. Це цілковита вигадка. Його перед смертю оточувала надійна гвардія із найкращих воїнів підвладних родів.

Не може бути сумніву, що в битві з ханом Ногаєм брало участь, на боці хана Тохти, руське (українське) військо Галицько-Волинської держави. На чолі того війська, скоріше за все, стояв син Лева Даниловича — князь Юрій Львович. Думаю, що Юрій Львович привів із собою не менше 40 тисяч війська. Разом із ним мали бути Київський та Путивльський князі.

Арабський історик Рукнеддін Бейбарс дуже обережно, зрозуміло чому, згадує про їх участь. Послухаємо:

«…И дошло до них (Ногая та його синів. — В.Б.) (известие), что он (Тохта. — В.Б.) направляется к ним, собрав известное количество войск и пригласив к себе вспомогательные полчища». Так зневажливо арабський історик міг писати тільки про руського воїна, який обезголовив удільного хана Ногая. Тобто — до складу війська хана Тохти входили полки руського (українського) війська.

І вони, ті русичі, аж ніяк не входили до складу туменів Тохти та його ханів і полководців. Бо тоді історик-араб їх би назвав татарським військом.

Це слід розуміти — саме золотоординська армія була інтернаціональною, проте для арабів-істориків — татарською. Отож, руські князі зі своїми полками допомагали у поході проти Ногая золотоординському ханові Тохті, хочемо ми того чи ні. Українська історична наука цей факт замовчує. Шкода! Він належить до доленосних. Перед тим як розглянути, в чому ж є доленосність цього факту, розберемо ситуацію із загибеллю хана Ногая.

Ми уже повідомляли, що єгипетський історик Рукнеддін Бейбарс, описуючи смерть згаданого татарського зверхника, дещо сфантазував ситуацію. Хан Ногай залишитись один, покинутий всіма в степу, не міг. Це вигадка історика. Його до останнього подиху охороняли найкращі воїни. Це аксіома, яка не може підлягати сумніву.

Хана Ногая з охороною, після розгрому його війська, оточив один із руських (українських) князів. Саме князь мав право підняти на хана зброю та знищити його. Простий український воїн після розмови з Ногаєм та ще на його прохання відвести до Тохти, не підняв би меч на хана.

Тому арабський історик і змальовує руського (українського) воїна людиною без моралі і честі. Ото взяв та й зніс голову ханові, а потім привіз та кинув її до ніг Тохти. Такого бути не могло. Думаю, що доля хана Ногая вирішувалася напередодні перед битвою, на нараді у хана Тохти. І саме там вирішили: Ногая в полон не брати, а знищити. А позаяк Тохті, після знищення Ногая, треба було знаходити спільну мову з оточенням останнього та його родами, то, зрозуміло, що честь знищити хана була передана руському, скоріше, Київському, князю. Зрозуміло, що Київського князя ніхто не страчував, але для прикриття хана Тохти, швидше за все, руського очільника перевели на інший уділ, а на Київський посадили, за домовленістю Великого князя Юрія чи ще Лева Даниловича та золотоординського хана Тохти, сина Путивльського князя Івана — Івана-Володимира.

Ми можемо цьому дослідженню довіряти чи ні, та взаємовідносини хана Тохти (Золота Орда) з Великим князем Юрієм (Велике Галицько-Волинське князівство) свідчать про дружні взаємини двох держав у часи правління Тохти. А запис у Любецькому пом’янику князя Івана Станіславовича не залишає сумніву щодо існування цього князя в Русі-Україні в ті роки. Про те, що Київ у першій половиш XIV століття належав до Львівського королівства (Великого Галицько-Волинського князівства) засвідчив іспанський священик у праці «Книга знань про всі королівства». Отак зійшлися усі наші докази. Хоча, звичайно, стара російська історична школа в Україні окопалася глибоко, і викорінити її буде не так просто. Тим більше, що вона має на озброєнні знаменитий бездоказовий московський постулат: так вважає наукова думка…

І наостанок — чому страта удільного золотоординського хана Ногая стала доленосною для українського народу? Справа в тому, що хан Тохта, винищивши рід Ногая, переселив усіх його людей із південних районів сучасної України, окрім Криму, до свого улусу в межиріччя Волги і Дону. Послухаємо:

«Победа над Ногаем еще не означала окончательного торжества хана. С уходом Токтая сыновья Ногая снова вернулись в улусы отца и «утвердились в его владениях», но они не ужились между собой. (Скоро два старші сини Джеке і Теку загинули. — В.Б.)… Младший сын Ногая Турай… войсками Токтая был разбит… (і втік, втекли з улусу також їх нащадки. — В.Б.). Улусные люди Ногая признали над собой власть хана Токтая, и бывшие владения потомков Мувала слились с владениями потомков Батыя» [30, с. 61].

А позаяк чума 1284 року викосила велику частину людей: «тої ж зими і в Татарах вимерло все — і коні, і скот, і вівці. Все вимерло, не зосталося нічого» [18, с. 436], то зрозуміло, що хан Золотої Орди Тохта переселив людей Ногая до свого улусу.

Велике Галицько-Волинське князівство на два роки позбулося воєнного тиску Золотої Орди на свої землі зі сходу.

1 ... 31 32 33 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"