read-books.club » Публіцистика » Світова гібридна війна: український фронт 📚 - Українською

Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

221
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Світова гібридна війна: український фронт" автора Володимир Павлович Горбулін. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 153
Перейти на сторінку:
гібридна агресія змінить глобальну економічну систему.

Досвід гібридної агресії Росії проти Украї­ни вказує на широкі можливості використання нових технологій порушення економічного суверенітету держави: від фрагментації економічної та митної території до утворення гібридної економіки на непідконтрольних територіях.

Очевидно, що криза безпеки на європейському просторі зумовлює не тільки пошук адекватних економічних механізмів стримування агресії, а й напрацювання нових підходів до визначення економічних ризиків двостороннього співробітництва, мінімізації економічної залежності, підготовки рішень з економічної протидії гібридній агресії.

Для Украї­ни особливо небезпечною видається консервація усталених зовнішньоекономічних зв’язків (торговельних та виробничих), які знижують формування інноваційно-­технологічних відповідей на гібридну агресію. Необхідне формування нової моделі захисту економічної безпеки з максимальним потенціалом попередження економічних і соціальних загроз, що дозволить сформувати необхідний економічний ресурс для протидії гібридній агресії.

Успішність стримування гібридної агресії проти Украї­ни значною мірою залежить від послідовності та системності зусиль трансатлантичної спільноти у підтримці економіки Украї­ни, у т. ч. сприяння ширшому залученню її виробників до ланцюгів створення доданої вартості та пере­орієнтації на позаросійський напрям. У цьому контексті має бути транс­формована економічна модель розвитку україн­ської економіки та засади її регулювання, які б задіяли всі важелі відповідної переорієнтації.

Важливо також враховувати й те, що націо­нальні можливості протидії гібридним загрозам в економічній сфері об’єктивно обмежені. Захист націо­нальних економічних інтересів, насамперед — відновлення цілісності та підконтрольності економічної та митної території Украї­ни, потребує зміцнення спільної позиції та попередження націо­нального економічного егоїзму глобальних гравців у питаннях протидії гібридній агресії.

3.4. Боротьба за Європейський енергетичний ринок

В умовах глобалізації економіки розширити свою присутність на світових ринках прагнуть як окремі краї­ни, так і великі компанії. Це завдання вирішується різноманітними політичними, дипломатичними, військовими, економічними методами. Серед економічних методів ресурсно-­логістичне домінування є не лише одним з основних шляхів розширення ринкової ніші, а й інструментом зовнішньої політики у реалізації власних інтересів на світовому ринку.

Ще за часів СРСР, відтоді, як було збудовано інфраструктуру постачання природного газу до країн Західної Європи (ФРН та Франції), енергетика стала інструментом реалізації зовнішньополітичних інтересів Москви. «Контракт століття», укладений 1 лютого 1970 р. на постачання природного газу з СРСР до Західної Німеччини [17], став яскравим прикладом такої боротьби.

Фактично, закладена тоді схема співпраці «інфраструктура і гроші в обмін на енергоресурси» залишається основою реалізації нинішніх енергетичних проектів Росії. Проекти «Північний потік», спроби реалізації проектів «Південний потік» та «Північний потік — 2» базувалися на застосовуванні такого ж підходу. При цьому, на відміну західноєвропейських компаній, які під час реалізації спільних проектів зважали на економічну доцільність, Росія реалізовувала свої інтереси, що виходили далеко за межі економіки.

Використання енергетичного сектору як «енергетичної зброї» було відкрито проголошене у 2003 р. в Енергетичній стратегії Російської Федерації до 2020 р., де зазначалося, що потужний паливно-­енергетичний комплекс Росії є «інструментом здійснення внутрішньої та зовнішньої політики». Прикладом цього передусім стала сфера газопостачання, яка виступала інструментом досягнення політичних цілей Росії у відносинах з Україною та краї­нами Європейського Союзу.

Проект постачання природного газу з Росії до Німеччини «Північний потік», незважаючи на спірний економічний ефект (низька завантаженість трубопроводу[18], необхідність припинення його функціонування в періоди ремонту та профілактичних робіт, тривалий періоду повернення інвестицій) мав відверту політичну мету — створення тиску на краї­ни-­транзитери (Україну, Білорусію, Польщу). При цьому для досягнення своїх цілей Росія використовувала довірених людей та політиків цільових країн.

Так, керуючим директором спільного підприємства Nord Stream AG, заснованого у грудні 2005 року Газпромом та низкою західноєвропейських компаній, став М. Варніг, колишній співробітник східнонімецької розвідки, давній знайомий В. Путіна і колишній голова ради директорів російського відділення банку Dresdner Kleinwort Wasserstein. З 2006 р., на запрошення президента Росії В. Путіна, головою комітету акціонерів Nord Stream AG став екс-­канцлер Німеччини Г. Шредер. Займаючи посаду в компанії, Шредер напередодні залишення посади канцлера ФРН пролобіював надання державним агентством Німеччини кредиту Газпрому на будівництво частини трубопроводу в розмірі 1 млрд євро з двох німецьких банків. У разі, якби Газпром не зміг погасити кредит, уряд Німеччини висловлював згоду гарантувати частину боргу[19].

Історія «Блакитного потоку», газопроводу з Росії до Туреччини по дну Чорного моря, є досить промовистою. Цей проект постачання газу потужністю 16 млрд куб. м був реалізований у 2003 р., виходячи з необхідності формування інструментів впливу на краї­ни Каспійського регіону та південно-­східної Європи, а також Туреччину.

Що ж до економічної ефективності, то і цей газопровід за період своєї експлуатації працював із суттєвим недозавантаженням (близько 40—50 % проектної потужності). Реалізація проекту також супроводжувалась поєднанням «політичних та економічних» аспектів на високому рівні державного управління в Туреччині та спричинила антикорупційні розслідування і відставку посадовців турецького уряду.

Водночас реалізація цього проекту дозволила Росії на тривалий період блокувати вихід газу з Каспійських родовищ (Азербайджан та Туркменістан) на ринок Туреччини та змусити Туркменістан співпрацювати з Росією у газовій сфері на її умовах (саме у цей період на ринок Украї­ни, країн СНД та Східної Європи виходить RosUkrEnergо). Фактично Росія на тривалий час усунула потенційного конкурента з її традиційного європейського ринку та гарантувала збереження залежності країн ЄС і Туреччини від рішень, прий­нятих у Москві щодо постачання природного газу.

Історія «Південного потоку», цього разу — із залученням італійського капіталу та лобіювання з боку влади Італії, є не менш показовою. Для реалізації проекту Путін пропонував очолити South Stream AG (спільна компанія Газпрому, італійської Eni, французької EDF — оператора проекту) колишнім високопосадовцям Італії та Франції, проте екс-­прем’єр-­міністр Італії Р. Проді і французький екс-­президент Ж. Ширак відхилили пропозицію[20].

Слід зазначити, що саме італійська Eni, разом із Enel, брала участь у переформатуванні активів ЮКОСа, який потрапив у «немилість»[21]. Компанії створили спільне підприємство з російськими компаніями і взяли участь в аукціоні з продажу активів ЮКОСа. Пізніше Газпром викупив ці активи в Eni і Enel, заплативши понад 4,6 млрд  дол. США, що було дуже щедро порівняно з ринковими цінами[22].

Відсутність прозорості у стосунках між Газпромом, з одного боку, та владою й італійськими компаніями — з іншого, навіть стали предметом пильної уваги італійських парламентаріїв, з огляду на персональну зацікавленість прем’єр-­міністра Італії С. Берлусконі в лобіюванні окремих газових угод[23].

Слід зазначити, що краї­ни-­споживачі і, зокрема, ЄС намагалися знайти запобіжні заходи проти диктату країн-­постачальників. Основним методом протиборства стало формування конкурентних енергетичних ринків. Пріоритетами єдиної енергетичної політики ЄС було визначено: лібералізацію внутрішнього енергетичного ринку (передусім ринку газу та електро­енергії), перегляд довгострокових контрактів (зниження обов’язкових обсягів закупівлі газу в рамках формули «купуй або плати», уникнення прив’язки цін на природний газ до ціни на нафту, зняття заборони на реекспорт), розширення спотової торгівлі природним газом, розширення джерел постачання та недопущення домінування одного постачальника на ринку, розмежування

1 ... 31 32 33 ... 153
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світова гібридна війна: український фронт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Світова гібридна війна: український фронт"