Читати книгу - "Лице ненависті"

- країну зсередини. Коли тут вперто говорять про тс, що ядерна війна можлива й — більше того — от-от почнеться, передчуття кінця світу стає цілком реальним, відчутним, і ніякими карами не можна залякати людину, яка не вірить ні в своє власне майбутнє, ані в майбутнє людства. Ще два приклади з газетної хроніки: «67-річний Девід Рудник, торговець предметами релігійних культів, пригальмував під світлофором біля аеропорту. До автомобіля підбігли троє юнаків, вистрелили йому кілька разів у голову і з реготом втекли. Вердикт поліції: «Невмотивоване вбивство».

«Рано-вранці у дім до 22-річної Дороті Акілар вдерся грабіжник і вбив її. Потім він застрелив півторарічну дитину...»

Годі.

Мені здається: якщо вони хочуть.вижити, то повинні трохи відкрити клапан і хоч трохи знизити тиск у своїх казанах. Ще Козьма Прутков писав, що в задушливому повітрі не можна віддихатися. Так воно і є...

До цього листа я не вкладатиму тобі більше ніяких вирі­зок — лише ксерокопію листа, що його відомий тобі Семен Кац написав тутешньому президентові й, відіславши оригінал за призначенням, копію подарував мені.

Лист Семена Каца президентові

Сполучених Штатів Америки

«Пане Президент, Вам, певно, пишуть багато листів — я дуже бажав би, щоб між ними Ви прочитали цей. Пробачте, що лист не англійською мовою, але, якщо Ви забажаєте, Вам, звичайно, перекладуть.

До Вас у країну я приїхав тоді, коли Ви не були ще Пре­зидентом. Я робив тут маленькі, хоч корисні людям справи, а нині розвожу молоко і розношу хліб.

У Вас є дружина, пане Президент, і є діти. А в мене — ні дружини, ані дітей; я покохав жінку з дитиною і хочу одружитися з нею — повірте, з мого боку це буде гарний вчинок. Але жінка, яка теж хоче вийти заміж за мене, надумала виїхати з Вашої країни, а Ви — чи від Вашого імені — звеліли забрати в неї сина. Я певен, що хлопчикові зараз дуже погано, бо не може бути гарно хлопчикові, у якого водночас забирають і вітчизну, і маму.

Хлопчиковій матері не дозволяють з ним бачитися: він мешкає в тітки — я додаю до цього листа всі адреси — і замість -того, щоб вчитися в школі, допомагає тітці стерегти цвинтар.

Два дні тому я хотів побачити хлопчика і наблизився до цвинтаря, але назустріч мені вийшов чоловік та сказав, що кладовище — приватне, а тому — якщо прийду я туди ще раз, він мене застрелить. Бо цвинтар той — приватна власність слов’янських емігрантських організацій, і мені, євреєві, нічого там ходити й тривожити мертвих православних. Прізвище людини, яка пообіцяла мене застрелити,— Кравченко. Ви можете легко перевірити все, про що я пишу, а якщо в мене попадуть з рушниці, то неважко догадатися, хто це зробить.

Я справді-таки єврей, а моя майбутня дружина —- українка. Ви, пане Президент, не раз казали, що дуже любите українців і євреїв. Чому ж ви любите не усіх нас? Зрозумійте мене, пане Президент; якби у Вас, боронь Боже, щось таке трапилося з сином, я робив би усе, щоб допомогти Вам. Бачите, я навіть слово Бог пишу з великої літери, хоч не знаю достеменно, в якого вірите Ви.

Коли мене ненавидять інші люди, мені, пане Президент, не страшно, але якщо я сам себе зненавиджу, мені, пане Президент, важко житиметься. Я зненавиджу себе, якщо не зможу допомогти цим жінці й дитині, якщо знову переможуть така жорстокість і таке безглузде озвіріння.

Я знаю, пане Президент, що Ви не любите Радянський Союз. Але якщо Ви заберете в цієї країни одного хлопчика, гадаєте, їм так вже погано буде? Ви забираєте життя в однієї бідної жінки і псуєте життя мені-—от і все. Про хлопчика вже не кажу. Якщо Ви не схочете допомагати, я теж поїду від Вас, бо мені вже ніколи тут не буде добре.

З повагою до вас і сподіванням на допомогу

молочник Семен Кац»

ЛИСТ (11)

Мила моя, я вже писав тобі, що Нью-Йорк — конгломерат утворень, розмаїтих з багатьох поглядів, географічне поняття, місто з населенням середньої європейської країни. Бюджет Нью-Йорка в сто п’ятдесят разів перевищує бюджет південноамериканської держави Гаїті, а при цьому ще вважається, що принаймні мільйон доларів з бюджету розкрадають чиновники, яких у цьому місті найбільше в світі, коли рахувати в процентах до решти населення чи навіть просто так.

Живу я в самісінькому центрі, пересуваюся по звичних вулицях, але нас багато таких — половина населення Нью-Йорка і 60 відсотків його робочих місць розташовано на трьох процентах території міста. Туристи в центрі Нью-Йорка збивають-Ти вже знаєш, що в, Нью-Йорку відокремлено живуть, національні меншості — араби, італійці, негри, українці, ірландці, євреї, китайці, у кожного своя музика, своя продуктова крамничка, власна газета. Кордони проводяться по грошових рахунках, кольорах шкіри, освіті, навіть по фірмових нашивках на підкладці піджака. Коли ти визначиш своє місце в тутешніх лавах, можеш вважати, що тобі стало зррзуміліше в цьому місті. Але— чи затишніше?

Так чи інакше, а Нью-Йорку треба дбати про здоров’я — кожному на своїм рівні,—- підраховувати калорії, пити каву «Санка» без кофеїну і неодмінно робити зарядку.

В білих маєчках з червоним серцем на них і словами любові до Нью-Йорка біжать по вулицях люди, нікого не помічаючи довкруг, слухаючи особисту музику і дбаючи про себе. Хто не може бігати — ходить, часто з песиком на шворці. Вважається, що хатні тваринки сприяють перебуванню на свіжому повітрі й рятують від самотності. Хатніх тваринок тут без ліку; цуценят і кошенят продають просто в універмагах, де вони кумедно вовтузяться на покраєній смужками паперовій локшині за склом спеціальних вітрин. У крамницях великі відділи котячих та собачих консервів, бідніші люди не соромляться купувати їх для себе. В місті кілька багатоповерхових лікарень для хатніх тварин (одна поруч з ООН), а на шляху через Куїнс можна побачити велетенський собачий цвинтар.

Так чи інакше, але вулицями прогулюються люди з песиками. Песики сумують через відсутність дерев та парканчиків; через те, що нічого іншого не лишається, песики завершують свої прогулянкові справи просто на асфальті серед крокуючих ніг. Господар неодмінно збирає все, полишене чотириногим другом, до спеціального мішечка; нью-йоркський муніципалітет прийняв рішення про стодоларовий штраф з тих, сліди життєдіяльності чиїх песиків залишаються на асфальті. Втім, і тут ніхто не обурюється: «Ах, чому під ногами!» Ніхто не захоплюється: «Ах, який пудельок!»