Читати книгу - "Вибрані листи"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Врешті, ця темна мла стала розріджуватися, переходити у дим чи хмару. За якусь мить заяснів справжній день, з’явилося навіть сонце, щоправда, таке тьмяне, яким буває при затемненні. Перед очима усе ще тремтячих людей світ постав зовсім іншим, зміненим: усе опинилося під попелом, наче під глибоким снігом. Повернувшись у Мізен і привівши себе сяк-так до порядку, ми провели неспокійну, то з надією, то зі страхом у душі, важку ніч. Гору брав страх, бо й земля не переставала здригатися, та й чимало людей, охоплені жахом аж до нестями, вже наче й сміялися зі своїх та з чужих бід. Але й тоді, після стількох пережитих небезпек і в очікуванні нових, ми й не помишляли про від’їзд, поки не матимемо відомостей про дядька.
Ця розповідь, яку читаєш, певно ж, не вартує того, щоб ти вписав її в історію, та якщо й листа вона не вартує, то тут уже собі дорікай: ти ж бо її домагався. Бувай здоровий!
Лист 21
Пліній Каннінієві[160] — вітання
Я з тих, хто подивляє давніх, але не з тих (є в нас такі), хто зневажає талановитих наших сучасників: природа, мовляв, натомлена й виснажена[161], нічого путнього зродити вже не може.
От я нещодавно слухав Вергілія Романа[162]. Читав він для вузького кола комедію, написану на зразок давньої комедії, і то так добре, що й сама колись могла б слугувати зразком. Не певний, чи ти знаєш того чоловіка, а варто було б знати: примітний він своєю доброзвичайністю, витонченістю хисту, розмаїттям творів. Писав вишукані міміямби — дотепно, зі смаком і, якщо говорити про цей вид, — з особливим красномовством (а втім, у якому б виді не був писаний твір, якщо він добре писаний, то й красномовним буде); писав комедії, наслідуючи Менандра й інших його сучасників, — ти б міг ставити їх поряд плавтових чи теренцієвих. А тепер ото вперше виступив зі зразком давньої комедії[163], показавши себе й у цьому виді геть не початківцем: не бракує тут сили й величі, а водночас — витонченості, гірчинки й солодкої принади; звеличив чесноти, поглузував з пороків, гарно при тому скориставшись вигаданими йменами, доречно — справжніми. А щодо мене, то тут він перейшов усі межі доброзичливості.
Отож: я таки виманю в нього цю книгу й пришлю тобі, й не тільки для того, щоб ти її прочитав, а й щоб вивчив, бо навіть не сумніваюсь, що раз її взявши до рук — уже не відкладеш. Бувай здоровий!
Лист 24
Пліній Макрові[164] — вітання
Як то багато важить, хто саме те чи інше вчинив! Ці ж самі вчинки, залежно хто їх вчинив, або кануть у темряву, або світяться, так їх, аж до неба, підносимо.
Якось я плив по нашому Ларію, аж тут мій приятель, уже старший чоловік, показав мені віллу й кімнату, що виступала над самим озером. «Он звідти, — сказав він, — наша краянка разом з чоловіком кинулась у воду». Я запитав чому. Виявляється, її чоловіка вже віддавна мучили якісь гнояки на приховуваних від ока місцях. Дружина наполягла, щоб він показав їй: ніхто ж, мовляв, щиріше не скаже, чи можна їх вилікувати. Побачивши, впала у відчай, а далі переконала його піти з життя, й у цьому сама стала для нього супутницею, провідницею та навіть прикладом, самою, сказати б, необхідністю. Прив’язавши себе до чоловіка, разом з ним кинулася в озеро.
Отож про цей вчинок я, краянин тієї жінки, почув нещодавно, а міг і не почути, й не тому, що він не такий славний, як той, що його вчинила Аррія, а тому, що вчинила його — жінка невідома[165]. Бувай здоровий!
Книга VII
Лист 3
Пліній Презентові[166] — вітання!
І доки ти так уже вперто перебуватимеш то в Луканії[167], то в Кампанії? «Я ж сам, — кажеш, — луканець, а дружина з Кампанії». Що ж, це поважна причина твоєї відсутності, але ж — не постійної. Чому б тобі бодай час од часу не навідатись до Рима? Тут — і повага, й почесті, і знайомства з тими, хто вище, як і з тими, хто нижче від тебе. Доки будеш сам собі за володаря? Доки не спатимеш, поки не спиться, а спатимеш, поки спиться? Доки по черевики не сягатимеш? Доки тога лежатиме[168], а день — пустуватиме? Пора б тобі лизнути наших клопотів, бодай для того, щоб не обридли свої насолоди. Сам трохи порозкланюйся іншим, щоб самому було приємніше відкланюватися. Поштовхайсь у натовпі, щоб милішим було безлюддя. Та що це я такий нерозважний: кого намагаюся викликати, радше затримую. Боюся, що, наслухавшись тих моїх закликів, ще глибше зануришся у свій спокій. Втім, не обірвати його хочу, а перервати[169]. Як, скажімо, готуючи тобі обід, солодкі страви я присмачив би чимось гострішим, щоб підстьобнути млявий, мовби приглушений тими солодощами, шлунок[170], так і тепер щиро раджу найприємніший спосіб життя бодай зрідка мовби якоюсь кислинкою приправити. Бувай здоровий!
Лист 4
Пліній Понтієві[171] — вітання
Кажеш, що прочитав мої гендекасилаби[172]. Цікавишся навіть, як це я почав їх писати, людина, з твого погляду, поважна, а з мого — начебто й недурна.
Так ось (почну здалеку): поезії я ніколи не цурався; мало того, вже чотирнадцятирічним підростком написав грецьку трагедію. «Яку ж то?» — запитаєш. — Не знаю й сам. Трагедію, та й годі. А потім, коли повертався з військової служби й через несприятливі вітри затримався на острові Ікарії[173], почав складати латинські елегії — про це ж саме море і про цей же острів. Якось, пам’ятаю, брався й за героїчний вірш[174], пробував свої сили й у ньому, а тепер ось, уперше, — в гендекасилабах. А почалися, сказати б, народилися, вони ось як: читали мені в лаврентській моїй садибі[175] Азінія Галла[176], про те, як він порівнював свого батька з Ціцероном; одразу й Ціцеронова епіграма трапилася — на його Тірона[177]. За якусь годинку, опівдні (було це влітку), я пішов у спальню перепочити[178]. Але сон не приходив, і тоді я став
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані листи», після закриття браузера.