Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

Він був змушений виїхати з України ще до подій на Грушевського. Прокуратура порушила проти нього кримінальну справу і готувала подання на зняття депутатської недоторканності. Пшонка з екранів телевізорів переконував, що це переслідування не пов’язано з політичною діяльністю депутата, а тільки — з кримінальною. Начебто у 2001 році він побив у під’їзді сусідку і відібрав у неї квартиру. Хоча сама жінка не так давно померла в Ізраїлі, а квартиру продала ще перед від’їздом на історичну батьківщину, свідки «побиття» знайшлися. Документи купівлі-продажу визнали не дійсними. Словом, справа була шита білими нитками.

Жалію зовсім не хотілося опинитись у СІЗО, де він міг сам впасти з «висоти власного росту» і «померти від отриманих травм». Насправді під весь цей революційно-майданівський шумок Саша Стоматолог зі своєю компанією планували відібрати у нього прибутковий будівельний бізнес[72]. Їм не вдалося здійснити це у попередні роки, тому намагалися зробити це зараз. Ні, частину його бізнесу вони все ж встигли «віджати»[73] ще у 2012 році, але цього їм виявилось замало. Оскільки Жалій позиціонував себе як людина, далека від політики, тому він став зручною мішенню.

Про те, що насправді Роман був одним зі спонсорів Майдану і підтримував радикальні групи молоді, мало хто знав. Тому «сім’ї» здавалося, що саме зараз його буде легко розчавити і «паімєть». Насправді ще влітку 2013 року Жалій перевів свій бізнес і більшість активів закордон. Якщо Стоматолог з Пшонкою і зможуть його «порвати»[74], то все що їм дістанеться, це порожні приміщення, які він брав в оренду.

Але… Останніми днями Роман відчув за собою стеження. Навряд чи це були якісь спецслужби. Скоріше — люди Стоматолога або ще веселіше… хтось знає про його зв’язки з Майданом і те, кого він насправді підтримує. А підтримував він тих, кого називав «молодими патріотами» і вірив у них… Та зараз у нього навіть закралася прикра думка: «Може, це лапа ФСБ-СБУ? Час такий, що й не вгадаєш, що тебе очікує за поворотом».

* * *

Коли вони заїхали в Париж, Сергій раптом почав так хропіти, аж розбудив сам себе. Прокинувшись, він не одразу второпав, що не в наметі на Майдані і це дає хропака не Бача. Здивовано роззирнувшись, у вікні авто побачив не вбогі майданівські намети, припорошені снігом, не чорну від кіптяви шин землю під ногами і заклопотаних повстанців, а мирне дощове місто, що прокидалося. Сонні ранкові кафе вздовж дороги привітно манили теплим світлом, приязними усміхненими офіціантами, парижанами, які пили першу ранкову каву.

— Добрий ранок, — розсміявся Роман, помітивши, як прокинувся Дід і вражено вибалушується у вікно. — Я подзвонив Галі. Нас очікує розкішний сніданок у центрі Парижа з видом на Muséum national d'Histoire naturelle[75].

Сергій струснув головою і запитав схвильованою квочкою:

— Чому саме до Галі? Я її майже не знаю. Я бачив її десять хвилин у тебе вдома рік тому… Чому до Галі?

— Ага, а потім півроку прочищав мені мізки, що дуже вона тобі сподобалась і хотів би з нею ближче познайомитись. Ось і познайомишся. Далі все буде залежати від тебе… Ну, і від неї.

— Блін, Ром, ну не в такому ж вигляді! — почав метушливо пригладжувати рукою зачіску, куртку, гладити себе по небритих щоках. Мені хоча б зуби почистити…

— Нормальний у тебе вигляд, бойовий. Вона тут теж не сидить без діла. Збирає допомогу, проводить акції на підтримку Майдану… Бойова дамочка, — тицьнув Сергієві жуйку: — Замість чистити зуби. Термоядерна.

Дід узяв кілька пластинок жуйки і почав агресивно розжовувати.

— До речі, — поцікавився. — А що тебе з нею зв’язує?

— Все просто: гроші. Вона допомогла мені вивести мій бізнес з-під удару. А я вклався в її бізнес.

— Обоє щасливі і задоволені, — резюмував Сергій.

* * *

Галя не зустріла їх на порозі хлібом-сіллю, її самої не було на місці. Зате у вітрині кафе був жовто-блакитний прапор і великі фотографії з Майдану. Їх прийняли два офіціанти із зовнішністю голлівудських зірок і провели до накритого спеціально для них столу. Ця «поляна» була в закамарку зали, далеко від звичайної публіки. Мабуть для того, щоб сонні французи не могли побачити цього ранкового кулінарного божевілля. Це стало б для них справжнім шоком. Бо на сніданок нині були: голубці у сметанково-томатній підливці, вареники з вишнями, картоплею, сиром, лівером, грибами, до них — миска сметани, деруни з грибною підливкою, тонко нарізане сало, оселедець під цибулею, холодець, домашня ковбаса, м’ясний хлібець, хрін з буряком, а в елегантній карафці — спітніла холодна горілка. І звісно — густий узвар. З французької кухні тут були тільки свіжі хрусткі багети.

Побачивши все це ранкове багатство, чоловіки навіть піддалися спокусі відступити і ганебно покинути поле битви. Але у них за спинами з’явилась сама господиня і не те щоб припросила, наказала:

— А-а-а-а! дорогі гості! Я цього свята чекала не менше року! — вона тицьнула їм у боки пальці пістолетом і таким чином спрямувала їх до столу.

Кілька безвільних кроків — і вони за столом. Галя задоволено нависла над ними.

— Ти з нами, — попередив її Роман. — По-іншому ми відмовляємось їсти.

— Так, — погодився з товаришем Сергій і важко зітхнув, поглянувши на карафку горілки. — Бо самі ми це не подужаємо.

Галя всілася поруч із Жалієм і весело глянула на Діда. Вона була ефектною природною блондинкою тридцяти років з різкими карими очима. В цих лисячих лукавих оченятах бігали хитрі бісики. Галя більше десяти років жила і працювала у Парижі, всотавши у себе це місто, його блиск, розкіш, велич, красу. Тому у ній напрочуд гармонійно поєдналась українська врода і незрівнянний паризький шарм. Її точена фігурка гімнастки і «повна пазуха цицьок», чого там гріха таїти, вражали. Мінімум косметики, мінімум прикрас, простенький одяг — потерті джинси, каблук-шпилька, біла блузка з дешевеньким намистом на шиї, легенький французький манікюр і ось вона — королева Парижа за одним столом з ними; вона зійшла зі