Читати книгу - "Ти - моя помилка , Настуся"

— Яка чудова сукня, Емілі. — сказала одна з жінок, яка наблизилася до них разом зі своїм чоловіком. — Ви просто сяєте сьогодні.

— Дякую. — тихо відповіла Емілі, змушуючи себе усміхатися. — З вибором сукні мені допоміг коханий.

Чоловік легко усміхнувся, неначе підтримуючи її слова, хоча в його очах була холодність, яку вона вже так добре навчилася впізнавати.

— Мені завжди хочеться, щоб Емілі виглядала якнайкраще. — промовив Річард, при цьому глянувши на неї таким поглядом, що вона ледь стримала внутрішній трепет. — Врешті-решт, якщо ти зі мною, то маєш відповідати певному рівню.

Ці слова прозвучали не як комплімент, а радше як чергове попередження. Він навіть не приховував того, що вважав її своєю власністю, яку він може змінювати й формувати за своїми бажаннями. Емілі ледве стримувала себе, щоб не відвести очі від його важкого погляду, але кожен її порив до спротиву згасав під холодним тиском його контролю.

Після напружених хвилин, а то й годин світських розмов, Річард відвів її трохи вбік, ближче до столика з напоями, ніби для того, щоб дати їй можливість відпочити від уваги гостей.

— Здається, ти справляєшся непогано, — промовив він, неначе вона була дитиною, що вперше виконала його вимоги.

Емілі намагалася зібрати в собі хоч якусь силу, щоб відповісти йому. Її голос затремтів, коли вона, нарешті, наважилася промовити:

— Тобі не здається, що це занадто? Я… я намагаюся, але мені дуже важко.

Річард лише коротко і невдоволено зітхнув, його обличчя залишалося холодним й байдужим.

— Тобі важко? — повторив він з іронією, насмішкувато дивлячись на неї. — Мені здається, ти ще навіть не розумієш, що таке "важко".

Він нахилився ближче, і в його голосі прозвучав тихий, але холодний тон, який остаточно розтоптав її спробу відстояти свою думку:

— І не забувай: я дав тобі більше, ніж будь-хто інший.