Читати книгу - "#Галябезголови"

— Тату, Галя — брудна хвора сучка! У неї СНІД! Вона мене точно заразила!

— Чекай! Ти не зарано шаблюкою махаєш? Разом обстежитеся, дізнаєтеся точний діагноз…

— Тату, ти мене не почув? Галя вже обстежилася. Їх на роботі змушують те періодично робити.

— Тобто Галя — справді хвора?

— А я тобі про що!

— Ти дізнався, як те сталося? Бо всі знають: можна у дантиста заразитися, під час ін’єкцій…

— Я послав її до чортів собачих!

— Тобто?

— Вигнав геть! Галі більше немає у моєму житті! Хай хоч подохне! Як тільки мені краще стане, одразу розлучуся!

— Артеме… Так вчиняють чоловіки, які точно знають: дружини їх зраджували! А ти хіба у тому впевнений?

— Тату! Якби вона не відчувала за собою вини, якби той СНІД для неї був такою ж приголомшливою новиною, як для мене, вона б мені сама все розповіла!

— А вона?

— А вона мовчала! І я не знаю, скільки часу мовчала! Призналася, тільки коли я її запитав! І то… Тільки тому, що мені якийсь козел повідомлення надіслав! Про те, що Галя — заразна! — мовив, засмутився. Відчував: щось зайве ляпнув!

— Тату…

— Так ти не знаєш, де Галя зараз? — спитав Чорнобай.

— І знати не хочу. А чому питаєш?

— Не віриться, що Галя — гуляща. На весіллі так на тебе дивилася… Я тоді подумав: пощастило синові.

Тьома насупився: розмова виходила з-під контролю! Ще кілька запитань, і батько дійде висновку, що гроші синові поки можна і не надсилати.

— Виходить, ми помилялися! Чуєш, тату? Певно, то у мене від тебе: геть не розбираюся в людях! Добре, що все з’ясувалося зараз, коли ще є шанс на одужання. Так лікарю і скажу: вірю, що одужаю! Він має зараз прийти.

— До тебе додому?

— Я останні гроші віддав, аби лікар контролював усі етапи обстеження, мій стан щодня оцінював. Ти ж мене не підставиш? Сьогодні вишлеш кошти на обстеження і лікування?

— Перевіриш банківський рахунок за годину. Думаю, кошти вже будуть у тебе.

— Перевірю! Вибач! Лікар у двері дзвонить!

Тьома вже хотів відключити дзвінок, так несподівана думка змусила загальмувати.

— Тату! — гукнув у слухавку. — Я сьогодні поміняю номер телефону. Не хочу, щоби Галя мене діставала. Тобі пізніше новий номер скину. Домовилися?

Оперативно відключив дзвінок: більше з батьком говорити нема про що! Тут же взявся перевіряти рахунок, та банківський онлайн-сервіс якогось біса гальмував і глючив.

— І ти — сука! — обізвав його Тьома.

Психонув. Дістав з телефону карточку, розламав, викинув. До біса! За годину зганяє в банк і дізнається, скільки на рахунку! Однаково треба готівку зняти. Заодно і новий номер для мобільного придбає!

Вже почав збиратися, та раптом дзвінок — дзень! Майбутній психолог насупився: Галя або…

— Лікар? — усміхнувся скептично, наче б його брехня мала миттю матеріалізуватися.

Артем глянув у дверне вічко, усміхнувся: і не Галя, і не лікар! Відчинив двері: з порога на нього з обережною цікавістю дивилася масажистка зі вправними руками Женя Лисиця. З усіх співробітниць «Белли», які свого часу гуляли на весіллі Артема і Галі, майбутній психолог найбільше запам’ятав саме Женю, і не тому, що у високої, стрункої, ніби загартованої для боїв без правил дівчини очі світилися відвертими бажаннями, а тому що і язик правди не приховав, а то вже геть інакше висвітлює характер людини.

— Галю, хіба ти заслужила такого мужчину?! — на весіллі, коли гості вже попідхоплювалися зі своїх місць за столом, аби танцювати, п’яненька Женя відвела білосніжно-невагому Галю до вікна, виливала на неї свої печалі. — Ти йому — не пара. Хіба ти сама не розумієш? Він швидко втомиться від твоєї «правильності», а я б знайшла, чим такого мужчину розрадити.

Артем тоді почув. А сьогодні — згадав. Прискіпливо глянув масажистці у вічі, та подій квапити не став.

— Женю? Привіт, — сказав. — Якщо ти до Галі, то вона тут більше не живе!

Масажистка здивувалася і навіть не намагалася те приховати: брови злетіли, усміхнулася.

— Не живе? Добре. Бо я не до Галі, — відповіла. — Я до тебе, Артеме. Можна?

Тепер уже здивувався майбутній психолог, та, на відміну від дівчини, не став того демонструвати.

— Проходь, прошу. Не станемо ж ми розмовляти у під’їзді, — іноді Тьома Чорнобай міг бути неймовірно чарівним, але сьогодні був геть не той випадок: ніч не спав, нерви на межі, а ще їсти хотілося. Тож запрошення прозвучало трохи кострубато.

Женя Лисиця уміла не помічати того, чого не хотіла! Манірно пройшла до вітальні, поклала на стіл коробку свіжоспечених круасанів.

— Не встигла поснідати, — пояснила. — Якщо пригостиш чаєм — поснідаємо разом.

Тьома запивав чаєм круасани: смачно! Женя ледь торкнулася французької здоби: сиділа за столом навпроти Тьоми, рилася у сумці.

— А ти… до мене… чому? — жував і говорив. — Сподіваюся, не станемо про Галин СНІД говорити, бо для мене — все ясно! Не хочу більше повертатися до цієї сторінки мого життя. Я перегорнув її. Одне бісить! А раптом Галя і мене заразила!

— Так я тому і прийшла, — відповіла Женя. — Даси мені краплю своєї крові?

— А ти мені що… навзаєм?

Тьомі здалося: то така сексуально-збудлива гра. Ця дівчина на нього колись запала і, може, досі нерівно дихає! Він же не помиляється? Навіть скоріше прожував і проковтнув останній шматок круасана, та Женя перебільшила очікування майбутнього психолога.

— А я тобі — експрес-тест на ВІЛ, — дістала з сумки упакований тест, витягала вміст із коробочки, розкладала прямо на столі. — Лише крапля крові з пальця — і за п’ятнадцять хвилин знатимеш, чи варто тобі хвилюватися.

Тьома чомусь роздратувався: наче Женя Лисиця мала тут бути тільки для того, аби терміново висловити майбутньому психологу свої палкі почуття, бо випала перша-ліпша для того нагода. Та визначити свій ВІЛ-статус теж здавалося справою нагальною.

— А ти зможеш провести цей тест? — спитав.

— Будь-хто зможе, але якщо тобі від того стане легше: у мене — медична освіта, — відповіла Женя, звабливим жестом наказала Тьомі сісти ближче.

Підставив палець під ланцет. Женя швидко зробила прокол, набрала в піпетку кілька крапель крові, тут же перелила її до чарунки, потім накрапала до іншої чарунки якогось розчинника.

— От і все,