Читати книгу - "Замирення"

у шафі. Це було способом не сховати і зберегти, а викинути з пам’яті. Ти уважно роздивлятимешся світлини своєї мами — на ганку з друзями, з напоєм у руці, або на пляжі з татом — і уявлятимеш, ніби вона казала: «Не забудь мене», — соромлячись, коли це виявлялося обличчям доглядача маяка.

Гіпотетично, а потім дедалі обґрунтованіш, ти розпочала власне дослідження. Ти дізналася: є щось за назвою «Південний Округ», присвячене очищенню «зруйнованого довкілля» того, що колись називалося забутим узбережжям, а тепер є Нуль-зоною. Твій нотатник так потовщав, що його важко й відкрити: переповнений виписками і вирізками з книг, газет, журналів, а пізніше — з веб-сайтів. Переважали теорії про змову або спекулятивні переосмислення офіційної урядової версії подій. Істина завжди була розмитою і туманною, не маючи нічого спільного з тим, що ти бачила, з твоїм відчуттям, що доглядач маяка починає змінюватися.

Уже першого року навчання в коледжі ти збагнула, що хочеш працювати у Південному Окрузі, хоч би яку роль той відігравав, а твоє шахрайське чуття правди підказало, що за минуле доведеться відповідати. Отож ти змінила ім’я, найняла приватного детектива, щоб він допоміг тобі сховати кінці у воду, та й стала працювати над здобуттям наукового ступеня. Когнітивна психологія, орієнтована на психологію перцептуальну, а ще — доповнена органічною. Ти вийшла заміж за чоловіка, якого ніколи не кохала, з низки причин, за п’ятнадцять місяців розлучилася з ним, і близько п’яти років пропрацювала консультантом, подаючи знов і знов запити до Центру, у відповідній формі, аби тільки прорватися до Південного Округу.

Тодішній директор, з військово-морського флоту, улюблений усіма, але не надто твердий, не провадив з тобою співбесіди. Це робив Лоурі — як і раніше, був у Південному Окрузі, граючи й тоді за власними правилами. Він полюбляв гарбати владу. Відбулась офіційна зустріч у нього в офісі, а потім ви вийшли надвір, де співбесіда тривала в іншій формі.

— Нас тут не можуть підслухати, — сказав він, і прокалатали тривожні дзвіночки. Ірраціональна думка, що він може тобі освідчитися, як один із татових друзів. Щось, окрім його чемних манер, добре пошитого, щойно від кравця, одягу… Владна харизма! Ось що, мабуть, насторожило тебе.

Та у Лоурі було на думці щось постійніше.

— Мені довелося наказати своїм людям перевірити тебе від і до. Це були гарні зусилля, щоб ти замаскувалася. Тверда оцінка «добре»[11] за сумлінність, аякже. Узагалі непогано, якщо поміркувати. Але я все ж таки дізнався, дізналися б і в Центрі, якби я не замів твоїх слідів. Те, що від них лишилося. — Широкий усміх, аж сяє. Начебто тобі розповідають про спорт чи болото, яке перед тобою парує, а сам промовець наче кип’ятиться у власному густому бульйоні.

Ти вирішуєш відповісти контрударом:

— Ви мене здасте? — Горло пересохло, здається, тебе б’є пропасниця, дужче, ніж мить тому. Спогади про те, як твого батька забрали до в’язниці за дрібне шахрайство, а він був завжди з усмішкою на всі тридцять два зуби та посилав повітряні поцілунки, неначе грав на публіку, аби помітили.

Лоурі мгукає, і ти злякалася, бо це вразило тебе, як і його прониклива вишуканість, попри деякі невдачі. Його жвавість і сліпучість. Те, як на ньому сидить костюм і те, що на обличчі відбився непересічний досвід, бо Лоурі бачив те, побував там, де ти хотіла побувати.

— Здати тебе, Ґлоріє… Тобто Синтіє. Здати? Кому? Хлопцям, відповідальним за відстеження фальшивих імен

і фальшивих ідентичностей? Правдолюбам-всезнайкам забутого узбережжя? Ні, не думаю. Не думаю, що здам тебе комусь. — Невимовлена думка: Я притримаю тебе для себе.

— Що ж ви від мене хочете? — спитала ти. Хоч раз подякувала, що ти батькова донька: тато навчив тебе відкидати дурисвітство.

— Хочете? — Ніби геть не розуміє. — Нічого. Ще нічого, поки що. Насправді все у ваших руках… Синтіє. Я збираюся піти туди з вами і рекомендувати вас на роботу. І якщо ви пройдете підготовку в Центрі, тоді побачимо. А щодо всього іншого… це просто буде нашим секретом. Не зовсім маленьким секретом, але секретом.

— Чому ви так зробите? — Не впевнена, що розчула як слід.

Він підморгує:

— О, я справді довіряю тим, хто побував у Нуль-зоні. Навіть у прообразі Нуль-зони.

Спочатку ціна була не такою неприйнятною. Усе, чого він хотів, неофіційно, щоб ти розповіла йому, і тільки йому, до останнього, про свої дні, прожиті на забутому узбережжі. Про доглядача маяка, про «Науково-спіритичну бригаду».

— Опишіть тих чоловіка й жінку, — сказав він, маючи на увазі Генрі та Сьюзен, і всі його запитання про НСБ звучали так, ніби ти заповнюєш фрагменти однієї бувальщини, яку він уже частково чув раніше.

Наступні кілька місяців чулися прохання про допомогу, і ти неохоче їх виконувала, а вони множилися, — підтримати ту чи іншу ініціативу або рекомендацію, а коли ти стала впливовішою, у тебе просили відкидати деякі речі, виявляти менше ентузіазму та більше холодку. Переважно, як ти зрозуміла, це стосувалося роботи деяких комітетів, пов’язаних з науковим відділом, аби підірвати чи бодай обмежити вплив Центру в Південному Окрузі. Усе це розумно й поступово, щоб ти не помічала збільшення обсягу та загострення пристрастей, аж доки й звикнеш настільки, що це стане частиною твоєї роботи.

Зрештою, Лоурі підтримав твоє прагнення стати директором. Прибуття до Південного Округу нагадувало дозвіл послухати серцебиття в якогось таємничого звіра. Але як начальник ти підкралася близько, разюче близько, замкнена у камерних стінах, і тобі треба було часу, щоб пристосуватися. Звісно, Лоурі експлуатував цей час.

Зиркнувши на стіл: найновіший супутниковий матеріал над Нуль-зоною, глянсове зображення має різкість від восьми з половиною на одинадцять дюймів. Гламурні кадри з невичерпного джерела. Беззмістовна мімікрія нормального явища, пошкоджена тільки плямами, які ти можеш підкреслити, щоб знайти фотографи, зроблені примарними мисливцями. Ці плями — точний доказ змін. Схоже на те, що Південний Округ втрачає здатність бачити навіть брехню.

— Зло рухається поруч із добром. Але ці терміни безглузді в Нуль-зоні. Або для Нуль-зони. То чого ж вони примушують нас ганятися за ворогом, якого не визнають? Байдужий контекст вимагає від нас такого самого ставлення — якщо ми хочемо вижити.

Від тебе не сподіваються на відповідь: Лоурі зробив перерву, щоб пофілософувати, поки знову наповнить свого келиха. Ти не знала б, що відповісти, ти ніколи не змогла б охарактеризувати Лоурі як байдужого, або як такого, хто виражає свою байдужість діями. Як завжди, це частина обману: здатність до законспірованого авторитету, накидаючи іншим свою