read-books.club » Сучасна проза » Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"

24
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 130
Перейти на сторінку:
казав Чичиков, проте по полтиннику ще накинув.

— Та чого ви скупуєте? — сказав Собакевич. — Справді, недорого! Інший мошенник обманить вас, продасть вам погань, а не душі; а в мене, мов ядерний горіх, всі одна в одну: не ремісник, так інший який-небудь здоровий мужик. Ви розгляньте: ось, наприклад, каретник Михеєв! адже більше ніяких екіпажів і не робив, як тільки ресорні. І не те, як буває московська робота, що на одну годину: міцність така… сам і обіб’є, сам і лаком укриє!

Чичиков відкрив рот за тим, що зауважити, що Михеєва, одначе, давно немає на світі; але Собакевич увійшов, як то кажуть, у саму силу мови: де та ристь узялася і дар слова.

— А Пробка Степан, тесляр? Та я головою закладаюсь, коли ви де знайдете такого мужика. А що вже силенний був! Служив би він у гвардії, йому б бог знає що дали: три аршини з вершком на зріст!

Чичиков знову хотів зауважити, що й Пробки немає на світі, але Собакевича, видно, прорвало: полились такі потоки слів, що тільки треба було слухати.

— Мілушкін, цегельник! Міг поставити піч у якому завгодно будинку. Максим Телятников, швець: що шилом кольне, то й чоботи; що чоботи, то й спасибі, і хоч би в рот хмільного. А Єремій Сорокопльохін! Та цей мужик сам стане за всіх: у Москві торгував, самого чиншу приносив по п’ятсот карбованців. Ось воно який народ! Це не те, що вам продасть який-небудь Плюшкін!

— Але дозвольте, — сказав нарешті Чичиков, приголомшений такою великою повіддю висловів, яким, здавалось, краю не було, — навіщо ви перераховуєте всі їхні якості? З них же користі тепер ніякої, це ж усе народ мертвий. Мертвим тілом хоч паркан підіпри, каже прислів’я.

— Так, звичайно, мертві, — сказав Собакевич, немов схаменувшись і пригадавши, що вони справді були вже мертві; а потім додав: — А втім, і те сказати: що з цих людей, які числяться тепер живими? Що це за люди? мухи, а не люди.

— А все-таки вони існують, а це ж мрія.

— Ну, ні, не мрія! Я вам скажу, який був Михеєв, так ви таких людей не знайдете: машинище таке, що в цю кімнату не ввійде; ні, це не мрія. А в плечищах у нього була така сила, якої в коня немає. Хотів би я знати, де б ви в іншому місці знайшли таку мрію!

Останні слова він уже сказав, звернувшись до розвішаних на стіні портретів Багратіона й Колокотроні[103], як звичайно буває з розмовниками, коли один з них раптом, невідомо чому, звернеться не до тієї особи, до якої стосуються слова, а до якої-небудь третьої, що несподівано прийшла, навіть зовсім незнайомої, від якої, знає, що не почує ні відповіді, ні думки, ні потвердження, але на яку, одначе, так утупить погляд, ніби закликає її в посередники: дещо зніяковівши першої хвилини, незнайомий не знає, чи відповідати йому на ту справу, про яку нічого не чув, чи так стояти, додержавши належної пристойності, і потім уже піти геть.

— Ні, більше двох карбованців я не можу дати, — сказав Чичиков.

— Гаразд, щоб не претендували на мене, що багато правлю і не хочу зробити вам ніякої ласки — по сімдесят п’ять карбованців за душу, тільки асигнаціями, справді, тільки для знайомства!

«Що він дійсно, — подумав сам собі Чичиков, — за дурня, чи що, мене має?» — і додав потім уголос:

— Мені чудно, справді: здається, між нами відбувається якась театральна вистава або комедія; інакше я не можу собі пояснити… Ви, здається, людина досить розумна, здобули відомості освіченості. Адже річ просто — фу-фу! Чого ж вона варта? Кому потрібна?

— Та от ви ж купуєте, виходить потрібна.

Тут Чичиков прикусив губу і не добрав, що відповісти. Він почав був говорити про якісь обставини [фамільні й сімейні], але Собакевич відповів просто:

— Мені не треба знати, які у вас відносини; я до справ фамільних не втручаюсь, це ваш клопіт. Вам потрібні душі, я й продаю вам, і будете каятись, що не купили.

— Два карбованчики, — сказав Чичиков.

— Ото справді! Заторочила сорока про Якова, одно про всякого, як каже прислів’я; як з’їхали на два, так не хочете з них і рушити. Ви давайте справжню ціну!

«Ну, вже чорт його бери! — подумав сам собі Чичиков, — полтинника йому набавлю, собаці, на горіхи!»

— Гаразд, полтинника набавлю.

— Ну, гаразд, і я вам скажу теж моє останнє слово: п’ятдесят карбованців! Справді, збиток собі, дешевше ніде не купите такого гарного народу!

«От кулак!» — сказав сам собі Чичиков і потім додав уголос з деякою досадою:

— Та що справді?.. немов би дійсно сурйозна справа! Та я в іншому місці задарма візьму. Ще мені всякий охоче збуде їх, щоб тільки швидше звільнитися від них. Дурень хіба держатиме їх при собі й платитиме за них податі!

— Але чи знаєте, що такого роду покупки — я це кажу між нами, по дружбі — не завжди дозволені, і коли б розказав я або хто інший, такій людині не буде ніякої довіреності щодо контрактів чи вступу в які-небудь вигідні зобов’язання.

«Бач, куди ціляє, негідник!» — подумав Чичиков і тут же промовив з найбільш холоднокровним виглядом:

— Як собі знаєте, я купую не для якоїсь потреби, як ви гадаєте, а так… з нахилу власних думок. Два з половиною не хочете — прощайте!

«Його не зіб’єш, не податливий», — подумав Собакевич.

— Ну, Бог з вами, давайте по тридцять і беріть їх собі!

— Ні, я бачу, ви не хочете продати; прощайте!

— Дозвольте, дозвольте! — сказав Собакевич, не випускаючи його руки і наступивши йому на ногу, бо герой наш забув постерегтися і за кару мусив засичати й підскочити на одній нозі.

— Прошу прощення! Я, здається, вас потурбував. Будь ласка, сідайте сюди! Прошу! — тут він посадив його в крісло з деякою навіть спритністю, як такий ведмідь, що вже побував у руках, уміє і перекидатись, і робить усякі штуки на запитання: «А покажи, Міша, як баби паряться?» або: «А як, Міша, малі хлопці горох кладуть?»

— Справді, марно час гаю; мені треба поспішати.

— Посидьте одну хвилиночку, я вам зараз скажу одне приємне для вас слово. — Тут Собакевич підсів ближче і сказав йому стиха на

1 ... 30 31 32 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"