Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

,

Хоча він дуже хотів знати, що поховано під землею, його життя було важливішим. Він вирішив зробити перерву, коли побачив Магічну Формацію. Коли у нього з'являвся час у майбутньому, він повертався на це місце.

Тоді ви готові повернутися? — раптом запитала Іна. Але я не можу безпосередньо відправити вас назад на поверхню. Можливо, вам доведеться почекати, поки ваші супутники прокопають стежку.

Нічого страшного. Брандо не заперечував. Він усміхнувся. У мене є кілька запитань щодо , які я хочу вам задати.

Тоді повертаємося до зали. Іна кивнула і зазирнула в глибину печери. Власне, мені тут не дуже подобається.

.

Я також.

300 .

Брендел уважно подивився на магічну формацію 300-го рівня і кивнув.

Під землею час проходив набагато довше, ніж на поверхні. Наче маленький римлянин несвідомо роздобув величезну таємницю. Сіель був дуже зайнятий, і чекати на велику Принцесу Срібних ельфів і Пастку для вампірів було непросто. Їм знадобилося три-чотири години, щоб нарешті відкрити стежку, а потім майже стільки ж часу, щоб розкопатися в гробниці.

У цей час Брандо вже отримав від Іни більшість відповідей, які хотів дізнатися.

.

Останнє питання. Інформація, яку він отримав від Іни, була зовсім іншою, ніж у Тумана. Треба сказати, що він був більш детальним, простим і багатим на деталі. Брандо тільки тепер зрозумів, що не були відокремлені від історії . Вони існували завжди, і колись билися з предками проти Сутінкового Дракона, і навіть грали роль ватажка.

!

Брандо навіть дізнався, що Дракон Темряви Одін колись був Літакоходцем. Ця інформація перевершила його очікування, але, схоже, виявилася в межах його очікувань. Завдяки силі Дракона Темряви він зміг стати Літакоходцем. Більш того, Дракон Темряви часто вів свою темну армію в бій. Важко було сказати, чи не було серед них повісток. Просто історія була занадто давно, і перевірити її було неможливо.

,

Єдине, що спантеличило Брандо, це те, що коли Одін говорив з ним у фрагменті Запечатувального каменю, він не згадав жодного слова про . Він не знав, чи це тому, що спадщина не була повною.

Однак, з такою кількістю , це змусило його задуматися, скільки було в цьому світі. Він не міг не задати це питання, пані Іна, ви якось сказали, що я останній. Тоді скажіть, будь ласка, скільки існує сьогодні у світі?

. 43 .

Оленяча демона, схоже, очікувала, що він поставить таке запитання. Вона зітхнула і сказала: У найдавнішу епоху історії Літакоходців, тобто Земляний Шифер все ще знаходився у фортеці Ебабель. Вона не була вкрадена зрадником богів Ходелом і була втрачена. Літакоходці сформували раду, яка налічувала загалом 43 члени.

.

Пізніше, коли з'явився Сутінковий Дракон, більшість Літакоходців загинули у війні, де загинули Боги. Поки темрява стародавнього епічного пророцтва не зійшла на землю, залишилося лише тринадцять спадщин Платоходців. Мій хазяїн, Келсі, був одним з них. Наскільки мені відомо, більшість з цих тринадцяти спадщин не закінчилися добре. Три тисячі років тому їх залишилося всього шість. І серед цих шести майже не було справжніх спадкоємців. Тому, якщо я не помиляюся, серед цього покоління ви можете бути єдиним спадкоємцем.

?

Ти хочеш сказати, що я єдиний , що залишився? Брандо втратив дар мови. Він не міг повірити, що такий потужний зачахне до такої міри.

.

Не обов'язково. Не виключено, що є кілька старих пукань, які все ще існують. Однак кількість спадкоємців зменшується. Це незаперечний факт. Іна похитала головою, не знаю чому, але вимоги, щоб стати , надзвичайно суворі. Більшість людей навіть не можуть зіткнутися з картковими законами. Серед них є одиниці, які можуть переступити цю межу, але більшість з них залишаються на рівні учнів все життя.

Залишитися на рівні учня? Брандо насупився. Сам він ще не пробився на рівень учнів. Але саме тоді, коли він збирався говорити, він побачив, як Іна піднесла вказівний палець до губ і сказала: Тсс!

Брандо обернувся. Вони з Іною перебували в тунелі неподалік від гробниці нагорі. Тепер, коли вони заспокоїлися, то почули стукіт лопат, що копали згори. Твої товариші тут, тихо сказала Іна, – Гаразд, давай зупинимося тут. Я не хочу, щоб нас бачили інші.

.

Брандо трохи здивувався.

.

Тільки тоді він зрозумів, що мала на увазі Іна: Ти не йдеш зі мною? Леді Іна? Він не міг не дивитися на неї з подивом.

.

Але Іна тільки посміхнулася йому. Вона зробила два кроки назад і стала в темряві. Ті очі, які, здавалося, могли говорити, мерехтіли невимовним блиском. Брандо бачив у цих очах рішучість ніколи не здаватися, але тепер були лише лагідність і надія. У той момент Брандо зрозумів, що вона дійсно збирається його покинути.

Я намалював кілька фотографій вдень, щоб передумати, тому оновлення трохи запізнилося. Я намалювала кілька малюнків персонажів Ембер, головним чином тому, що відправна точка не дуже зручна. Якщо у мене буде час, я викладу це в публічний розділ.

,

Крім того, останнім часом було багато дискусій щодо сюжету . Хтось може подумати, що це не має нічого спільного з основною історією, але це не так. Цей сюжет – одна з головних історій Ембер, тому мені довелося написати цю частину. Однак сюжет розвивається не так швидко, як всі думають. Це все одно буде поступово.

519

Розділ 519

,

Не те, щоб я не хотів з тобою гуляти, але я не можу. Іна посміхнулася йому і поклала щось йому в руку. Це прощальний подарунок, маленький.

.

Це була стопка карт.

Брандо спантеличено тримав карти в руці. Якщо чесно, я не розумію? Звичайно, він сподівався, що Іна поїде з ним. Вона не бачила зовнішнього світу тисячі років. Вона була розумною і не мала на кого покластися. Вона була б великою підмогою. У Брандо був дев'яносто відсотків шансів змусити її приєднатися до нього. Сила Іни була лише трохи слабшою, ніж у Маятникового Голема, але вона, безумовно, була однією з найсильніших істот, яких Брандо бачив досі. По крайней мере, вона була на одному рівні з Андешею в Лихі вовків.

.

Іна посміхнулася і нічого не сказала. Вона обернулася і зав'язала волосся, відкривши гладку спину. Між гладенькими лопатками Брандо побачив жахливу рану. Це не виглядало так, ніби це було викликано зовнішньою силою, точніше, воно росло зсередини назовні. Ще більш шокуючим було те, що з рани виростали