Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Кухня виявилась невеликою та світлою. Довкола круглого столу стояло чотири дерев’яних стільця на яких розмістились Ірвін, Лорік, Мірайя та Кора. Себастьян сперся на кухонний острівець позаду Мірайї і взяв до рук тарілку зі шматком м’ясного пирога. Коли гостей запросили до столу, їжа вже чекала на них.
Кора зрозуміла, що не їла нічого вже кілька днів. Руки зрадницьки затряслись, а рот наповнився слиною від аромату свіжої випічки та м’яса. Наплювавши на правила обіднього етикету та можливість вмісту отрути в їжі, дівчина вихопила серветку і взяла шматок пирогу, і ще один, і ще. Ірвін не відставав від неї і таким чином господарям будинку залишились самі крихти.
- Вибачте, - запізно сказала Кора під здивованими поглядами трьох пар очей.
- І дякую, - запізно додав Ірвін, переглянувшись з дівчиною.
- На здоров’я. Завжди приємно дивитись, коли хтось їсть з таким апетитом! – мило всміхнулась Міраїя.
- Ну, як тобі сказати, - гмикнув Чейз за її спиною. Хлопець швидко схопив зі столу молочний коктейль, побоюючись, що гості не вгамували голод самим лише пирогом.
- Не звертайте на нього уваги! Він завжди такий, коли голодний, - дівчина намагалась бути ввічливою. Вона повернулась до друга. – Їж свій пиріг і помовкуй! – доволі голосно прошипіла Сюз. Чейз лише стиснув плечима, потупив очі та сьорбнув коктейль через трубочку. Кора подумки всміхнулась цій картині.
Дівчина лише зараз помітила, що її нова знайома виглядає мов леді запрошена до королівського банкету. Блідо-блакитна сукня гойдалась при кожному русі Мірайї. Декольте підкреслювало форми, а нефритові браслети - тонкі зап’ястки. Високі шпильки були немов дитяча іграшка для неї. А от Лорік перевдягся в простий коричневий костюм і відмив щоки від машинного масла.
- Куди дівся маг? – поцікавилась Кора.
- Спровадила його. Все одно він зробив все, що міг, - легко відповіла русява.
- Ви самі готували? Дуже смачно, - вирішила висловити подяку господарям та змінити тему. Здавалось, тіньовим детективам не надто подобається розмова про Сержа Рубана.
- Ні за що. Ми з Себом швидше вб’ємо картоплю, аніж почистимо, - зізналась Мірайя. – Єдиний, хто вміє готувати це Лорік. Ще моя мама, але вона не часто тут буває.
- На щастя, їжа не має органів, а робити усе за інструкцією це моє, - підтвердив рудий хлопчина і його щоки вкрились легким рум’янцем.
- Так, але не факт, що їжа не буде прісною, - підколов Чейз. Лорік знітився. – Це з кафе старигана Джо. За рогом. В нього адекватні ціни, а яка якість! Знаєте, там є прекрасні тістечка з вишнею на горі рожевого крему і ще…
- Ти не сказала, що на Кору напали, - перервав Ірвін монолог Себастьяна про тістечка. «Обоє рябоє», - пробубнів Чейз.
- По-перше, я не була зобов’язана про це говорити, а по-друге, я була зайнята перевіркою твого стану. Може ти пам’ять втратив чи ще щось? – парирувала Мірайя. Лорік тихенько сьорбав коктейль. Кора подумала про те, коли ці двоє встигли перейти на «ти»?
- Її могли вбити, - наполягав Ірвін. – Тебе могли вбити! – вже більш схвильовано до Кори.
- Її б не вбили, - підкотив очі Чейз.
- Давайте краще почнемо спочатку! – обірвала всіх Сюз, розкинувши руки в сторони. Утворилась пауза, всі зробили глибокий вдих.
- Що сталось? – звернулась Кора до Ірвіна.
- Після того, як… ти пішла до лікарні, я пішов додому. Записав свідчення, описав місце злочину, загалом усе, що могло б знадобитись поліції. На випадок, якщо до нас вночі вломляться слідчі і заарештують за співучасть у вбивстві, - покосився Майєс на трійцю. - Потім, - Ірвін зам’явся, - чекав на тебе. Почув якийсь шурхіт з вітальні, а коли спустився туди… - хлопець скривився і несвідомо потер потилицю. – Пам’ятаю лише гарчання з темряви. На мене ніби стрибнув величезний собака, але я не бачив його. Впав, вдарився потилицею об сходи, а прокинувся вже тут.
Кора була вдячна, що він не загадав про їхню сварку. Не треба стороннім знати, що відбувається в їхніх стосунках. Дівчина взяла Ірвіна за руку і підбадьорюючи стиснула її.
«Гончі», - із розумінням ситуації в один голос видихнули всі троє тіньових детективів.
- Ти зібрала докази їхньої присутності там?
- Думаєш в мене був шанс? Я намагалась врятувати життя, на збір доказів не лишалось часу. І зробити це зараз навряд чи вийде… - гидливо зморщила носик Сюз.
- Про кого ви говорите? – поцікавилась Кора. До них з Ірвіном звернулись всі погляди.
- Ви вже знаєте про Темний світ і їхніх представників, але справа в тому, що в кожного з видів є свої особливості. Додаткові можливості, так би мовити. Вампіри та перевертні можуть перетворити перехожого на їхній вид, хоч це накладає певні обмеження на тих, кого перетворили. І це не так просто зробити, але я не про це… - перебив сам себе Лорік Вайн. – Сильні маги можуть прикликати вимерлі види з інших світів. Теоретично, інші світи нікуди не зникли. Їхні відголоски все ще існують, але в набагато менших масштабах, ніж наш світ. І маги здатні витягувати створінь з них сюди.
- Гончі – це один з таких видів. Маги використовують їх для охорони себе, пошуку та переслідування когось. Якщо ці пси взяли слід, їх мало що може зупинити, - набурмосився Чейз. Він відставив порожню склянку і схрестив руки на грудях.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях», після закриття браузера.