Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

Коли до табору залишалося менше ніж п'ятдесят ярдів, я побачила, як дівчата діставали з багажника покупки. Вони весело щось обговорювали та іноді дзвінко сміялися. Тільки підійшовши досить близько, я змогла розгледіти біля машини два м'ячі, бадмінтон, якісь іграшкові пістолети, швидше за все, водяні та фрісбі. Ми цього не привозили вчора, отже, дівчата купили все сьогодні.

— Так собі сторож із тебе, — крикнула Джесс, помітивши мене.

— А коли ви приїхали? — злегка зам'явшись, запитала я в подруг.

— Ти взяла у відпустку щоденник? — з подивом поцікавилася Вікі, побачивши в руках блокнот.

— Так, вирішила записувати туди все, — відповіла я. — То як ви тут опинилися?

Навіть будучи дуже неуважною, я б не змогла пропустити автомобіль, що проїжджав повз. Ну хай я, але ж хлопець не сліпий і не глухий.

— Виявляється, тут є ще один заїзд трохи раніше. Ми випадково його помітили, — відповіла Моллі, дістаючи черговий пакет із багажника. — Це там, біля дерев. — Подруга вказала на місце, де лінія дерев майже сягала води. — Дякувати Богу, машину не занесло і пісок був ще сухим.

— Я думала, що ви мене проїжджатимете, ось і вирішила прогулятися. Потім утомилася чекати і повернулася. — Заглядаючи в пакети, я спробувала змінити тему: — А що ви купили?

— Джесс набрала купу випивки, — підколола Вікі подругу, дістаючи сумку, яка гриміла пляшками.

— Не купу, а зовсім небагато! — заперечила Джессіка. — Який сенс щодня мотатися за добавкою? Краще один раз добре скупитися. І взагалі, у нас сьогодні вечірка, — на останній фразі вона забрала сумку з рук Вікторії і повернула її в багажник.

Закінчивши з турботами, Моллі підійшла до мене і обняла однією рукою навколо талії.

— Дорогою назад ми вирішили, що сьогоднішній вечір присвятимо розмовам про наше теперішнє та майбутнє життя. За роботою ми якось менше стали відверто розмовляти одна з одною.

— Дуже гарна ідея, — погодилася я, обіймаючи подругу у відповідь.

В основному ми пили текілу й то не у великій кількості, бо алкоголь — це, як не крути, погано. Тому виявивши серед іншої випивки цілий ящик пива, я була, м'яко кажучи, здивована. Хоча чому тут дивуватися, ми вперше були у відпустці й могли дозволити собі зайве.

Закінчивши з покупками, ми зателефонували Джейн, поки наш стан ще давав змогу нормально розмовляти. Не бачилися лише два дні, а примудрилися протріщати з тренером сорок хвилин. Вона пораділа за нас і, звісно ж, не обійшлося без моралі в дусі: «Сильно не напиватися!».

Коли сонце почало спускатися до води, стіл уже був готовий до бенкету. Вікі з Джесс вирішили скупатися до темряви, ми ж із Моллі залишилися на березі. Подруги пірнали, бризкали одна на одну водою і багато сміялися. А я просто сиділа й милувалася заходом сонця, який ніби художник розмальовував небо в різноманітні відтінки золотого, блакитного, фіолетового та рожевого кольорів. Ми з дівчатами товаришували все свідоме життя і вже стільки пережили разом. Від цих думок на душі стало невимовно тепло. Наче теж відчувши це, Моллі підсунулася трохи ближче, і я обняла її.

— Сонце зайшло, настав час для вечірки! — вибігаючи з води, прокричала Джессіка.

Дівчата загорнулися в рушники, і ми пішли до нашого складного столика. Не кажучи ні слова, всі підняли чарки, переглянулись і випили.

— Оскільки це була моя ідея поговорити, то перший тост за мною, — сказала Моллі. — Піднімаючи чарку, кожна має відповісти на кілька запитань: «Що маю зараз?», «Що хочу поміняти?», «Що турбує?», — вона зробила паузу й окинула нас поглядом. Потім, прочистивши горло, Моллі продовжила: — Отже, зараз! Ну що ж, зараз у мене є Джуд і три найкращі подруги. Звісно, я вас обожнюю, ми цілими днями разом і таке інше, але. Як завжди, є «але». Цього року нам усім виповнилося по двадцять один, а особистого життя немає. Ми навіть живемо в одному будинку. — На останній фразі всі засміялися. — Тому на запитання, щоб я хотіла поміняти, відповім — мені хотілося б, щоб у кожної була кохана людина і своя квартира. А що мене турбує? — Моллі зітхнула й сумним голосом сказала: — Гадаю, мене турбує, що Джуд зовсім не той самий, а я не відпускаю його суто через небажання бути самотньою. Добре, що змінити це мені під силу. А тепер вип'ємо!

Джесс спритно наповнила чарки, ми взяли по шматочку лайма і, не цокаючись, випили.

— Слово за мною, — озвалася Джессіка. — Ситуація схожа. У мене є Майк, з яким я на диво довго зустрічаюся, і три найкращі подруги. Я дуже задоволена тим, що проводжу багато часу з вами. На відміну від Моллі, я не маю «але». Зараз мене все влаштовує! Що хотілося б поміняти? Відповідь, гадаю, очевидна — Майка. Я багато років не живу з батьками, але вони чомусь і досі впливають на мене. Навіть вибираючи хлопця, я думала про те, що він, напевно, сподобався б їм. І не робіть таких здивованих обличь! Я знаю, що ви його терпіти не можете, — Джесс відпустила смішок. — Що турбує? Нехай і важко визнавати, але я, як будь-яка інша дівчина, хочу по-справжньому закохатися, а часу на це все немає. Тому нехай той нещасний, який і є тією другою половинкою, швидше мене знайде.

Після трьох порцій текіли атмосфера стала набагато веселішою й невимушеною. На обличчях подруг сяяли усмішки, а на щоках грав легкий рум'янець від алкоголю, що починав діяти.

— Тепер я, — прощебетала Вікі. — На відміну від вас двох, — вона показала на Моллі та Джесс, — у мене немає хлопця, але є три чудові подруги. Зараз! Що ж, зараз я вдячна Всесвіту за вас і за роботу, яку шалено люблю. Я рада, що ви залишаєтеся колишніми і змінюєтеся тільки зовні, стаючи все красивішими, — зупинившись, Вікі подарувала кожній свою милу фірмову усмішку. — Що хотілося б поміняти? Тут я не буду оригінальною, адже так само, як і всі хочу закохатися. Я розумію, що можу завести роман у будь-який момент, але хочу справжніх почуттів, щоб навіть вирішила жити з цим хлопцем. Як то кажуть, щоб у вир із головою. А турбує мене те, що ми не маємо часу на особисте життя. Навіть ті рідкісні випадки, коли ми не на тренуванні, чоловіки бачать лише «гарне тіло». Тож вип'ємо за тих хлопців, які знайдуть нас самі і зроблять щасливими. — Вікі наповнила чарки, і ми випили за її тост.