Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

class="p1" style="">Отже, був початок 1884 року, коли батько оселився в Горшемі, і все йшло якнайкраще аж до січня 1885 року. Четвертого січня, коли ми снідали, я почув, що батько несподівано скрикнув із подиву. В одній руці він тримав щойно розпечатаний конверт, а в другій, на розкритій долоні,- п’ять сухих помаранчевих зерняток. Батько завжди сміявся з моїх, як казав він, небилиць про полковника, але тепер був вельми стривожений і здивований, одержавши таке саме послання.

«Що це могло б означати, Джоне?» - пробурмотів він.

У мене тьохнуло серце.

«Це «К. К. К.»,- відповів я.

Він зазирнув усередину конверта.

«Справді,- вигукнув він,- тут ті самі літери! Але що це написано під ними?»

«Покладіть папери на сонячний годинник»,- прочитав я, заглядаючи йому через плече.

«Які ще папери? Який сонячний годинник?» - спитав він.

«Сонячний годинник - той, що в садку, іншого тут немає,- мовив я.- А папери, напевно, ті, які знищено».

«Хай йому біс! - сказав батько, опанувавши себе.- Ми живемо в цивілізованій країні, й тут немає місця для такої нісенітниці! Звідки цей лист?»

«Із Данді»,- відповів я, глянувши на марку.

«Це чийсь безглуздий жарт,- мовив він.- Що мені до сонячного годинника і якихось паперів? Чи варто звертати увагу на такі дурниці?»

«Я, в усякому разі, повідомив би поліцію»,- відказав я.

«Щоб мене там висміяли? Ніколи!»

«Тоді дозвольте мені це зробити».

«Ні в якому разі! Я не хочу здіймати галасу через таку дурницю!»

Умовити батька було марною справою: він був дуже впертий. Мене охопили тяжкі передчуття.

Третього дня після того, як надійшов лист, батько поїхав відвідати свого давнього друга майора Фрібоді, що командував одним з фортів у Портсдаун-Хіллі. Я був радий, що він поїхав, бо мені здавалося, що там йому буде безпечніше, ніж удома. Але цього разу я помилився. Другого дня після батькового від’їзду я дістав від майора телеграму з проханням негайно приїхати. Батько звалився в одну з глибоких крейдяних копалень, яких є багато в тій околиці, й лежав без тями з пробитим черепом. Я кинувся до нього, але він уже помер, так і не опритомнівши. Він, напевно, повертався з Фергема в сутінках, і через те, що місцевість була йому незнайома, а копальню нічим не було обгороджено, присяжні без вагань зробили висновок: смерть від нещасного випадку. Я ретельно вивчив кожну обставину його загибелі, але не зміг знайти нічого, що хоч трохи нагадувало б про вбивство. Не було жодних ознак пограбування чи насильства, жодних слідів навколо, жодних відомостей про підозрілих осіб на дорогах. Тож чи варто говорити вам, що я втратив спокій і був майже переконаний, що батько потрапив у пастку?

У такий страшний спосіб я дістав свою спадщину. Ви спитаєте мене, чому я не відмовився від неї? Що ж, відповім: я був певний, що всі наші біди якось пов’язані з давніми подіями в житті мого дядька й що небезпека чатуватиме на мене всюди, де б я не був.

Коли мого нещасного батька спіткала смерть, був січень 1885 року. З того часу минуло два роки й вісім місяців. Увесь цей час я мирно жив у Горшемі і вже сподівався, що це прокляття не тяжітиме більше над нашим родом після загибелі старшого покоління. Але я надто рано заспокоївся, бо вчора вранці дістав такий самий удар, якого зазнав мій батько.

Юнак витяг із кишені пожмаканий конверт і, повернувшись до столу, висипав з нього п’ять маленьких сухих помаранчевих зерняток.

- Ось конверт,- провадив він далі.- Поштовий штемпель - Східний Лондон. Усередині - ті самі слова, що були в листі до мого батька: літери «К. К. К.», а далі: «Покладіть папери на сонячний годинник».

- І що ви зробили? - спитав Холмс.

- Нічого.

- Нічого?

- Правду кажучи,- він затулив обличчя білими тонкими руками,- я відчув себе безпорадним. Немічним, мов той бідолашний кріль, до якого підповзає змія. Наді мною, гадаю я, тяжіє якась лиха сила, від якої не врятують жодні застороги.

- Ну, ну! - вигукнув Шерлок Холмс.- Вам, чоловіче, треба діяти, інакше ви загинете. Тільки негайні заходи зможуть вас урятувати. На відчай немає часу.

- Я побував у поліції.

- Ну й що ж?

- Вони вислухали мою розповідь сміючись. Я переконаний, що інспектор вважає ці листи чиїмось жартом, а причиною смерті моїх рідних, як установив суд присяжних,- нещасні випадки, що ніяк не пов’язані з цими попередженнями.

Холмс змахнув у повітрі кулаками.

- Неймовірна дурість! - вигукнув він.

- До мене, щоправда, приставили полісмена, який постійно чергуватиме в моєму будинку.

- Він прийшов з вами зараз?

- Ні. Він дістав наказ нікуди не виходити з дому.

Холмс іще раз змахнув кулаками.

- Якщо вже ви прийшли до мене,- скрикнув він,- то чому не прийшли одразу?!

- Я не знав. Я лише сьогодні переговорив про свої побоювання з майором Прендерґастом, і він порадив мені вдатися до вас.

- Адже минуло вже два дні, як ви одержали лист. Ми могли б уже почати діяти! Чи маєте ви ще якісь відомості, крім тих, що вже розповіли нам,- якісь важливі подробиці, що могли б стати нам у пригоді?

- Є одна річ,- мовив Джон Опеншо. Він покопирсався в кишені, дістав аркуш вицвілого блакитного паперу й поклав на стіл.- Пам’ятаю,- вів він далі,- що того дня, коли мій дядько палив папери, я помітив, що їхні вцілілі клапті, які лежали серед попелу, були такого самого кольору. Цей окремий аркуш я знайшов на підлозі дядькової кімнати. Він, мабуть, випадково одлетів убік і таким чином уцілів. Крім згадки про зернятка, я не бачу тут нічого такого, що могло б стати нам у пригоді. Мені здається, що це сторінка якогось щоденника. Почерк тут, безперечно, дядьків.

Холмс пересунув лампу, й ми обидва схилилися над папірцем. Нерівні краї його свідчили, що його було видерто з записника. Вгорі стояло: «Березень 1869», а внизу - такі загадкові нотатки:

 

«4-го. Хадсон прийшов. Переконання ті самі.

7-го. Надіслано зернятка Мак-Коулі, Парамору та Джону Свейну із Сент-Оґастіна.

9-го. Мак-Коулі забрався геть.

10-го. Джон Свейн забрався геть.

12-го.