Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Згодом в інтерв’ю газеті «Известия В.Ц.К.» Муравйов сказав: «Революційна російська армія пройшла Україну, змітаючи на своєму шляху все, що носило на собі ознаки буржуазно-шовіністичного сепаратизму. Одне наближення червоних військ примушувало повіти, а то й цілі губернії визнавати нашу владу. На Україні довелося натрапити на оригінальну організацію буржуазної самооборони. Особливо дався взнаки Звенигородський повіт, де український шовіністичний націоналізм збудував собі фортецю у формі так званого Вільного козацтва. Ця організація не тільки не допустила нашої влади в повіт, а, навпаки, сама перейшла до наступу, чим зробила чималу шкоду нашим військам. Я дуже шкодую, що мені не довелося зруйнувати це гніздо, втопити в крові тих, що посміли підняти руку на червону армію…»[154]
Ідеологію вільних козаків Звенигородщини пізніше — чітко і лаконічно — сформулював отаман Козацького куреня Звенигородського коша Вільного козацтва Гриць Шаповал: «Зметемо всю кацапню… Із землею змішаємо… І всім зрадникам те буде».[155]
Попри шляхетні бажання, «кацапня» потопом розливалася нашою землею. Центральна Рада, знищивши зав’язь українського війська 1917 року, тепер змушена була звертатися по допомогу до чужого війська — німецького. «Не погоджуючись із такою політикою, яку я вважав контрреволюційною і антинаціональною, — писав пізніше Юрко Тютюнник, — я вийшов зі складу членів Центральної Ради, виїхавши на батьківщину у Звенигородський повіт…»[156] Насправді Тютюнник напередодні вступу червоних втік із Києва.
Напевно, вразило його, що на батьківщині повним господарем був інший чоловік — кошовий Вільного козацтва Семен Гризло. Амбіційний і авторитарний Юрко Тютюнник із цим погодитися не міг. Йому, як виглядає, буквально не давала спати слава земляка. Принаймні подальші кроки свідчать про це. В автобіографії Тютюнник назвав Гризла — авторитетного українського діяча, організатора українського війська — «людиною з кримінальними нахилами». «За нього, — писав далі Тютюнник, — я взявся в першу чергу. Мені допомагав Демерлій (також член Центральної Ради), який поділяв мої погляди».[157] Вислів «також член Центральної Ради» свідчить, що Тютюнник, хоч і «вийшов зі складу членів Центральної Ради», все ж виступав на Звенигородщині від її імені. Авторитет представників державної влади і допоміг Тютюннику та Демерлію скликати повітовий селянський з’їзд «із представниками від робітників і вільного козацтва»[158] та провести через нього рішення про арешт Гризла. Вільне козацтво, залишившись без кошового, почало розкладатися. Це призвело до безвладдя на Звенигородщині. Ним скористалися комуноєврейські душі. У Звенигородці з’явився якийсь Кац і почав організовувати більшовицькі революційні комітети й т. зв. червоногвардійські загони. Його праця посувалась незвичайно повільно — причиною цього неуспіху були «порівняно націоналістичний настрій селянських мас», відсутність робітничого класу та «повне незнання Кацом місцевих умов».[159]
Оскільки Кацу ніхто не заважав, він осмілів до того, що вирішив скликати «з’їзд селян і робітників Звенигородщини». І скликав його. Мета була прозора: оголосити у Звенигородському повіті — батьківщині Вільного козацтва — «совєтскую власть».
Тоді Вільне козацтво розігнало це збіговисько. Під виглядом ярмаркового дня козаки в’їхали до Звенигородки, на базарі організувались у відділ, який несподівано атакував ворога, роззброївши загін червоного верховіття… Здійснив цю операцію курінний Антін Шкільний із с. Вільхівці, до речі, член Центральної Ради та Всеукраїнської ради військових депутатів. Визволили вільні козаки з в’язниці і свого кошового — Семена Гризла.
А Кац мусив показати свій хвіст. Тікав, відстрілюючись із пістолета. За ним, скинувши шинелю, побіг вільний козак Іван Рябенький. Він був невисокого зросту, «шустрий». У своєму пістолі мав лише два набої. Через те і не стріляв, ощаджуючи їх. Нарахувавши з боку Каца шість блискавок і зрозумівши, що «грізний Кац» вже беззахисний, Рябенький пришвидшив біг, наздогнав злодія і змусив капітулювати. Як дисциплінований козак, не вбив втікача, а здав його своєму командиру.[160]
Подробиці суду над більшовиком не відомі, зате знаємо наслідок: у ніч проти 12 лютого Каца на березі Гнилого Тікича забито, а коло його трупа козаки кинули дохлого собаку, промовисто натякаючи, що собаці — собача смерть…
Взнавши, що вбито «товаріща прєдрєвкома» Каца, Юрко Тютюнник, у якого досить було комуністичного туману в голові, кинувся «відновлювати порядок у місті».[161] А оратор був він знаменитий. До того ж говорив він як член Центральної Ради. Дехто, чухаючи потилицю, почав прислухатися до нього.
Що пропонував народний трибун? Пропозиція була одна: «врятувати» Звенигородку від єврейського погрому. Для цього він закликав вільних козаків вийти за місто. «Після зусиль мені вдалося, — писав він пізніше, — вивести за місто озброєний натовп. Зібраний тут натовп обрав мене отаманом Вільного козацтва».[162] Отак Юрко Тютюнник «став» отаманом звенигородського Вільного козацтва, створеного Семеном Гризлом… Не козацька рада, а саме натовп, за визнанням самого Тютюнника, зрозуміло без дотримання елементарних процедур, «обрав» його отаманом…
І першим «чином» Юрка Тютюнника в новій якості була найактивніша участь у похороні «видатного комуністичного діяча Звенигородщини тов. Каца»…
1919 року Семен Гризло воював на Волині під командуванням отамана Володимира Оскілка. Борис Мартос стверджував, що Гризло брав участь у перевороті, який вчинив Володимир Оскілко проти ночі 29 квітня 1919 року. І це справді було так. Ось спогади самого Оскілка: «О 23-й годині ночі план був готовий, і викликаним
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.