Читати книгу - "Діти морських туманів"

Давід викладав тоді англійську мову й математику в школі одного з найбільших містечок у департаменті Нор. Крістіна вела наймолодший клас. Марінетті двадцять третього квітня минув п'ятий рік.

У день аварії Крістіні надійшло повідомлення з пошти: книжку, яку вона замовила у книгарні Камбре, нарешті одержано. Підстрибуючи на радощах, вона побігла ділитися цією новиною з Давідом, — той саме возив тачкою з вулиці в сад пісок, насипаючи цілу гірку, щоб Марінетті було де гратися. Книжка потрібна була Давідові. То був якийсь тлумачний словник англійської мови, виданий Оксфордським університетом. Давід побачив цей фоліант ще в Ліллі, де він був на симпозіумі французьких та британських викладачів, і загорівся бажанням придбати його. І ось уже два місяці Крістіна таємно намагалася знайти його в книгарні.

Давід устромив лопату в кучугуру піску:

— Ти в мене чудо, Крістіно! Я зараз же поїду по нього машиною. Це забере не більше години. Гайда зі мною, Марінетто?

— Мала не тямила себе з радощів: ще б пак — поїхати машиною з татком! Якраз перед самим від'їздом, дверці ще були розчинені, я хотіла крикнути Давідові… Зайвий раз нагадати, хоч йому про це говорилося сотні й сотні разів! Та йому все одно, що об стінку горохом…

Крістіна затнулася, скрушно похитала головою, як роблять, коли наказують собі вчасно спинитися й не базікати зайвого, і нарешті замовкла зовсім. А я так і не наважилася спитати, що ж вона збиралася крикнути Давідові.

…За якусь мить Крістіна вже провадила далі, сумно усміхаючись:

— На початку того травня стояли дуже теплі дні, ну просто літня пора, і Марінетта наділа вранці тільки трусики. Я так і дозволила їй сісти у машину. Ах, Фанні, це востаннє я бачила її здоровою. А тепер цей жахливий шрам, ця нещасна викривлена ніжка…

По виїзді з міста «дофін» збільшив швидкість, тепер машина нестримно мчала по шосе, мов на гонках. Давід взагалі водив машину хвацько, але до цього нещастя, що мало обрушитися на нього через кілька хвилин, він завжди був обережний. І зараз ні на мить не забував, що поруч з ним згорнулася клубочком, наче кошеня на м'якій подушці, Марінетта. Щоразу, гальмуючи, він підтримував її рукою, щоб дівчинка не скотилася. Та цього він не міг зробити в останню секунду перед раптовим зіткненням з машиною марки ДС. Це сталося в тому місці, де автостраду Камбре перетинає в чистому полі звичайний путівець.

За якусь мить до того Давід помітив праворуч машину, що наближалася по перпендикулярній до автостради дорозі, обсадженій тополями. Думаючи, що ніяка небезпека звідти йому не загрожує, бо там стояв дорожній знак «Стоп!» — а він знав цю дорогу як свої п'ять пальців, — Давід не зменшив газу.

Зненацька його охопило передчуття неминучої катастрофи. Він конвульсивно вчепився в кермо, натиснув на гальма, намагаючись уникнути зіткнення…

Проскочивши знак «Стоп!», друга машина налетіла на «дофін», наче акула на плавця, і потрощила нанівець йому передню частину; її масивне рило, обтя-жене важким двигуном, зім'яло, мов картон, листове залізо кузова, погнуло дверцята, висадило вітрове скло. Довгенько билися над цим металевим брухтом поліцейські і пожежники, що прибули із Камбре, поки витягли звідти Марінетту, закривавлену, непритомну.

Перша карета швидкої допомоги вже забрала зомлілого Давіда, — його викинуло з сидіння й шпурнуло на землю.

Молода дівчина, водій ДС, в цій аварії відбулася без жодної подряпини. Поки рятівники клопоталися біля машин і потерпілих, вона сиділа в кюветі, бліда з переляку, здригаючись від ридань. Дівчина була у щирому розпачі від учиненого нею лиха. Та серед поліцейських, пожежників, аварійних механіків і людей з машин, які зупинялися і юрмилися довкола місця аварії, не знайшлося ні душі, хто кинув би на неї співчутливий погляд. її розпач, ніби казали вони, вже нічим не зарадить. Ніяким бідканням не воскресиш того, кого вбито, не зробиш здоровим тяжко покаліченого…

Коли поліцейські спитали в неї, як все сталося, вона сказала, що побачила знак «Стоп!» надто пізно і подумала, що на такій великій швидкості не зможе зупинитися на перехресті. А «дофін» помітила? Авжеж! Вона бачила, як машина наближається по автостраді, але подумала, якщо збільшить швидкість до максимальної, яку можна витиснути з мотора її машини, — «А ви ж знаєте, який потужний двигун у ДС…» — то встигне проскочити першою. От вона й газонула…

— Якби тільки, — додала дівчина, — «дофін» загальмував раніше!..

Полісмен, якому вона белькотіла ці свої недолугі пояснення, мимоволі замахнувся на неї рукою, як батько, ладний дати ляпаса рідній дочці, спійманій на брехні, але, опанувавши себе, спокійно вів допит далі…

З усього, що розказала того дня Крістіна, я записала тільки найголовніше. Вона й сама довідалася про подробиці аварії вже згодом, від Давіда, коли той опритомнів, від поліцейських, працівників швидкої допомоги, з газети і, нарешті, від власника гаража, який приїхав узяти на буксир їхній геть понівечений «дофін».

— Давід пролежав у госпіталі під наглядом лікарів усього тиждень, а Марінетта повернулася додому тільки п'ятнадцятого серпня… Та їй ще кілька місяців треба було робити всілякі масажі, щоб хоч трохи випрямити ногу і знову навчити ходити. Гарденал та інші ліки доведеться давати їй щодня, можливо, ще довгі роки — через пролом черепа. А скільки різних пересторог ми змушені вживати, бо в будь-який момент у неї може запаморочитися в голові, і ніхто не знає, як довго це триватиме… Ах, Фанні, замість веселої дівчинки, яка радісно скочила в розчинені дверцята «дофіна» того травневого ранку, карета швидкої допомоги привезла додому майже каліку. Те лиховісне п'ятнадцяте серпня!.. І відтоді потяглися похмурі, безрадісні дні… Після аварії мені раз у раз доводилося зустрічатися з мешканцями містечка й вислуховувати їхні безглузді співчуття й уболівання:

— Яке щастя, мадам Ферк, що ваш чоловік не винен в аварії! Що було б, якби він був винен! Мали б ще один клопіт, і неабиякий! Ну а так, вважайте, все обійшлося гаразд.

Та по моїх очах, де причаївся ретельно прихований біль, вони, зрештою, зрозуміли, що все те значно складніше…

Коли повернулася з лікарні Марінетта, знову почалися ці співчуття, і вони стали ще