Читати книгу - "Маленькі дикуни"

Сем погодився. Вони набили травою Янову куртку й штани, натягли головний убір Вождя на чучело, стрілою пришпилили його до землі, а самі дали драла.

Тим часом Ян досяг верхівки дерева й переконався, що то й справді було не гніздо, а звичайнісінький наріст, відомий під назвою «відьмина мітла». Він гукнув своїх товаришів, але не дочекався відповіді і спустився вниз. Спершу незграбне опудало навіть потішило Яна, та раптом він побачив, що куртка його порвана, а стріла поламана. Він знов і знов кликав хлопців, та ті як у воду канули. Ян повернувся до тіпі — хлопців і тут не було. Ян посидів трохи біля вогню, потім попрямував до греблі. Хлопчик не помітив, як до тіпі прокрались Гай і Сем. Сем перегортав його записну книжку, а потім почав голосно читати:

— Мухоловка безстрашна. Ти…

В ту ж мить Ян вихопив у нього книжечку з рук.

— Б’юсь об заклад, там рима: безстрашна — пташка, — сказав Сем.

Обличчя Яна спалахнуло від гніву та сорому. Йому подобалось складати вірші, але він приховував свій талант. Бій мухоловки з яструбом під час їхньої довгої вечірньої прогулянки справив на Яна глибоке враження. Хлопчикові не раз доводилось спостерігати за наскоками цієї безстрашної маленької пташки на яструбів та круків, тож він вирішив оспівати її героїзм у віршах. Гай підспівував Сему. Він хихикнув кілька разів, а потім промовив байдужим голосом, неначе повідомляв зовсім дріб’язкову новину:

— Кажуть, сьогодні в лісі убили безстрашного чубатого індіанця.

Яну було не до жартів. Він здогадався, що всю сьогоднішню катавасію затіяв Гай. Обернувшись до нього, Ян сердито крикнув:

— Замовкни, гаденя!

— Я з тобою не розмовляю, — хихикнув Гай і пішов за Семом у тіпі. Звідти долинав їхній голосний регіт. Ян підійшов до греблі й почав замащувати глеєм тріщини та дірочки. В тіпі знов пролунав регіт. Незабаром звідти вийшов Гай, став у театральну позу й почав декламувати, звертаючись до дерева над головою Яна:

— Мухоловка тиранна — безстрашна і смілива маленька пташка.

Грудка рідкої грязюки полетіла у Гая, забризкавши хлопця з голови до ніг. Гай з поросячим виском сховався у тіпі.

— Тебе зустрічають квітами! — почувся голос Сема. — Вийди з уклоном. Ти їх чесно заслужив. Коли викликатимуть автора, подай сигнал.

І хлопці в тіпі зареготали ще голосніше.

Ян втратив над собою контроль. Він схопив палицю і кинувся в тіпі, але Сем підняв покриття з протилежного боку і вислизнув надвір. Гай спробував зробити те саме, проте Яну вдалося схопити його.

— Я ж нічого не зробив! — пручаючись, запищав Гай.

У відповідь посипались гучні удари палицею.

— Пусти мене, дурню! Я ж нічого тобі не зробив! Відпусти мене! Семе! Се-е-ме! Се-е-е-еме! — верещав Гай, а палиця тим часом ходила по його спині.

— Не заважай мені! — відповів Сем знадвору. — Я пишу вірші. Це дуже серйозна робота. А Ян добрий, він тільки трохи тебе провчить.

Гай верещав, обливаючись сльозами.

— Замовкни, а то всиплю ще більше, — сказав Ян і вискочив до Сема, який знову заволодів його записником і тепер щось дряпав у ньому.

Побачивши Яна, Сем звівся на ноги, відкашлявся й почав:

— Мухоловка тиранна…

Ян налетів на Сема і давай його гамселити! Гай підскочив на допомогу Сему і пару разів штурхонув його в бік. Ян був худий, але дуже вправний, до того ж він добре зміцнів за час перебування в Сенгері. Ще в школі він навчився перекидати супротивника через спину. Злість надала сил, то ж Сем лише блиснув п’ятами в повітрі й бухнув у пилюку.

— Дивись, як би тебе не потурили звідси! — відпльовуючись, закричав розлютований Сем. — Я скажу татові, що ти заважаєш мені працювати!

Ніхто з хлопців не звернув уваги, що за двадцять кроків від них стояв Вільям Рафтен. Обличчя фермера відбивало не гнів, а глибокий сум та розчарування. Його син, старший і сильніший за своїх товаришів, був переможений у відкритій боротьбі кволим суперником!

Рафтен мовчки повернувся і пішов геть, а про те, що бачив, не згадував ніколи.

Того вечора хлопці уникали один одного. Ян майже нічого не їв. Стурбованій місіс Рафтен він сказав, що трохи нездужає. Після вечері всі ще сиділи за столом у якомусь дрімотному стані. Ян переживав ранкові події і був певен, що Сем усе розповість батькові, а Гай підтвердить його слова.

«Кінець веселим дням у Сенгері!» — думав Ян і почувався злочинцем, що чекав на виконання вироку.

З усіх присутніх тільки трирічна Мінні веселилась і голосно торохтіла. Як і всі діти, Мінні дуже любила говорити щось «по-секрету». Мінні гралась на колінах у братика. Сем пригорнув маленьку до щоки, і вони почали про щось перешіптуватись. Потім Мінні сповзла додолу й потупцяла до Яна. Ян поцілував її з особливою ніжністю, бо йому здавалося, що тепер тільки вона його любить. Мінні нагнула Янову голову, обняла рученятами за шию і прошепотіла:

— Не говори нікому! Це секрет.

Після цього вона пошкандибала від нього, таємниче тримаючи пальчик біля рота.

Що це значило? Послав її Сем до нього чи вона просто гралась, як завжди? Хай там як, а Ян відчував, що Мінні внесла струмінь теплого почуття в його ображене серце. Він покликав дівчинку і так само таємниче прошепотів:

— Ні, Мінні, я нікому не скажу.

Яну раптом стало соромно за свою поведінку. Він вважав Сема хорошим товаришем, він любив його