Читати книгу - "Ловці мамутів"

Плем’я помітило тут старі сліди мандрівних ловців. Тож треба пильнувати. Вони тут не самі.

Копчем, Вивірчак та Сова як розвідка племені просувались далеко попереду. Вони зійшли на невеличкий пагорб і розглянулися навсебіч. Їхню увагу привернула якась дивна хмара, що стелилася низько над землею. Здавалось, вона швидко наближалася саме до них. Її жовте забарвлення спантеличило хлопців. Що це таке?

Хмару жене буйний вітер: рідкі клуби швидко розвіюються вгорі, але внизу — курява густа, темно-брунатна.

— Олені, олені! — радісно скрикнув Сова.

Щодуху до племені!

Треба приготуватися до великих ловів.

Мисливці миттю озброїлись і розташувалися так, як наказав Жила.

Хмара зростає й швидко наближається. Вже чути глухий тупіт тварин. Величезне стадо наполоханих оленів мчить рівниною, мов грізна буря.

Сотні тонких, але міцних жилавих ніг стукотять по землі. Олені збилися докупи й ринуть у безладді вперед. Їхні гіллясті роги наче переплелись в суцільний ліс. Брунатні спини тварин підстрибують і вигинаються в шаленому розгоні. Хмара пилюки здіймається високо в повітря й закриває майже половину небосхилу.

Оленя-ватажка немає попереду. Він загубивсь у вирі стада, немов пір’їна, підхоплена вихором.

Безпорадні олені несамовито втікають від свого ворога — людини.

Вовчий Пазур, Укмас, Заєць та Сова підбігли збоку до стада й сокирами та списами оскаженіло б’ють зацькованих тварин. Лунають тупіт, хрускіт, запальні вигуки ловців…

Двох оленів уже забито, кількох важко поранено. Одного рогача-оленя, поціленого Пазуровою стрілою, ловці добили булавами.

Успіх запалює людей на дальше переслідування.

Аж ось олені, що бігли попереду стада, зупиняються. Тварини тиснуть одна на одну — дико підстрибують і кидаються вбік, уздовж гущавини.

То перед стадом зненацька підвелося з трави кілька мисливців. Серед них дужий Мамутик і Жила — ватаг племені. Ловці вискочили із засідки, коли олені підбігли близько до них, і тепер з криком і гигиканням женуть перелякане стадо назад.

Так, це справді день великих ловів! Плем’я вполює багато звірів. Ясеневі списи мелькають у повітрі. Щасливі ловці кидаються на поранених оленів, пожадливо п’ють кров із ран і знов ідуть у бій, по нову здобич.

Нарешті стадо побігло стороною, розпавшись на два потоки. Але тут вихопились жінки з дітьми й, розмахуючи гілками та тюкаючи, погнали переляканих, безпорадних оленів прямо на списи й палиці мисливців.

Зацьковані тварини кінець кінцем зникають у далечі. Стихає їхній глухий тупіт. Хмари куряви розвіюються.

Мисливське плем’я збирається на пагорбі й з переможними вигуками підносить ватагові сьогоднішню багатющу здобич.

Пожадливий Жила, спершись на скривавлений спис, з усмішкою оглядає забитих оленів. Ой, скільки м’яса!

Тепер для племені настануть дні добробуту й веселощів.

Жила владно скрикує й показує списом на здобич. На цей знак всі кидаються на оленів і починають спритно білувати їх.

Жінки з дітьми біжать по хмиз. Старий мисливець Гунач роздмухує вогонь з тліючої губки. Ту губку передав йому Копчем, який зберігає вогонь, мов дорогоцінний скарб, у дуплі трухлявого пенька.

Вправні ловці кількома порухами випотрошили першого оленя. Печінку, ще теплу, подали ватагові. Жила ласо вп’явся зубами в м’ясо, кремінним ножем відкраяв великий шмат і почав пожадливо жувати.

Мамутик, Вовчий Пазур, Заєць, Забіяка та інші мисливці поділили між собою шлунок і кишки.

Тим часом Гунач, ковтаючи слину, почав розбирати оленячу тушу. Кривий Ріг гострим камінцем шкрябав здерту шкуру, а Вовчиця з Ласичкою допомагали йому — лопаткою з оленячої кістки надзвичайно спритно очищали шкуру від залишків м’яса та жиру.

Гунач відрізав од туші голову й покликав:

— Пазуре, роги!

Вовчий Пазур уже хотів узяти ту голову, але Мамутик випередив його:

— Мамутик сам різати роги!

Мамутик пишався своїм умінням. Ніхто не міг краще за нього відрізати роги та кістки. Молодий ловець винайшов швидкий і зручний спосіб. Колись, ще за старого ватага, роги копітко відокремлювали звичайними уламками кресального каменю. Одного разу Мамутик замість камінця з рівним лезом узяв випадком уламок з кількома зубцями. Ловець уже хотів був кинути той уламок, бо гадав, що щербатим ножем краяти не можна. Та якось ненароком провів щербинами по рогові туди й сюди. Аж глядь! — на поверхні рога з’явилась борозенка.

Мамутик водив щербатим ножиком і дивувався, що той врізався глибше й глибше. З радощів молодий ловець тоді довго стрибав, мов навіжений, навколо багаття.

Так Мамутик винайшов пилу.

З того часу почали виробляти штучні пили, вищерблюючи леза гарних уламків кресального каменю. Пилки полегшили мисливцям труд.

Не встиг Мамутик відпиляти й одного рога, як Пайда загукав:

— Гей! Ідуть!

Віддалік між заростями вільшняка та березняка з’явилися жінки й діти, несучи оберемки хмизу.

Мамутик покинув оленячу голову, схопився на рівні ноги й став напружено вдивлятись у той гурт. Щось занепокоїло його. Здавалося, наче жінки надто вже поспішають до стійбища й щосили підганяють дітей. І хмиз вони несли не на головах, як завжди, а тримаючи перед собою невеличкі оберемки.

Невже щось трапилось?

Інші ловці теж занепокоїлись. Швидкий Заєць побіг жінкам назустріч.

Уже чути, як жінки вигукують гасло тривоги.

Мисливці негайно покинули роботу і озброїлися. Мамутик, тримаючи спис у руці, а кам’яну сокиру за поясом, був готовий відбити напад хижака або лютого ворога. Великі шрами — сліди ведмежих пазурів на шиї і на спині в