Читати книгу - "Натюрморт із вудилом"

Марні зусилля. Мешканці Лейдена були рішуче налаштовані вистояти в шляхетній обороні. У відповідь Вальдес отримав від них латинського віршика, який у перекладі звучить так:

Від вересня, тобто після чотирьох місяців боротьби, становище міста з кожним днем ставало дедалі критичнішим. Нікому вже не спадали на гадку дотепні віршики. На повторну пропозицію про капітуляцію захисники тим разом відповіли патетичним листом. «Ви спираєте всі ваші надії на тому, що ми виснажені голодом, і що ніхто нам не прийде на допомогу. Ви називаєте нас їдцями собак і котів, але нам ще не бракує харчів, доки чутне мукання корів у місті. А коли нам забракне страви, то прецінь кожен із нас має ліву руку; ми можемо її відтяти, зберігаючи праву для того, щоб тирана та його криваву орду від мурів міських одіпхнути».

Під Лейденом, як і під Троєю, — промови командувачів, блискучі відлупи, вбивчі прокльони. Вся ця пишнобарвна риторика була наче призначена для майбутніх авторів підручників історії. Правда була прозаїчною, банальною та сірою: вистояти ще місяць, ще тиждень, ще один день.

У місті давався взнаки дошкульний брак грошей. Тоді мешканці вирішили пристосувати монетарну систему до виняткової ситуації; отож, вони емітували спеціальні паперові банкноти, які мали зберігати свою вартість лише на період облоги. Ті нові платіжні засоби оздобили гаслами на покріплення сердець — латинським написом «Наес libertatis ergo[50]», зображенням лева і побожним зітханням: «Боже, бережи Лейден».

Проте всім було очевидно, що врятувати місто може тільки допомога ззовні. Діймав дедалі сильніший голод, уже закінчився хліб, проте все ще видавали на особу півфунта м’яса, тобто шкуру й кості охлялих тварин. Полювали на собак, котів і пацюків.

На домір лиха, у місті спалахнула пошесть. За короткий час вона поглинула шість тисяч жертв, тобто половину людності міста. Чоловіки були настільки ослаблені, що не мали вже сили нести варту на мурах, а коли поверталися додому, то часто знаходили дружин і дітей мертвими.

Наче й цих нещасть було мало, у Лейдені спалахнули заворушення й заколоти. Хроніст загадково пише про усобицю, ремствування та чвари. Можна легко здогадатися, що криється за цими евфемізмами. То був звичайний бунт міської бідноти, яка найдошкульніше відчувала тягар облоги. Для них існувала тільки одна альтернатива — або смерть від голоду, або неволя. Вони обирали друге.

Бургомістр скликав усіх мешканців міста на віче. У великій патетичній промові він оголосив усім і кожному, що ладний пожертвувати власним тілом, щоб нагодувати голодних. На щастя, ці слова були сприйняті належним чином, тобто не як конкретна пропозиція, а як риторична фігура.

Генеральні Штати, а також герцог Оранський Вільгельм, голландський головнокомандувач, штаб-квартира якого розташовувалася неподалік, у Делфті, чудово орієнтувалися, що становище Лейдена є фатальним. Сухопутні війська Сванського були надто слабкими, щоб вирушити на допомогу містові й дати бій ворогові на суходолі. Натомість флот становив найсильнішу та найбільш справну частину нідерландської армії. Втім, існувала серйозна завада: Лейден не був портом, місто лежало в глибині суходолу. Потрібно було, що звучить майже магічно, покликати на допомогу стихію води.

Отож, був опрацьований дуже ретельний план прориву гребель і дамб. Голландська система каналів нагадувала водяний лабіринт, і лихо сміливцям, які б перейшли його межі. Однак рішення про затоплення значних площ ріллі й пасовищ було рішенням драматичним. Втішалися народною мудрістю, старим селянським прислів’ям, яке казало, що за таких крайніх обставин краще вже зробити землю безплідною, ніж втратити її назавжди.

На корабельнях Роттердама та інших портів кипіла гарячкова праця. Гідним подиву, навіть для нас, людей технологічної епохи, був запаморочливий темп, у якому збудували кораблі, що мали взяти участь в операції визволення Лейдена. Вся флотилія складалася із 200 галер із неглибоким зануренням; рухалися вони завдяки силі вітру чи на веслах, були оснащені гарматами та всім необхідним воєнним спорядженням.

Тепер усе залежало від непередбачуваного чинника, тобто погоди. Спершу дув несприятливий норд, проте невдовзі почав віяти очікуваний південно-західний вітер, і через отвори в дамбах він виштовхував маси води в напрямку Лейдена. Наступ стихії випередив наступ війська.

Несподіванка для ворога була цілковитою. Іспанці, щоправда, намагаються опанувати ситуацію, поспіхом ремонтують прорвані дамби, аж тут їх штурмують голландські галери, стріляючи з усіх гармат. Там, де вода недостатньо глибока, моряки вистрибують із кораблів і штовхають їх на шанці неприятеля. Ось велика тема для барокового маляра. Коли б Рубенс малював цю битву, він, мабуть, зобразив би її як боротьбу Нептуна з хтонічними божествами.

Іспанські війська неспроможні скористатися своєю чисельною перевагою чи тактичними вміннями. Боротьба суходільної армії, яка стоїть по коліна у воді, з флотом є чистим абсурдом. Залишається єдиний вихід — поспіхом згорнути облогу та ганебно відступити. Третього вересня 1574 року о восьмій годині ранку командувач голландців, які прибули на допомогу обложеним, адмірал Лодевейк Бойсот вступає під палкі вітання у браму міста.

Що залишилося в сучасному Лейдені від тих днів страждань і слави? У тіні старих платанів пам’ятник хороброму бургомістрові Пітерові Адріансові ван дер Верфові. Його плащ закинутий на плечі так, наче він поспішає на звичайне засідання міської ради, і тільки рапіра на поясі свідчить, що у ті часи важилися справи життя й смерті. У парку також стоїть стара башта, від якої в останню ніч облоги іспанські гармати відбили величезний шматок муру. Зберігся гарний будинок, оздоблений пташиним орнаментом, який ще пам’ятає ті часи. У ньому мешкали троє братів: Ян, Ульріх і Вілем, за фахом