Читати книгу - "Завдання Героїв"

“Правила є правила. Його не вибрали. Він не повинен бути з нами. Тому я і зав’язав з ним бійку”.

“Тобі не вдасться прогнати мене”, – відповів Тор з тремтінням у голосі, повний рішучості бути прийнятим.

“Ми ще подивимось”, – пробурмотів Елден похмуро.

“І що ти хочеш цим сказати?” – поцікавився О’Коннор.

Елден більше нічого не сказав, мовчки продовжуючи шлях. Шлунок Тора стиснувся. Він не міг позбутися почуття, що нажив собі забагато ворогів, хоча і не розумів, чому. Йому не подобалося це відчуття.

“Не звертай на нього уваги”, – порадив Тору Ріс, досить голосно для того, щоб почули інші. – “Ти не зробив нічого поганого. Вони відправили тебе в Каньйон, бо побачили в тобі потенціал. Вони хочуть загартувати тебе, інакше їм було би все одно. Крім того, ти знаходишся в полі їх зору ще й тому, що мій батько виділив тебе. Ось і все”.

“Але що означає чергування в Каньйоні?” – запитав він.

Ріс прочистив горло – він виглядав стурбованим.

“Я і сам ніколи там не був. Але я чув деякі оповідки від старших хлопців і від братів. Це патруль. Але по інший бік Каньйону”.

“По інший бік?” – запитав О’Коннор з жахом у голосі.

“Що ти маєш на увазі, коли говориш “інший бік”?” – запитав Тор, не розуміючи сенсу сказаних слів.

Ріс оглянув його.

“Ти ніколи не був у Каньйоні?”

Тор відчув, що інші дивляться на нього, і похитав головою, зніяковівши.

“Ти жартуєш”, – вставив Елден.

“Правда?” – наполягав О’Коннор. – “Жодного разу в своєму житті?”

Червоніючи, Тор похитав головою. “Мій батько нікуди нас не брав. Я чув про нього”.

“Мабуть, ти ніколи не був за межами свого села, хлопче”, – сказав Елден. – “Чи не так?”

Тор знизав плечима і нічого не відповів. Невже це було так очевидно?

“Не був”, – скептично додав Елден. – “Неймовірно”.

“Заткнись”, – обірвав його Ріс. – “Залиш його в спокої. Це не робить тебе краще за нього”.

Елден глумився з Ріса, піднявши руки до піхов, але потім розслабив їх. Мабуть, хоча він і був більшим за Ріса, йому не хотілося провокувати сина короля.

“Каньйон – це єдине, що робить наше королівство Кільця безпечним”, – пояснив Ріс. – “Ніщо не стоїть між нами та ордами світу. Якби дикуни Вільди перейшли його, з нами було б покінчено. Все Кільце сподівається, що ми, люди Короля, захистимо їх. Наші патрулі охороняють територію вдень і вночі – переважно з цього боку і, час від часу, з іншого. Існує тільки один міст, тільки один вхід і вихід, і найкращі загони Срібла чергують там цілодобово”.

Тор чув розповіді про Каньйон все своє життя, страхітливі історії про зло, яке снувало з іншого боку, про величезну імперію зла, яка оточувала Кільце, і про те, наскільки близька до них загроза. Це стало однією з причин, по якій він захотів вступити до Королівського Легіону – допомогти захистити свою сім’ю і своє королівство. Йому була ненависна думка про те, що інші чоловіки постійно захищали його, в той час як він комфортно жив у королівстві. Він хотів послужити свою службу і допомогти в боротьбі з лихими ордами. Він не міг уявити собі нікого більш хороброго, ніж ці чоловіки, що охороняють прохід до Каньйону.

“Каньйон шириною з милю, він оточує все Кільце”, – пояснював Ріс. – “Його нелегко подолати. Але, зрозуміло, наші люди – не єдине, що тримає ті орди на відстані. Там знаходяться мільйони істот, і якби вони захотіли перейти Каньйон, вони вмить зробили б це. Наші люди тільки підтримують енергетичний щит Каньйону. Справжньою силою, яка тримає орди на відстані, є сила Меча”.

Тор обернувся: “Меч?”

Ріс подивився на нього.

“Меч Долі. Ви знаєте легенду?”

“Ймовірно, цей селюк ніколи не чув про неї”, – втрутився Елден.

“Звичайно, я знаю легенду”, – огризнувся Тор, захищаючись. Він не тільки знав її, але багато днів протягом життя провів у роздумах над легендою. Він завжди хотів побачити його. Легендарний Меч Долі – чарівний меч, чия енергія захищає Кільце, наповнюючи Каньйон потужною силою, яка захищає Кільце від загарбників.

“Меч знаходиться у Дворі Короля?” – Запитав Тор.

Ріс кивнув.

“Він знаходиться в королівській сім’ї впродовж поколінь. Без нього не було б королівства. Кільце було б зруйновано”.

“Якщо ми захищені, тоді взагалі для чого потрібен дозор?” – поцікавився Тор.

“Меч відбиває тільки головні загрози”, – продовжував пояснювати Ріс. – “Окремі невеликі злі створіння можуть прослизнути то тут, то там. Для цього нам потрібні наші люди. Одна істота чи навіть невелика група можуть перетнути Каньйон – вони можуть виявитися досить сміливими для того, щоб спробувати перейти міст або можуть скористатися хитрістю і перелізти через стіни Каньйону з одного кінця на інший. Наше завдання полягає в тому, щоб не допустити цього. Навіть одна-єдина істота здатна заподіяти багато шкоди. Кілька років тому одна з них прослизнула на цю сторону і встигла перебити половину дітей в одному селі, перш ніж її спіймали. Меч робить основну частину роботи, але ми є невід’ємною частиною”.

Слухаючи все це, Тор дивувався. Каньйон здавався таким величним, а їх обов’язок – таким важливим, що він не вірив у те, що стане частиною цієї великої місії.

“Але я навіть не можу пояснити все це досить добре”, – сказав Ріс. – “Каньйон являє собою щось набагато більше”. Він замовк.

Тор подивився на нього і побачив у його очах і страх, і подив.

“Як мені пояснити?” – виголосив Ріс, намагаючись підібрати слова. Він прокашлявся. – “Каньйон величніше всіх нас. Каньйон – це…”

“Каньйон – це місце для чоловіків”, – пролунав гучний голос.

Всі озирнулися, щоб побачити, звідки лунає голос, який змішувався зі стуком кінських копит.

Очі Тора широко розкрилися, коли він побачив перед собою Ерека верхи на коні, у кольчузі, з довгою блискучою зброєю, закріпленою на боці його неймовірного коня. Він посміхнувся їм, не відриваючи свого погляду від Тора.

Вражений Тор дивився на лицаря.

“Це місце, яке зробить з тебе чоловіка”, – додав Ерек. – “Якщо ти ще ним не є”.

Тор не бачив Ерека з часів лицарського турніру. Він відчув полегшення при його появі. І як було не зрадіти тому, що поруч з ними у Каньйон прямував справжній лицар – і не хто-небудь, а сам Ерек. Тор відчував, що вони непереможні, коли він з ними, і молився про те, щоб той до них приєднався.

“Що ви тут робите?” – запитав Тор. – “Ви супроводжуєте нас?” – він сподівався, що голос не видав його емоцій.

Ерек відхилився назад і розсміявся.

“Не турбуйтеся, юначе”, – заспокоїв він. – “Я йду з вами”.

“Правда?” – Запитав Ріс.

“Така традиція для члена Срібла – супроводжувати членів Легіону під час їхнього першого дозору. Я зголосився піти з вами”.

Ерек повернувся і подивився на Тора.

“Зрештою, вчора ти мені допоміг”.

Тор відчув, як тепло стало у нього на серці. Присутність лицаря надихнула його. Крім того, він відчув, як піднявся в очах своїх друзів. Ось він, у супроводі кращого лицаря королівства, направляється до Каньйону. Велика частина його страхів тут же зникла.

“Звичайно, я не піду в дозор з вами”, – додав Ерек. – “Але я проведу вас через міст до вашого табору. Патрулювати ви підете без мене”.

“Це велика честь, сер”, – сказав Ріс.

“Дякуємо”, – відгукнулися О’Коннор і Елден.

Ерек подивився на Тора і посміхнувся.

“Врешті-решт, якщо ти будеш моїм першим зброєносцем, я просто не можу дозволити тобі померти”.

“Першим?” – перепитав Тор. Його серце завмерло.

“Фейтгольд зламав ногу під час лицарського турніру. Він не зможе виконувати своїх обов’язків, принаймні, вісім тижнів. Тепер ти – мій перший зброєносець. І наше тренування теж може початися, чи не так?”

“Звичайно,