Читати книгу - "Інтерв’ю з колоритним дідом"

— А компрометація...

— Компрометація — категорія вічна. Запротоколюйте. Як повернеться, ми його свиснемо...

А свистун повернувся лауреатом.

— Лауреата не дуже свиснеш, Микито Петровичу,— поділився я.

— Швидше він свисне, і дуже, Петре Микитовичу,— погодився директор.

Колишній директор. І колишній я.

Лауреат з комісією повернувся. І з усього філіалу одна лабораторія лишилася. Для реалізації перефутболеної нами ідеї.

Отак один некерований цілу наукову інституцію просвистів...

Виступав я в одному селі. Оприділили мене на постій до Улити Луківни, а простіше — до баби Лити.

— Ласкаво просимо до господи! — привітала мене жвава, як на свої роки, бабуся.

У світлиці вже був накритий стіл.

— За знайомство по крапелиночці не гріх! — і господиня поставила на стіл розцяцьковану пляшку.

— Віскі? — зачудувався я.

— Еге ж, шотландський самогон. Наливайте по вінця, щоб очі не западали.

— Щастя вашій хаті!

— Будьмо! Та до денця, щоб лихо в чарці не лишилося.

— Хух! Вибачте, але звідки у вас «Вайт хорз»?

— А, «Біла кобила»! Подарунок дипломатичний... А вам у правлінні хіба не розповідали?

— Ні...

— Ну й слава богу! Бо набалакають лишнього, а я, щоб ви знали, на парниках передова. Разом з кумою Мотрею...

— Гарне віскі! — знічев’я похвалив я.

— Отакої! — засміялася баба Лита.— Бачу, цікавить вас закордонна цяцька. Та ви їжте, поправляйте своє городське здоров’я, а я вам усю історію переловім, як на духу. Отож колись, ніде правди діти, я не в колгоспі, а по базарах славилась ударним трудом. Огірочки у нас з діда-прадіда знамениті, мабуть, на всенькому світі найраніші. Та не гідропонт якийсь, а справжнісінькі — диво матінки-землі. Зберемо ми, бувало, з кумою Мотрею наші гірки, всядемось на аероплан і — на північ летимо, мов янголята. Людям — вітаміни, нам — у сім’ю копійка. Отак якось аж до Мурманська дісталися.

Базарюємо розкішно! Коли один шмендрик, щоб йому жаба цицьки дала, і напоумив: мотайте, каже, старушенції, на острів Шпіцберген по навігації — там вас нашенські шахтарі озолотять...

Помізкували з Мотрею —діло! На квитки гроші тринькати—нема дурних! Як звечоріло, пролізли в порт. Пароплавів— до біса. Вибрали якесь задрипане корито,

щоб не дорого сторгуватися. Бачимо, біля драба матросик хилитається, та вже такий темний, як ніч. Кума йому:

— На Шпіцберген встроїш?— і четвертаком манить.

Той, хоч і лика не в’яже, зрадів, белькоче:

— Ієсть! Ієсть!

— Та що з ним довго розпатякувати! — ріже кума, а вона бідова.— Запрягай!

Помочі з того матросика було, як з дитини нерозумної. Та якось погрузилися, щастя, жодної душі на пароплаві не було. Пристроїлися нагорі у човні, ще й брезентом для конспірації прикрилися. Піди знайди!

А матросик — за четвертак, та й здимів, як дідько. Пішов очі свої бідолашні заливати...

На світанку — гудок. І сидимо ми з кумою під брезентом, тихі, як миші, і пливемо на острів Шпіцберген. Хилитає нас немилосердно, але тримаємося, сало та часник виручають.

Пливли довго, мов на край світу. Але припливли врешті, слава мореходству! Вилізли на світ божий, ой леле! Будинки стирчать, як чортові голоблі — за хмари чіпляються. Народу — гвалт! — як на толоці!

— Не полошись, кумо! — підбадьорює Мотря.— Ми їм зараз ціну накинемо — повтихають! — і рукава плюшові засукує.— Відбазарюємося тут — мотоциклетку своєму дідові куплю, грім мене бий, коли брешу!

її б устами та мед пить. Бо тут якраз і наспіло лихо. Оточили нас матроси і гелготять усі, як гуси, не по-нашому. Потім пани якісь поважні наспіли, і потягли нас до приміщення, вроді контори. Лантухи з гірками випорожнюють...

— По якому такому праву! — бушує Мотря.— До прокурора дійду, баньки погані видряпаю. Не чіпайте гірків, гаспиди окаянні! Огірочки наші по десятці за кіло йдуть!

— Куди лізете, іроди! — веду і я підголоском.— За пазухою своє, зароблене! На, подавись моїм документом, щоб твою неньку затіпало!

Що було, поки свої прибігли!

— Цитьте, баби! — кричить один.— Не в своєму селі на гулянці — в Копенгаген попали! Містика! Міжнародний скандал!

І рідне наше аташе за голову схопилося.

Тут ми з Мотрею вже у парі заголосили, мов на панахиді.

Не буду переповідати, як переправляли нас на Батьківщину, і про те, як у селі стрічали, не буду... Біда! На що вже Мотрин Панько Аполлонович тихий — сорок літ за її спідницю тримався і ні пари з уст, і той сказився, до ультимату дійшов:

— Сію секунду в двадцять чотири години,-— кувікає,— подаю на розвод. Бо загальноєвропейського скандалу стерпіти не можу...

Одне слово, хоч вішайся. Ось тоді й рішили ми з Мотрею, що не буде нам прощення ні від люду, ні від совісті своєї, коли громада нас, як бджіл працьовитих, не визнає... Ну, я вже хвалилася, що на парниках ми перші, а Мотрі точно медаль вийшла б, якби не той Копенгаген...

А пляшечку цю — віскі — і хустину барвисту один посольський хлопець подарував, земляк наш. Душевний парубок, усе сміявся та приповідав: «Ну, бабулі, влипли ви в історію дипломатії».

Та ви їжте, пригощайтеся на здоров’я. Холодець у мене, як пісня,— з копитків, кров’яночка свіжісінька — щойно пацю заколола, цибульку, капустку, помідори беріть, редькою не гребуйте... Жаль тільки, що гірків наших знаменитих у мене не скуштуєте. Після того Копенгагена я на них дивитися не можу...

Нарешті він глянув правді в очі, й та не витримала його брехливого погляду.

Народжені плазувати злітають на дутих авторитетах.

З характеристики: «Скромний розумом».

У графоманів теж є свої класики.

Фінал футбольних дворових команд: двір ЖЕКу проти королівського двору.

У кожному жарті є доля...

Теперки не розгуляєшся! А було ж! Приймеш з причепом — у шлунку май, кулацюри грають... Фіксу на зуб, кепуру на черепушку —і на танцюлю. Гуляй, Васю!

Без церемоній, за талію — просю! — і ріжеш падеспанець, і дріботиш впадепатінер! Тарілки: дзінь-дзень! Труба: ба-бу! Щебетушечки: хі-хі! Культурно! Чого не вистача? Фрайера! Хто в шляпі? Є в шляпі! Шляпу — на носяру, і по ній кулацюрою, як праскою. А тут і попурі — погуляли, пора на бокову...

А ниньки? Ну, кльош повернули. Заробітки — во! А гульні ніякої. Самі неприємності. Стрів якось Колюню, кореша колишнього. Він по техніці пішов