read-books.club » Сучасна проза » Її сукня 📚 - Українською

Читати книгу - "Її сукня"

105
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Її сукня" автора Алла Рогашко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 59
Перейти на сторінку:

До тераси долинало моторошне гуркотіння моря. Уявляла, як підкочуються до берега велетенські неспокійні хвилі й умить, одна за одною, розбиваються об пісок. Не хотіла би наяву опинитися на цих гребенях. Ліпше у снах…

Зараз буде гроза. Тривожно глянула в небо й тієї ж миті дощ залопотів по бляшаному даху. Мимоволі пригадався початок роману. Її «Фатуму». Саме так він починався… Чи дивуватися цим безкінечним повторам сюжету в реальності? Певно, не варто. Може, тепер усе й закінчиться? Тут, де все почалось у сюжеті, зрештою дійде фіналу в житті? Все ж іде по колу, повертаючись, тож така ймовірність дійсно є…

Гуркіт грому вистрелив у повітрі й блискавка розпанахала вже зовсім чорне небо. Як усе це швидко, зненацька почалось! Підхопила з крісла плед і хутко вскочила у дім.

Бабуся поралась коло плити. Саме наклала страву в тарілки, як світло, блимнувши, згасло; темінь щільно огорнула кухню. Ніла зойкнула від несподіванки і вхопилась руками за спинку стільця, біля якого стояла; намагалась розгледіти хоч щось у темряві.

— Ото вже халепа, так халепа! — скрушно буркнула бабуся. — Добре, що в мене є свічка, Нілочко, не бійся.

Напомацки покопирсалася в тумбочці й чиркнула сірником; криві тіні сполохано загойдались на стінах. Бабуся зі свічкою підійшла до столу. Її тінь видовжилась і теж химерно затанцювала на кухонних дверцях.

— Сідай, внучко. Сідай. — Бабуся поставила свічку в центрі стола й сіла.

Ніла відпустила спинку стільця й поволі вмостилась за стіл.

За вікном знов гримнуло, відтак спалахнула блискавка, на мить заливши кухню сіро-синім посвітом.

— Що ж, так навіть цікавіше. Завжди любила розмовляти у темряві, — видихнула, щоправда, боязко, Ніла. — Скажи, ти щось знаєш про дитинство дідуся?

Питання було несподіваним. Бабуся здивовано глипнула з-під окулярів на Нілу; у м’якому сяйві свічки її обличчя виглядало моложавим, зморшки були менш помітні.

— Знаю небагато. Він не любив говорити про дитинство — воно було в нього зовсім недитячим… — бабуся відклала ложку, яку ще не встигла занурити у страву, й задумливо відвела погляд у темний закуток. — Знаю, що народився він у Сибіру. Батько його загинув у той час, коли він народжувався; мати теж невдовзі померла, зовсім молодою. Його лишила в себе одна добра жінка й через деякий час приїхала з ним до України. Вона мала свого, вже дорослого, сина, котрий і викликав її сюди, під Одесу. А кілька місяців по тому настав голод… — бабуся тяжко зітхнула і скрушно захитала головою.

Це єдине, сповнене невимовного жахіття слово, об яке спіткнулась у розмові бабуся, раптом викликало в Ніли бурю емоцій, не меншу за ту, що вирувала за вікном. Заплющила очі й обхопила руками голову, яка чомусь зробилась нестерпно важкою: у ній-бо зринали жахливі картинки з безкінечними вервечками виснажених і замордованих голодом; їхні змарнілі лиця, обтягнені шкірою ребра, тонкі, мов соломини, руки й ноги; роздуті животи… Гуркіт грому тим часом раз у раз стрясав повітря, вітер бив гіллям дерев об шибки, а дощ не переставав стугоніти по даху й підвіконні. Знов глянула на бабусю.

— Він жодного разу — жодного! — не хотів поділитися тим, — зітхнула після незначної паузи старенька. — Хоча, звісно, міг і не пам’ятати тих подій — мав же тоді всього два рочки. Але хтозна… Коли намагалася з ним про це поговорити — дуже дратувався. Знаєш… коли тримаєш у собі якусь страшну таємницю, вона так щільно замкнена на сім замків, що коли хтось починає шкрябатись у двері, стає дуже боляче. Хочеться не чіпати тих замків. Не знаю, що краще: відімкнути їх і вичистити геть усе з пам’яті, щоб стало легше, чи не торкатися, аби не боліло. Твій дідусь завжди обирав друге… — знов зітхнула. — Словом, коли ми одружилися, ще була живою його мачуха, Зінаїда. Якось я розпитувала в неї про ті роки. Вона теж не дуже говіркою була, коли мова заходила за ті часи, але обмовилася, що то була страхітлива пора; як їм вдалося вижити — лише Бог відає. Вони пухнули від голоду. Всі довкола пухнули від голоду. Сусіди… з’їдали своїх дітей… З’їдали, щоб вижити, бо котів і собак уже було не віднайти… Наче осатанілі, вишукували щось, що можна покласти до рота… Зінаїда ховала маленького Андрійчика, щоб його в неї не відібрали на харч… Звичайно, жертвою канібалізму міг стати хто завгодно, але в першу чергу — той, хто слабший…

Дуже виразно уявлялось Нілі все те, про що розповідала бабуся. Відчувши запаморочення, жадібно хапнула ротом повітря. Відтак затулила тремтячими руками лице й схлипнула.

Перед очима промайнув той сон із хлопчиком у казані. Господи… це точно був Айдар! Мабуть, його хотіли зварити! Зварити, щоб з’їсти!!! Напевно, рідна матір його й порятувала, явившись із того світу… Вона ж і не захотіла їй, Нілі, цього розповісти, щоб… Щоби що? Не травмувати її? Чи себе? Чи що хотіла сказати цим недомовленим, зачаєним? Воно ж було, і нікуди від того не подітися!

— Думаєш, він міг знати про те, що був у подвійній небезпеці, страждаючи від голоду і переховуючись, щоб не стати жертвою канібалізму?.. — видихнула Ніла, зиркнувши крізь схрещені пальці на бабусю.

1 ... 30 31 32 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Її сукня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Її сукня"