Читати книгу - "Прекрасна одержимість"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Вибачте, Тоні! – покаянно мовив Боббі. – Я не маю права втручатися у ваші особисті справи. Прошу пробачення!
Тоні усміхнувся замислено.
– О, то це все гаразд, – підбадьорив його він. – Добраніч, док. Заходьте ще!
VIIIЗмордований безсонною ніччю і розумовими муками більшими від тих, на які себе вважав здатним, молодий Меррік, понуро всівся в м’яке крісло у вранішньому поїзді до Детройту.
У відповідь на довгу і збуджену телеграму, яку він минулої ночі надіслав їй із залізничної станції дорогою до Тоні (пошкодувавши щиро про це дві години потому), Ненсі Ешфорд зателеграфувала, що буде чекати на нього в депо Мічиґан-Сентрал.
І саме цього її образу, що світиться нетерпінням і сипле питаннями, він страшився найбільше. Ненсі тривожити не треба.
Щодо нього, то він переживе. Якимось способом він зможе пристосуватися до цілковитого відречення від ілюзій, які плекав він щодо доктора Гадсона, і того героїчного культу, що підтримував його під час нудного, монотонного зубріння в Медичній школі; хоча тепер, коли ґрунт западався під ногами повсюди, він уже не був певен, чи зможе повернутися і запрягтися в ярмо, як раніше.
Але хай яким важким видавалося це завдання, воно було досить простим порівняно з тим, яке от-от чекало на нього: сісти поряд з Ненсі Ешфорд і вигадувати гарні слова, якими він мав розповісти їй, що святий Вейн Гадсон, якому вона безкорисно присвятила себе, був божевільний.
Він не був навіть цікавим безумцем. Такий безумець, частіше за все, мав осяйний розум, що вибухав під натиском – вибухав іскристо, з голосним ляскотом, після чого сусіди вибігали з пасами й ношами, що позбирати те, що від нього залишилося, й віднести до божевільні.
Ні, цей чоловік доктор Гадсон не спромігся вибухнути так, щоб дати змогу всім почути й довідатися, що цей великий вибух означає. Він був просто ненормальний! Чи можете ви уявити це?… Дорослий чоловік… що посідав високе професійне становище, якого поважали й шанували… працював невпинно над детальним описом того, що якийсь легковірний чудило розповів йому про неможливий досвід, а тоді завдав собі неймовірного клопоту, щоб приховати цю мішанину різної маячні за допомогою коду – завдання, гідного розуму семикласника, що бавиться в нишпорку з пістолетом-іграшкою.
Повернувшись від Тоні, безсонний та очманілий від щастя, він вирішив, хоч як було пізно, розшифрувати кілька сторінок журналу. Спершу він читав терпляче, з широкою усмішкою приємного передчуття. Він зразу ж відчув бажання, щоб ексцентричний автор докінчив банальний вступ і взявся за розкриття своєї великої таємниці – яка мала би бути велетенською, з огляду на весь цей витончений фокус з шифром.
Безумовно, поки що він не дійшов ще до чогось такого, що вимагало би товстого муру таємничости. Було б дуже важко спонукати широку громадськість прочитати це, опублікувавши англійською у вільному обігу; але вдавати, що це глибока таємниця, було б ідіотизмом.
Трохи згодом він натрапив на абзац, який змусив його скривити рота і вичавити з обкуреного горла гірке: "Що за…!" Він зневажливо відкинув невелику книжку; устав, походив по підлозі, запалив люльку, кинув її зі стуком на стіл; роздягнувся і пішов до ліжка – але не спати.
Це розчарування стало найважчим ударом в його житті. Ще три місяці тому він ніколи не брав на віру "великі моменти", "кардинальні рішення", "великі зречення", "посвяту" і подібне. Якщо люди раптом припиняли робити щось одне і поспіхом бігли в иншому напрямку, це означало, що вони зауважили більшу вигоду для себе. Щодо легенд про Савла, Святого Франциска і Жанну, то якщо в них і була якась правдива основа, то психіятри могли б пояснити її.
І не виявляв також жодної терплячости до липких солодощів сентиментальности, тих вишукано напахчених марень, які розніжені мрійники називали "ідеалами". Він завжди хотів того, щоб уся ця бредня зоставалася на службі в проповідників, поетів і слізливих журналісток.
Але останнім часом його думка з цього приводу змінилася. Неймовірний збіг обставин, коли його рятували з озера, поки инше життя гинуло в ньому, рятували коштом цього життя, пробудив у ньому велетенську вакханалію почуттів. Він міг зрозуміти Савла й Жанну… Гадсон став його ідеалом, зорею, сонцем, тотемним стовпом!.. А тепер все скінчилося!..
Добре відома давня історія про ідола, що не встояв на глиняних ногах. Його ідол падав запаморочливо… хворий на голову! Дорости до зрілости без "ідеалів" будь-якого роду; присвятити себе одному, запізніло, але з всепереможним завзяттям; і дізнатися, спаливши позаду себе всі мости, що його герой виявився йолопом!.. То був підступний удар!
Він опустив розпашіле лице на подушку і зцідив свій гнів аж до гіркого осаду… Не те щоб він звинувачував схильність Гадсона встромляти довгого носа у справи инших, пристрасно жадаючи чинити одне добре діло на день, наче той бойскаут, яким його голосив той дурний журнальчик… але… милий Боже!.. Гадсон не був першим в історії людства, хто лоскотав своє его і рвав на собі сорочку, роздаючи милостиню!
Кінець кінцем він запав у тривожний сон, бурмочучи, що має в біса приємне бажання виїхати до Нью-Йорка зранку і сісти на перший же корабель до Шербура… Його паспорт досі дійсний… Grandpère його радо вишле… Тоді йому не доведеться дивитися у вічі Ненсі. Яка ж це буде підлість!.. А Grandpère?… Милий старий останнім часом невимовно гордився ним…
У Детройті він буде вже за п’ять хвилин. Слід поводитися досить обачно, щоб не образити Ненсі. Чому б не передати їй журнал, ключ до шифру і відразу піти геть, неначе в нього якась термінова справа? Він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прекрасна одержимість», після закриття браузера.